ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 903/504/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Мачульський Г.М., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Шпорта О.В.,
та представників:
Офісу ГПУ: Сукача В.В.,
Військової частини А0780: Панаїда О.С.,
відповідачів та третіх осіб: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника військового прокурора Західного регіону України на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2018 та рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2018 у справі № 903/504/16
за позовом Заступника військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України; Військової частини А0780
до: 1. Державного підприємства "Камінь-Каширське лісове господарство";
2. Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства;
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1. Волинська обласна державна адміністрація;
2. Головне управління Держгеокадастру у Волинській області
про визнання не чинними та скасування лісорубних квитків,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2017 року до господарського суду звернувся заступник військового прокурора Луцького гарнізону з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та військової частини А0780 до державного підприємства "Камінь-Каширське лісове господарство", Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства, в якому просив визнати не чинними та скасувати лісорубні квитки серії 02 ЛКБ №462412 від 04.01.2016 у частині здійснення вирубки на кварталах за №24, 42, 51, 58; серії 02 ЛКБ №462407 від 04.01.2016 у частині здійснення вирубки на кварталах за №28, 34; серії 02 ЛКБ №462421 від 14.01.2016 у частині здійснення вирубки на кварталі за №25; серії 02 ЛКБ №462433 від 08.02.2016 у частині здійснення вирубки на кварталі за №41; серії 02 ЛКБ №462434 від 08.02.2016 у частині здійснення вирубки на кварталі за №18; серії 02 ЛКБ №462438 від 10.02.2016, серії 02 ЛКБ №462445 від 10.02.2016 у частині здійснення вирубки на кварталах за №21, 24, 44; серії 02 ЛКБ №462469 від 09.03.2016 у частині здійснення вирубки на кварталі за №24; серії 02 ЛКБ №462476 від 16.03.2016 у частині здійснення вирубки на кварталах за №33, 25; серії 02 ЛКБ №462481 від 16.03.2016 у частині здійснення вирубки на кварталах за №28, 31, 34, 44, 50; серії 02 ЛКБ №462487 від 04.04.2016, серії 02 ЛКБ №462488 від 04.04.2016, серії 02 ЛКБ №462493 від 25.04.2016 у частині здійснення вирубки на кварталах за №17, 19, 26, 35, 37, 45, 51; серії 02 ЛКБ 462494 від 25.04.2016 у частині здійснення вирубки на кварталі за №25; серії 02 ЛКБ №509338 від 05.05.2016 у частині здійснення вирубки на кварталі за №31; серії 02 ЛКБ №509339 від 05.05.2016 у частині здійснення вирубки на кварталах за №21, 29, 33 серії 02 ЛКБ №509340 від 05.05.2016 у частині здійснення вирубки на кварталі за №23, а також зобов`язати відповідачів не чинити позивачу перешкоди у користуванні земельними ділянками, шляхом припинення фактичного використання земельної ділянки та припинення рубки лісів на цій земельній ділянці.
Під час неодноразового розгляду позовних вимог суди попередніх інстанцій встановили, що земельна ділянка площею 6947,8 га відноситься до земель оборони та перебуває на праві постійного користування військової частини А0780 відповідно до Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою №ХІІ-1-5 від 01.11.1968, виданого Виконавчим комітетом Волинської обласної ради народних депутатів трудящих №12/28 від 01.11.1968. Дана земельна ділянка з користування Міністерства оборони України не вилучалась.
Відповідно до листа Волинського військового лісгоспу №45 від 26.02.2016, яким визначено межі лісових угідь на території військового полігону військової частини А0780 по Камінь-Каширському району, квартали, що раніше відносились до Карпилівського лісництва ДП "Камінь-Каширське лісове господарство", а також квартали, які раніше відносились до Стобихівського лісництва ДП "Камінь-Каширське лісове господарство", зазначені прокурором у позовній заяві, належали до Поворського військового лісництва.
Судами з`ясовано, що ДП "Камінь-Каширське лісове господарство" у відповідності до пункту 4 Порядку використання лісових ресурсів, затвердженого постановою КМУ від 23.05.2007 №761, надано: заявку на використання лісових ресурсів під час проведення рубок головного користування, відомість чергової лісосіки, польову перелікову відомість, карту технологічного процесу розробки лісосіки, план лісосіки.
У січні - травні 2016 року Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства на підставі наказу Міністерства екології та природних ресурсів від 27.01.2014 за №28 видано постійному лісокористувачу - ДП "Камінь-Каширське лісове господарство" лісорубні квитки на ведення спеціального лісокористування на території Карпиліського та Стобихівського лісництв у відповідності до Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою КМУ від 23.05.2007 №761.
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор зазначив, що лісорубні квитки видані з порушенням чинного законодавства та підлягають скасуванню, оскільки спірна земельна ділянка площею 6947,8 га відноситься до земель оборони та перебуває на праві постійного користування військової частини А0780 відповідно до Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою №ХІІ-1-5 від 01.11.1968. Дана земельна ділянка з користування Міністерства оборони України не вилучалася, а також військова частина А0780 не уповноважувала ДП "Камінь-Каширське лісове господарство" на ведення лісового господарства на даній земельній ділянці без правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Між тим, враховуючи, що Міністерство оборони України та військова частина А0780 не вживали заходів для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, з даним позовом до суду звернувся заступник військового прокурора Луцького гарнізону.
Рішенням господарського суду Волинської області від 09.10.2018 (суддя Шум М.С.) у позові в частині визнання недійсними з моменту видачі та скасування лісорубних квитків прокурору відмовлено; в решті провадження у справі закрито.
За висновками місцевого суду лісорубні квитки видавались у відповідності з вимогами Лісового кодексу України, Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 №761, Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", що свідчить про не доведеність порушення прав та інтересів позивачів.
Також місцевий суд дійшов висновку, що прокурором не доведено та не надано належних та допустимих доказів не здійснення захисту інтересів держави саме зі сторони Міністерства оборони України, тобто не доведено усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень, та у зв`язку з цим необхідність здійснення судового захисту інтересів держави прокурором.
Переглядаючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі, оскільки органами, уповноваженими державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, є Міністерство оборони України та військова частина А0780, однак прокурором не доведено суду нездійснення або неналежного здійснення зазначеними особами своїх повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не дотримано вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо повідомлення відповідних суб`єктів про наміри прокурора подати до суду вказаний позов, не підтверджено того, що зазначені суб`єкти не мають можливості самостійно захищати права та інтереси держави, а також не підтверджено його активну чи пасивну бездіяльності щодо звернення до суду з відповідним позовом.
З наведених підстав постановою апеляційного суду Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2018 (судді Мельник О.В., Грязнов В.В., Розізнана І.В.) рішення місцевого суду в частині відмови прокурору в позові залишено без змін.
Не погоджуючись з обома судовими рішеннями, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.
Прокурор вважає безпідставними висновки судів обох інстанцій, стверджує, що під час неодноразового розгляду даної справи спору щодо наявності або відсутності у нього підстав для представництва взагалі не існувало; позивачі не заперечували проти обізнаності про наміри прокурора звернутись з даним позовом, при цьому чинне законодавство не містить вимог до форми відповідного повідомлення; наголошує також на тому, що висновок про відсутність підстав для представництва може бути підставою для повернення або залишення позову без розгляду, а не для відмови у позові.
Переглянувши оскаржені судові рішення у даній справі, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що доводи прокурора частково є обґрунтованими.
Так, пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.