ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 495/5499/18
провадження № 51-2059км20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Бущенко А.П.,
Голубицький С.С.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Титаренко Ю.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 листопада 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018160240000540, стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та проживає в АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок суворості, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суду) про скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Свої доводи засуджений мотивує тим, що під час досудового розслідування та розгляду провадження в суді першої інстанції йому належним чином не було роз`яснено права на кваліфіковану правову допомогу та не забезпечено ефективного права на захист.
Стверджує, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив цивільний позов у частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 70 000 грн, оскільки позовна заява потерпілої не відповідала вимогам закону, останньою не надано належних та достатніх доказів на підтвердження спричинення моральної шкоди саме у такому розмірі.
Вважає, що призначення судом додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином та безпідставно не взяв до уваги обставин (його щирого каяття та готовності відшкодувати завдану шкоду в межах доведених сум), за яких він підлягав звільненню від кримінальної відповідальності із передачею на поруки трудового колективу ТОВ "Автотранспортне підприємство-15107" (далі - "АТП-15107") за клопотанням останнього, а кримінальне провадження підлягало закриттю.
Указує, що суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання захисника Васильєва П.О. про тимчасовий доступ до речей і документів та не прийняв щодо нього процесуального рішення.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 листопада 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто на її користь із засудженого ОСОБА_1 70 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В частині стягнення майнової шкоди цивільний позов залишено без розгляду з правом звернення з позовом у порядку цивільного судочинства.
За ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року клопотання трудового колективу ТОВ "АТП-15107" про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею на поруки на підставі ст. 47 КК України й закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 20 лютого 2018 року близько 11:40, керуючиавтобусом марки "Богдан А091" (д.н.з. НОМЕР_1 ) сполученням "Білгород-Дністровський - Кароліно-Бугаз" за маршрутом перевезення пасажирів № 534, здійснюючи заїзд на автостанцію на вул. Ізмаїльській у м. Білгород-Дністровському, всупереч вимогам п. 2.3 "б", п. 10.1Правил дорожнього руху (далі - ПДР) перед зміною напрямку руху, не переконавшись у повній безпеці руху автобуса для інших учасників руху, не врахувавши дорожньої обстановки, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, 1945 року народження, яка в цей час здійснювала рух біля правого краю території автостанції.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпіла ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості у виді закритої травми лівого колінного суглоба, що включала закритий крайовий перелом внутрішнього мищелка лівої стегнової кістки, закритий спіралеподібний перелом лівої великої гомілкової кістки, закритий поперечний перелом лівої малої гомілкової кістки із крововиливом у сумку лівого колінного суглоба.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого.
Мотиви Суду
Відповідно доположень ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи, наведені у касаційній скарзі засудженого, щодо порушення його права на захист Суд відхиляє з огляду на таке.
Участь захисника у цьому провадженні, з урахуванням вимог ст. 52 КПК України, не є обов`язковою.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_1 31 травня 2018 року було вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки і складено протокол про відмову підозрюваного від захисника (т. 1, а.п. 13). У судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 на порушення права на захист не посилався, у судовому засіданні суду першої інстанції (згідно з аудіозаписом судового засідання від 01 жовтня 2018 року) повідомив, що з процесуальними правами та обов`язками обвинуваченого ознайомлений, вони йому зрозумілі, захисника не потребує, захист буде здійснювати самостійно (т. 1, а.п. 55). Під час апеляційного перегляду провадження захист обвинуваченого здійснювавзахисник Васильєв П.О. Тому порушення прав обвинуваченого на захист у зв`язку з неналежним роз`ясненням права мати захисника не вбачається.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому врахував вчинення ним злочину невеликої тяжкості; пом`якшуючу покарання обставину, якою визнав щире каяття, відсутність обтяжуючих обставин; дані про особу ОСОБА_1, його вік, стан здоров`я, задовільну характеристику за місцем проживання, відсутність попередніх судимостей. Також суд першої інстанції взяв до уваги, що з часу ДТП обвинувачений не вчинив реальних дій на погашення шкоди, завданої потерпілій, а також думку самої потерпілої, яка у своїй письмовій заяві просила строго покарати обвинуваченого.
Вищевказані обставини провадження в їх сукупності суд обґрунтовано визнав підставами для звільнення ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням, дійшовши при цьому висновку про необхідність призначення обвинуваченому додаткового покарання, яке не є обов`язковим за ч. 1 ст. 286 КК України.