Постанова
Іменем України
10 листопада 2020 року
м. Київ
Справа №442/66/16-к
Провадження № 51-4756 км 18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Могильного О. П.,
суддів: Білик Н. В., Слинька С. С.,
секретаря
судового засідання Волевач О. В.,
за участю:
прокурора Сингаївської А. О.,
захисника Петлевича С. С.,
потерпілого ОСОБА_1,
представника потерпілої Яциника В. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Петлевича С. С. на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 травня 2020 року, потерпілого ОСОБА_1 і прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 травня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140110001875 за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Нагуєвичі Дрогобицького району Львівської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 296, ч. 2 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 березня 2017 року ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено:
- за ч. 1 ст. 296 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік,
- за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_2 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 :
- 2926 грн на лікування потерпілого ОСОБА_3 ;
- по 50000 грн потерпілим ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_4 кожному на відшкодування моральної шкоди;
- 150000 грн на відшкодування ОСОБА_5 моральної шкоди та 20496,40 грн на відшкодування їй матеріальної шкоди.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 травня 2020 року вищезазначений вирок місцевого суду змінено, перекваліфіковано дії ОСОБА_2 з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України та призначено йому покарання за ч. 1 ст. 119 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_2 звільнено від призначеного за ч. 1 ст. 296 КК України покарання у виді 1 року обмеження волі, у зв`язку із закінченням строків давності.
У решті вирок залишено без змін.
Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_2 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.
23 серпня 2015 року приблизно о 19 год. ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння,знаходячись неподалік магазину МПП "Світлана" по вул. Грушевського, 16 в смт Підбуж Дрогобицького району Львівської області, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, загальноприйнятих норм моралі та поведінки, що супроводжувались особливою зухвалістю, безпричинно завдав один удар кулаком руки в обличчя ОСОБА_6, спричинивши йому фізичний біль. Продовжуючи свої злочинні дії на вчинення хуліганства, ОСОБА_2 після завдання удару ОСОБА_6 безпричинно умисно завдав один удар кулаком руки в обличчя ОСОБА_3, який підійшов до вказаних осіб з метою припинення хуліганських дій, внаслідок чого останній упав на землю, вдарившись головою об дерев`яний піддон, що знаходився біля металевого кіоску вищевказаного магазину, чим заподіяв тяжке тілесне ушкодження, яке 04 вересня 2015 року спричинило смерть ОСОБА_3 .
Крім цього, 23 серпня 2015 року ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись неподалік магазину МПП "Світлана" по вул. Грушевського, 16 у смт Підбуж Дрогобицького району Львівської області, під час вчинення хуліганства, об`єктивно усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи можливість настання наслідків у вигляді спричинення будь-якої за тяжкістю шкоди здоров`ю потерпілого, хоча й не конкретизуючи у своїй свідомості, якою саме буде така шкода, умисно, раптово завдав ОСОБА_3 один удар кулаком руки в обличчя, внаслідок чого останній упав на землю, вдарившись головою об дерев`яний піддон, що знаходився біля металевого кіоску вищевказаного магазину, чим заподіяв тяжке тілесне ушкодження, яке 04 вересня 2015 року спричинило смерть ОСОБА_3 .
Перекваліфіковуючи дії ОСОБА_2 з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України апеляційний суд вказав, що тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть ОСОБА_3, було не безпосереднім наслідком удару в ділянку голови потерпілого, заподіяного ОСОБА_2, а результатом падіння з прискоренням та послідуючого удару об тверду поверхню.
Отже, умислом ОСОБА_2 не охоплювалось заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому. ОСОБА_2, завдаючи удар потерпілому, не передбачав падіння потерпілого і настання наслідку у виді тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, хоча повинен був і міг передбачити, а тому в його діях вбачається необережна форма вини у виді злочинної недбалості, з огляду на що, відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України виключається, а дії ОСОБА_2 містять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України як вбивство через необережність.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Петлевич С. С. вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що ОСОБА_2 відчував до ОСОБА_6 неприязнь, оскільки той безпідставно заволодів його телефоном і саме у зв`язку з цим виникла конфліктна ситуація між ними в результаті якої тілесних ушкоджень ОСОБА_6 заподіяно не було. З огляду на це, вважає, що ОСОБА_2 також не вчиняв хуліганства щодо ОСОБА_3, який за власною ініціативою став учасником конфлікту, а тому судові рішення в частині засудження ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 296 КК України підлягають скасуванню, а провадження в цій частині закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Посилається на те, що місцевий суд у вироку не мотивував в чому полягає грубе порушення ОСОБА_2 громадського порядку та явна неповага до суспільства при конфлікті з потерпілим ОСОБА_6, а апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги щодо відсутності в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України і невмотивованості вироку в цій частині та щодо невідповідності змісту показань потерпілого і свідків, наведених у вироку тим, що були надані в судовому засіданні. Вказує на безпідставність визнання вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння та факту нанесення удару ОСОБА_3, та зазначає, що ці обставини підлягають виключенню з судових рішень. Стверджує про неправильність вирішення цивільних позовів потерпілих в частині визначення розміру відшкодування заподіяної їм моральної шкоди.
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 травня 2020 року щодо ОСОБА_2 та призначити новий розгляд провадження в суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. На обґрунтування своїх вимог стверджує, що дії ОСОБА_2 були безпідставно перекваліфіковані з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України, тобто неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що черепно-мозкова травма у ОСОБА_3 виникла від удару прямої дії, нанесеного ОСОБА_2 в праву скроневу ділянку голови, а не при падінні та удару тильною стороною голови об дерев`яний піддон. Стверджує, що з урахуванням взаємостосунків між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які передували вчиненню кримінального правопорушення, літнім віком, станом алкогольного сп`яніння потерпілого в момент спричинення тілесного ушкодження, механізмом завдання удару та локалізацією тілесного ушкодження маються підстави вважати, що ОСОБА_2 умисно заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_3 . Посилається на те, що суд апеляційної інстанції порушив принцип безпосередності дослідження доказів та, не допитавши свідків у кримінальному провадженні, дав їх показанням іншу оцінку.
У касаційній сказі потерпілий ОСОБА_1 стверджує про незаконність ухвали Львівського апеляційного суду від 27 травня 2020 року. Не заперечує, що ОСОБА_3 було заподіяне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило його смерть, шляхом завдання ОСОБА_2 одного удару кулаком руки в обличчя потерпілого, внаслідок чого останній упав на землю, вдарившись головою об дерев`яний піддон. Зазначає про наявність у діях ОСОБА_2 прямого умислу на заподіяння ОСОБА_3 тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило його смерть, а тому, на його думку, ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК України. Додатково стверджує, що оскільки ОСОБА_3 був без свідомості, ОСОБА_2 більше не завдавав йому ударів, проте, вів себе агресивно, висловлював погрози потерпілому ОСОБА_6, свідкам ОСОБА_7, ОСОБА_8, що на його думку, було спрямоване на залякування присутніх осіб, та є кваліфікуючою ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник Петлевич С. С. просив задовольнити його касаційну скаргу, відмовивши у задоволенні касаційних скарг прокурора та потерпілого.
Потерпілий ОСОБА_1 і представник потерпілої Яциник В. В. просили задовольнити касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та потерпілого ОСОБА_1, відмовивши у задоволенні касаційної скарги захисника Петлевича С. С.
Прокурор Сингаївська А. О. просила відмовити у задоволенні касаційних скарг, залишивши судові рішення щодо ОСОБА_2 без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників провадження, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла такого висновку.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З огляду на це, при розгляді кримінального провадження суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судом.
Так, суд установив, що ОСОБА_2 умисно, раптово наніс ОСОБА_3 один удар кулаком руки в обличчя, внаслідок чого останній впав на землю, вдарившись головою об дерев`яний піддон, що знаходився біля металевого кіоску магазину МПП "Світлана".
У касаційній скарзі захисник фактично стверджує про неправильність встановлення фактичних обставин, оскільки як він зазначає, ОСОБА_2 штовхнув ОСОБА_3, а не завдав йому удару. Так як фактичні обставини не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, то ці твердження захисника судом касаційної інстанції не перевіряються.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вбивстві, вчиненого через необережність, підтверджений ретельно перевіреними у судовому засіданні і детально наведеним у оскаржуваній ухвалі доказами, яким апеляційний суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.
Твердження прокурора та потерпілого ОСОБА_1 про те, що судом апеляційної інстанції не враховані докази в провадженні, які свідчать про неправильність кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 119 КК України, оскільки в діях засудженого є склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України безпідставні.
Сталою судовою практикою (постанови Верховного Суду, ухвалені у провадженнях № 51-649км18, 51-2941км18, № 51-6829км18, № 51-654км20, № 51- 1584км20, постанови Верховного Суду України, ухвалені у справах № 5-8кс13, № 5-4кс15, № 5- 25кс15) визначено, що розмежування складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 1 ст. 119 КК України, здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя кримінального правопорушення, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень.
У цьому контексті необхідно ретельно проаналізувати не лише об`єктивні, а й суб`єктивні ознаки складу кримінального правопорушення, оскільки саме суб`єктивна сторона складу кримінального правопорушення становить основний критерій розмежування вбивства через необережність (ст. 119 КК України) та умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України).
Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних кримінальних правопорушень. З об`єктивної сторони характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього кримінального правопорушення характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.
Встановлюючи суб`єктивні ознаки складу кримінального правопорушення вбивства, вчиненого через необережність(ч. 1 ст. 119 КК України), необхідно виходити з того, що з суб`єктивної сторони воно може бути вчинене лише при необережній формі вини, яка виступає у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.