Постанова
Іменем України
12 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 201/2194/17
провадження № 51-2962 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Сингаївської А.О.,
виправданої в режимі відеоконференції ОСОБА_1,
захисника в режимі відеоконференції Шпака В.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Очеретяного Д.А. на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2020 року у кримінальному провадженні № 12014040650001208, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Дніпропетровська, жительки АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватою та виправдано у зв`язку з недоведеністю того, що вчинено злочин, передбачений ч. 4 ст. 358 КК України.
В задоволенні цивільних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалася у тому, що вона, 31 липня 2013 року близько 17:50, з метою продажу квартири АДРЕСА_2, перебуваючи в офісі приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Білаковського К.О., що на вул. Баумана, 1-А у м. Дніпропетровську, використала завідомо підроблений офіційний документ, а саме довідку № 1183 від 25 липня 2013 року, що видана КП "Північне" Дніпропетровської міської ради на ім`я ОСОБА_1 про склад сім`ї. У вказаній довідці зазначено, що у квартирі проживає одна особа, а саме ОСОБА_1, що не відповідає дійсності, оскільки станом на 31 липня 2013 року у вище вказаній квартирі була також прописана неповнолітня дочка ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
На підставі використаного завідомо підробленого документу, ОСОБА_1, як продавець з однієї сторони, підписала з ОСОБА_4, як покупцем з другої сторони, договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, що посвідчений приватним нотаріусом Білаковським К.О. та зареєстрований в реєстрі під номером 919, таким чином довела свій злочинний умисел до кінця.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Суховетрук Т.І. залишено без задоволення, а вирок Жовтневого районого суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року - без зміни.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор Очеретяний Д.А. просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону й неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що місцевий суд належним чином не забезпечив виклик свідка ОСОБА_5 для допиту у судове засідання, при цьому три з п`яти ухвал про його примусовий привід містять помилки в анкетних даних свідка, що унеможливило їх виконання. Крім того, місцевий суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання прокурора про доручення органу досудового розслідування у порядку ч. 3 ст. 333 КПК України провести слідчі дії з метою встановити місце перебування свідка ОСОБА_5 . Зазначає, що місцевий суд необґрунтовано задовольнив клопотання сторони захисту про виклик свідків, показання яких стороні обвинувачення у порядку ст. 290 КПК України відкрито не було, чим порушено принцип змагальності та процесуальної рівності перед судом. Також місцевий суд безпідставно не взяв до уваги надані на запит прокурора засвідчені нотаріусом Білаковським К.О. копії договорів купівлі-продажу від 10 червня 2009 року та 31 липня 2013 року, копії витягів з реєстрів, копію заяви ОСОБА_1 про не порушення прав малолітніх дітей на момент укладення договору купівлі-продажу, копію звіту про оцінку квартири, копію технічного паспорту на квартиру, вказуючи, що такі копії не є документами у розумінні статей 84, 99 КПК України. При цьому прокурор наголошує, що відповідно до вимог Закону України "Про нотаріат" нотаріус має право засвідчувати копії документів, які прирівнюються до оригіналів. Документи, які знаходяться на зберіганні у нотаріуса, можуть бути надані суду за мотивованою постановою тільки для огляду, їх вилучення не допускається. Крім того, неподання стороною обвинувачення оригіналів документів не свідчить про недопустимість їх як доказів, оскільки сторона захисту та свідки не заперечували про наявність таких документів. Зазначає, що місцевий суд визнав недопустимим доказом довідку № 1183 від 25 липня 2013 року, оскільки доступ до неї здійснено на один день пізніше ніж визначено ухвалою слідчого судді, разом з тим місцевий суд не навів які саме істотні порушення прав та свобод людини були допущені, відносно кого, в чому вони виражались та наскільки вони є суттєвими. Також вказує, що визнання недопустимими доказами, висновків судових експертиз є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки будь-яких клопотань про законність або сумнівність таких висновків жодна із сторін кримінального провадження не заявляла. З огляду на викладене вважає, що місцевий суд допустив неповноту судового розгляду внаслідок чого дійшов передчасного висновку про необхідність виправдування ОСОБА_1, при цьому у вироку підстав для цього не навів. Крім того, зазначає, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні позову потерпілого на підставі ч. 2 ст. 129 КПК України, оскільки ані в мотивувальній частині вироку, ані в резолютивній його частині не вказано, що ОСОБА_1 виправдано саме у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення. Крім того, постановляючи вирок, місцевий суд неправильно вказав номер кримінального провадження та не вирішив долю речових доказів, чим порушив вимоги п. 3 ч. 2 ст. 374 КПК України та п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України відповідно. На думку прокурора вказаних порушень апеляційний суд не усунув, вичерпної відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора не надав, перевірку виправдувального вироку щодо дотримання вимог п. 1 ч. 1 ст. 284, п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України не здійснив, свого рішення належним чином не мотивував, чим порушив вимоги статей 370, 404, 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора Очеретяного Д.А. не надходило.
У судовому засіданні прокурор Сингаївська А.О. частково підтримала касаційну скаргу прокурора Очеретяного Д.А., просила ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Виправдана ОСОБА_1 та захисник Шпак В.І. заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просили судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положення ст. 17 КПК України регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
Крім того, ст. 62 Конституції України закріплено принцип, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Ухвалюючи виправдувальний вирок, з огляду на встановлені фактичні обставини та досліджені докази, місцевим судом не встановлено в діях ОСОБА_1 використання завідомо підробленого документа. Як вбачається зі змісту вказаного вироку, місцевий суд, з наведенням докладних мотивів, обґрунтував свій висновок щодо недоведеності винуватості ОСОБА_1 .
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, виконуючи вимоги статей 85, 86, 94 КПК України, зробив ґрунтовний аналіз наявних доказів та дійшов правомірного висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про те, що місцевим судом не забезпечено виклик у судове засідання для допиту свідка ОСОБА_5, безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання у порядку ст. 333 КПК України про встановлення його місця перебування, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 327 КПК України визначено, що прибуття в суд свідка забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки зазначених осіб шляхом здійснення судового виклику.
Крім того, у ч. 1 ст. 327 КПК України зазначено, що суд також має право постановити ухвалу про привід свідка та/або ухвалу про накладення на нього грошового стягнення у випадках та в порядку, передбачених главами 11 та 12 цього Кодексу.
Тобто, вказані вимоги процесуального закону покладають обов`язок забезпечення явки у судове засідання свідка в першу чергу саме на сторону кримінального провадження, яка ініціює виклик такого свідка. При цьому, в силу своєї правової природи (неупередженість, безпристрасність, нейтральність, об`єктивність), а також кола визначених повноважень, суд позбавлений можливості самостійно вирішувати питання про необхідність допиту того чи іншого свідка й обмежений лише функцією сприяння сторонам кримінального провадження у виклику таких свідків у спосіб, передбачений ст. 327 КПК України.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, з метою сприяння прокурору у виклику для допиту свідка ОСОБА_5 ухвалами від 10 серпня 2017 року, 25 вересня 2017 року, 23 жовтня 2017 року, 16 листопада 2017 року та 14 грудня 2017 року до вказаного свідка застосовувався примусовий привід.
При цьому твердження прокурора про те, що наявність помилок в анкетних даних свідка (у трьох ухвалах неправильно вказано по-батькові свідка) унеможливило виконання таких ухвал, колегія суддів вважає непереконливими.
Зазначені помилки є опискою суду, а зі змісту вказаних ухвал вбачається, що інші дані, зокрема й адреса проживання свідка, відповідають відомостям, що надані прокурором в ході судового розгляду, однак вказані ухвали не виконані, свідок у судове засідання жодного разу не доставлявся.
При цьому доводи прокурора про те, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про надання доручення органу досудового розслідування у порядку ч. 3 ст. 333 КПК України провести слідчі дії з метою встановити місце перебування свідка ОСОБА_5, на думку колегії суддів є необґрунтованими.
Відмова у задоволенні клопотань учасників судового провадження, які, на переконання суду, не були обґрунтовані належним чином, не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення лише тому, що сторона обвинувачення з такими висновками суду не погоджується.
З огляду на викладене, а також враховуючи кількість спроб судових викликів (примусових приводів) свідка, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що місцевий суд порушив вимоги ст. 327 КПК України, не вжив відповідних заходів й належним чином не забезпечив явку свідка ОСОБА_5, а тому доводи касаційної скарги прокурора у цій частині є безпідставними.