Постанова
Іменем України
16 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 461/2476/16-ц
провадження № 61-4140св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Львівське комунальне підприємство "Центр розвитку туризму м. Львова", Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради, Малець Галина Михайлівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 травня 2018 року в складі судді Городецької Л. М. та постанову Львівського апеляційного суду
від 17 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівського комунального підприємства "Центр розвитку туризму м. Львова" (далі - ЛКП "Центр розвитку туризму м. Львова"), Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради, Малець Г. М. про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії, стягнення компенсації та середнього заробітку.
Позовна заява мотивована тим, що з 12 березня 2015 року до 11 березня
2016 року ОСОБА_1 працювала директором ЛКП "Центр розвитку туризму м. Львова", а звільнена з посади у зв`язку із закінченням дії контракту.
Вважає, що з 11 березня 2015 року до 11 березня 2016 рік вона працювала не за контрактом, а на умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк, тому її звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.
Крім того, при звільненні позивачу не були виплачені: компенсація за 10 днів невикористаної додаткової відпустки як одинокій матері за 2014 рік; щомісячні, професійні та інші премії, передбачені колективним трудовим договором, у період з вересня 2015 року до 11 березня 2016 року; вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно зі статтею 44 КЗпП України. Отже, у день звільнення з нею не проведено повного розрахунку.
Вказувала, що вона має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виплати премії та невикористаної відпустки.
На підставі викладеного ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати дії начальника Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради Малець Г. М. щодо звільнення ОСОБА_1 незаконними; зобов`язати вказане Управління погодити виплату ЛКП "Центр розвитку туризму м. Львова" позивачу компенсації за 10 днів невикористаної додаткової відпустки за 2014 рік
у розмірі 3 249,68 грн, щомісячної премії за період з вересня 2015 року
до 11 березня 2016 року - 12 789,20 грн, відшкодування витрат на оплату адвоката - 2 900 грн; стягнути з ЛКП "Центр розвитку туризму м. Львова" на її користь невиплачену компенсацію за 10 днів невикористаної відпустки як одинокій матері за 2014 рік з урахуванням індексу інфляції - 3 438,48 грн, невиплачену премію за період з вересня 2015 року до 11 березня 2016 року - 12 789,20 грн, середньомісячний заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за вказаний вище період - 67 995,36 грн, витрати на правову допомогу - 2 900 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 03 травня 2018 року
в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами укладено контракт зі строком дії до 11 березня 2016 року включно, оскільки сторони не погодили інший термін дії трудового договору, то позивача правомірно звільнено із займаної посади на підставі пункту 2 частини першої
статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Продовження дії строкового трудового договору на невизначений строк можливе лише за умови, якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення. Оскільки роботодавець такі трудові відносини припинив,
тому підстав стверджувати, що укладений між сторонами трудовий договір став безстроковим, не має.
У свідоцтві про народження дитини позивача наявний запис про батька, тому не прийняття батьком дитини участі у її вихованні не може бути підставою для надання додаткової відпустки, а при звільненні - для виплати грошової компенсації за всі невикористані звільненим працівником, який має дітей, дні додаткової відпустки. Крім того, ОСОБА_1 використала додаткову соціальну відпустку терміном на 10 календарних днів з 19 жовтня 2015 року до 28 жовтня 2015 року включно за 2014 рік як одинока мати згідно зі статтею 19 Закону України "Про відпустки".
Премії позивачу за вересень, жовтень та грудень 2015 року не нараховувались та не виплачувались у зв`язку з низькими показниками її роботи, порушенням термінів виконання вказівок та доручень, а також
у зв`язку з притягненням до дисциплінарної відповідальності. У листопаді
2015 року, січні та лютому 2016 року премія ОСОБА_1 була нарахована та виплачена, а у березні 2016 року премія не нараховувалась відповідно до пункту 2.5 Положення про оплату праці, яке діяло на підприємстві відповідача та є додатком до колективного договору. Отже, позовні вимоги щодо погодження та виплати премії за період з вересня
2015 року до 11 березня 2016 року не доведені належними та допустимими доказами, а також спростовані вищевказаними обставинами.
Статтею 44 КЗпП України не передбачено обов`язку роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу при припиненні трудового договору з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, тому позовні вимоги про стягнення з ЛКП "Центр розвитку туризму м. Львова" на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні не підлягають задоволенню.
Оскільки позов не задоволено, то відсутні правові підстави для стягнення
з відповідача витрат на правову допомогу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що за заявою позивача їй була надана відпустка як одинокій матері за 2014 рік термітом 10 календарних днів, тому відсутні правові підстави вважати, що вона не використала відпустку за вказаний період, відповідно, відсутні підстави для стягнення з відповідача компенсації за цю відпустку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення, яким: зобов`язати Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради погодити виплату ЛКП "Центр розвитку туризму м. Львова" їй компенсації за 10 днів невикористаної додаткової відпустки з врахуванням індексації та витрат на оплату послуг адвоката; стягнути з ЛКП "Центр розвитку туризму м. Львова" на її користь компенсації за 10 днів невикористаної додаткової відпустки як одинокій матері з врахуванням індексації, середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу та витрати на оплату послуг адвоката.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання дій начальника Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради
Малець Г. М. щодо звільнення ОСОБА_1 незаконними; зобов`язання Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради погодити виплату ЛКП "Центр розвитку туризму м. Львова" позивачу щомісячної премії за період з вересня 2015 року до 11 березня 2016 року; стягнення з ЛКП "Центр розвитку туризму м. Львова" на її користь невиплаченої премії за період з вересня 2015 року до 11 березня 2016 року не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) не є предметом касаційного перегляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач має право на стягнення компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік, проте відповідач таких дій не вичинив, тому суди безпідставно відмовили у стягненні такої компенсації.
Також суди не правильно застосували до спірних правовідносин норми Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" та помилково вважали, що позивач не належить до категорії осіб, які мають право на додаткову відпустку, зокрема як одинока матір.
При звільненні відповідачем не було виплачено позивачу всі належні їй суми.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
02 серпня 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до ухвали Львівської міської ради
від 23 жовтня 2008 року створено ЛКП "Центр розвитку туризму м. Львова".
Згідно з пунктом 6.1 статуту ЛКП "Центр розвитку туризму м. Львова" управління підприємством здійснює його керівник - директор.
Пунктами 6.2 та 6.3 вказаного статуту визначено, що призначення керівника на посаду відбувається шляхом укладення з ним контракту. Умови контракту з керівником підприємства передбачають, зокрема, термін його дії.
Відповідно до записів, які містяться у трудовій книжці, позивач прийнята на посаду директора підприємства за контрактом з 12 грудня 2013 року
до 11 березня 2014 року, про що був виданий наказ від 12 грудня 2013 року.
Наказом від 11 березня 2014 року ОСОБА_1 продовжено термін перебування на посаді директора ЛКП "Центр розвитку туризму м. Львова" та укладено з нею контракт терміном на один рік з посадовим окладом штатного розпису терміном з 12 березня 2014 року до 11 березня 2015 року.
Між ОСОБА_1 та Управлінням туризму департаменту "Євро 2012" Львівської міської ради як уповноваженим органом 12 березня 2014 року укладено контракт.
За змістом пункту 6.1 цього контракту термін його дії визначений сторонами з 12 березня 2014 року до 11 березня 2015 року.
Наказом від 11 березня 2015 року продовжено термін дії строкового трудового договору (контракту) ОСОБА_1 на посаді директора
ЛКП "Центр розвитку туризму м. Львова" терміном на один рік з 12 березня 2015 року до 11 березня 2016 року включно, з посадовим окладом згідно
з штатним розписом. Підставою для продовження дії строкового трудового договору була заява ОСОБА_1 від 11 березня 2015 року
з резолюцією начальника управління.
Згідно з наказом від 01 березня 2016 року позивач звільнена з посади директора ЛКП "Центр розвитку туризму м. Львова" 11 березня 2016 року
у зв`язку із закінченням терміну дії контракту відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України та підпункту "а" пункту 5.2 контракту.
Пунктом 2 вищевказаного наказу зобов`язано бухгалтера ЛКП "Центр розвитку туризму м. Львова" провести з ОСОБА_1 повний розрахунок, а саме, виплатити компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за період роботи по контракту з 12 березня 2015 року
до 11 березня 2016 року терміном 7 календарних днів та додаткову соціальну відпустку як одинокій матері, яка виховує дитину віком до 14 років, терміном 10 календарних днів за 2016 рік.
Зазначені кошти ОСОБА_1 були нараховані та виплачені, що підтверджується довідкою від 15 червня 2016 року, з якої вбачається, що за березень 2016 року позивачу нараховано заробітну плату за 4 календарні дні у розмірі 1 002,20 грн, компенсація за невикористану відпустку