Постанова
Іменем України
16 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 761/35860/18
провадження № 61-1449св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк",
третя особа - всеукраїнська громадська організація "Фінансова грамота України",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області у складі судді Міланіч А. М. від 27 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Суханової Є. М., від 09 грудня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", банк) про захист прав споживачів.
В обґрунтування позову вказала, що 22 травня 2007 року між нею та банком було укладено кредитний договір № 93, за умовами якого вона отримала кошти у розмірі 70 000 доларів США строком до 21 травня 2032 року із сплатою 13 % річних. 20 грудня 2008 року було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору № 93 від 22 травня 2007 року, яким відсоткову ставку закріплено у розмірі 16,5% річних. 12 березня 2010 року було укладено додатковий договір № 3 до кредитного договору № 93 від 22 травня 2007 року, яким відсоткову ставку закріплено у розмірі 15% річних.
На забезпечення виконання її зобовʼязань за вказаним кредитним договором 22 травня 2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Нотаріусом накладено заборону відчуження предмету іпотеки.
14 грудня 2017 року, у ході розгляду Бородянським районним судом Київської області цивільної справи № 360/1554/15-ц за позовом ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з висновку експерта за результатами проведеної судово-економічної експертизи від 27 жовтня 2017 року, їй стало відомо про порушення її прав як споживача фінансових послуг за кредитним договором, так як експерт не зміг визначити наявність переплати за кожний місяць з обслуговування кредиту та формування банком зайво нарахованих відсотків, оскільки банківські виписки містили невідповідність дати складання кредитного договору, а також не видалось за можливе визначити нараховану до сплати суму заборгованості позичальника згідно з поданими банком позовної заяви та додатків, оскільки вихідні дані розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 06 липня 2015 року містять розбіжності з даними банківської виписки.
Ці висновки експерта, на її думку, свідчать про те, що обслуговування кредиту позичальника здійснювалось банком неналежним чином, тобто, якість обслуговування була неналежною.
За таких обставин позивач просила розірвати вищевказаний кредитний договір, а також додаткові договори до нього; визнати припиненим іпотечний договір від 22 травня 2007 року; зняти заборону вчинення реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 27 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено, що обслуговування отриманого нею кредиту здійснювалося банком неналежним чином, а тому відбулось порушення її прав як споживача фінансових послуг за кредитним договором. З врахуванням наведеного суди дійшли висновків щодо відсутності правових підстав для розірвання спірного договору.
При цьому суди не взяли до уваги висновок судово-економічної експертизи № 5124/17-45 від 27 жовтня 2017 року, оскільки він складений за результатами проведення експертизи у іншій справі щодо стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором та стосується саме правильності нарахування суми заборгованості позивача за кредитним договором станом на 06 липня 2015 року. Та обставина, що експерт на підставі наданих йому на дослідження матеріалів не зміг надати відповідь на поставлені перед ним питання, не може свідчити про допущенні банком порушення прав позивача як споживача фінансових послуг за кредитним договором.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року, прийнятій за результатом розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" про захист прав споживачів. Так, суд у цій справі, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, констатував незаконність пунктів 1.4.1. та 4.3. спірного кредитного договору, який є предметом і у цій справі. Вказані обставини свідчать про надання банком позичальнику фінансових послуг неналежної якості та є преюдиційними, а тому суди попередніх інстанцій, не врахувавши їх під час вирішення цієї справи, порушили норми процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Банк включив до кредитного договору умови, які є несправедливими та обмежують права споживача у зв`язку відсутністю у ньому правових обґрунтувань в частині розміру нарахувань та сукупної вартості кредиту, а також свідчать про надання банком послуг з кредитування неналежної якості.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 21 січня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 травня 2007 року між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 93, за умовами якого позивач отримала кошти в розмірі 70 000 доларів США строком до 21 травня 2032 року із сплатою 13 % річних.
На забезпечення виконання її зобов`язань за вказаним кредитним договором 22 травня 2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Нотаріусом накладено заборону відчуження предмету іпотеки.
20 грудня 2008 року було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору № 93 від 22 травня 2007 року, яким відсоткову ставку закріплено у розмірі 16,5% річних.
12 березня 2010 року було укладено додатковий договір № 3 до кредитного договору № 93 від 22 травня 2007 року, яким відсоткову ставку закріплено у розмірі 15% річних.
Відповідно до пункту 1.4.1 кредитного договору від 22 травня 2007 року № 93 за обслуговування кредиту встановлюється щомісячна плата у розмірі 21 долара США, що становить 0,03% річних від суми кредиту.
Відповідно до пункту 4.3 цього договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів, та за несвоєчасну повну чи часткову сплату плати за обслуговування кредиту та за несвоєчасну сплату комісій, передбачених пунктом 2.6.3 цього договору, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 20% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів, плати за обслуговування кредиту, але не менше еквівалента 50 грн.
Постановою Верховного Суду від 06 червня 2018 року частково задоволено касаційну скаргу представника ОСОБА_1, скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" про захист прав споживачів (справа № 761/35318/15-ц), справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції у зв`язку із тим, що суди не надали належної правової оцінки заяві банку про застосування строку позовної давності, а також у звʼязку із тим, що передбачена пунктом 1.4.1 кредитного договору щомісячна плата у розмірі 21 дол. США є незаконною.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 вересня 2019 року у справі № 761/35318/15-ц позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано недійсним пункт 1.4.1 кредитного договору № 93, укладеного 22 травня 2007 року між ВАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", правонаступником якого є ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", та ОСОБА_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В решті вимог відмовлено.
Відомостей про набрання цим судовим рішенням законної сили матеріали справи та Єдиний державний реєстр судових рішень не містять.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 02 лютого 2018 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" до ОСОБА_2 відмовлено (справа № 360/1554/15).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог з огляду на висновки судово-економічної експертизи № 5124/17-45 від 27 жовтня 2017 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.