Постанова
Іменем України
05 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 500/372/17
провадження № 61-20063св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Воронковим Володимиром Олексійовичем, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 квітня 2019 року у складі судді Швець В. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 рокуОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору про участь у спільному будівництві об`єкту "Підземний Паркінг".
Позовна заява мотивована тим, що 25 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено спірний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_2 є замовником будівництва об`єкта нерухомості, а ОСОБА_1 є виконавцем по вказаному договору. Однак, підземний паркінг не був побудований до 30 листопада 2012 року, у зв`язку з чим ОСОБА_1 12 грудня 2016 року направив на адресу ОСОБА_2 пропозицію про розірвання спірного договору у зв`язку зі зміною істотних обставин з одночасним поверненням ОСОБА_2 коштів, сплачених по договору. Однак, ОСОБА_1 від ОСОБА_2 не отримав жодної відповіді на свою пропозицію від 12 грудня 2016 року.
З огляду на викладене, ОСОБА_3 просив суд розірвати договір від 25 травня 2011 року № 3 В/4/П про участь у спільному будівництві об`єкту "Підземний паркінг" за адресою: кут вулиці Адмірала Холостякова та АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до положень спірного договору, договір може бути розірваний лише за ініціативою замовника, та того, що позивачем не доведено обґрунтованості його аргументів щодо істотної зміни обставин після укладення оскаржуваного договору, яка (зміна) була б пов`язана з неможливістю виконання оскаржуваного договору про участь в спільному будівництві. Таким чином, обставини на які посилався позивач, не є істотними в розумінні частини другої статті 652 ЦК України, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для розірвання спірного договору за ініціативою позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2019 року ОСОБА_1, через адвоката Воронкова В. О., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 квітня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що виходячи зі статті 837 ЦК України правовідносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо умов, порядку та строків здійснення останнім за рахунок замовника робіт з будівництва підземного паркінгу з подальшою передачею певного місця для стоянки автомашин його замовнику за своєю юридичною природою є договором підряду.
Враховуючи, що передбачене спірним договором місце для стоянки автомашин виконавцем її замовнику у власність до встановленого договором строку (30 листопада 2012 року) передано не було, на підставі статті 849 ЦК України замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Разом з тим, неможливість виділення в натурі ОСОБА_2 об`єкту договору про участь у спільному будівництві від 25 травня 2011 року № 3 В/4/П, яким є певне місце для стоянки автомашин, а не нежитлове приміщення, є саме тією істотною обставиною за якою у випадку якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Таким чином, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, у даному випадку спірний договір мав бути розірваним на вимогу заінтересованої особи.
Суди попередніх інстанцій, при ухваленні судових рішень на вищенаведені обставини уваги не звернули та помилково дійшли висновку про відсутність несприятливих наслідків для сторін у разі залишення в силі договору про участь у спільному будівництві від 25 травня 2011 року № 3 В/4/П, а також не надали належної оцінки спірному договору, як договору підряду.
Крім того, посилання апеляційного суду на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 303/7534/15-ц, від 04 квітня 2018 року у справі № 910/12154/16, від 17 квітня 2018 року у справі № 927/763/17 є безпідставними, оскільки спірні правовідносини в даній справі відрізняються від правовідносин у справах, переглянутих Верховним Судом.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено спірний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_2 є замовником будівництва об`єкта нерухомості, а ОСОБА_1 є виконавцем по вказаному договору.
Згідно з пунктом 2.1. спірного договору замовник, яким є відповідач, зобов`язався здійснити фінансування будівництва об`єкта нерухомості в порядку, передбаченому в пункті 3.1., а виконавець, яким є позивач, зобов`язався збудувати та здати в експлуатацію підземний паркінг, після чого передати об`єкт нерухомості замовнику в його власність до 30 листопада 2012 року.
Відповідно до пункту 3.1. спірного договору замовник зобов`язався передати виконавцю суму в розмірі 64 000,00 грн, що еквівалентно 8 000,00 доларів США, яка включає в себе оплату за будівництво місця для паркування автомобілю № 3. Вказана сума є вартістю місця для паркування автомобілю № 3, зазначеного вище. ОСОБА_2 сплатив належну суму, що визнається учасниками справи.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.