ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 2а-6501/08/0970
адміністративні провадження № К/9901/19642/18, №К/9901/19639/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Курильця А.Р., суддів Качмара В.Я., Мікули О.І. від 19 жовтня 2016 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И В:
Предметом розгляду судів у цій справі були позовні вимоги Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - позивач, Інспекція) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач, ФОП ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості у розмірі 100241,78 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначила, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість перед бюджетом по сплаті податку на додану вартість (далі - ПДВ) та податку з доходів фізичних осіб (далі - ПДФО), а також пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності (далі - ЗЕД) та штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства.
Справа розглядалась судами неодноразово й при первинному її розгляді суд першої інстанції постановою, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовив. Такі рішення суди обґрунтували тим, що податковим органом не доведено наявність у відповідача заборгованості по сплаті ПДВ в розмірі 29921,00 грн. з огляду на подання уточнюючих розрахунків податкових зобов`язань у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок, згідно яких станом на січень 2005 року у ФОП ОСОБА_1 обліковується податковий кредит у сумі 29746 грн. Щодо стягнення боргу зі сплати пені в сумі 57373,46 грн. та штрафу в сумі 5865,00 грн. за порушення законодавства при здійсненні ЗЕД, то суди дійшли висновку, що рішення, якими Інспекцією були визначені відповідні штрафні санкції та пеня, прийняті з порушенням норм Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі - Закон №185/94-ВР) та Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (далі-Декрет №15-93), а тому не породжують у платника обов`язку по сплаті до бюджету визначених ними санкцій.
Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 15 червня 2015 року, направляючи справу на новий розгляд, вказав на передчасність висновків судів попередніх інстанцій, адже останні, відмовляючи у задоволенні позову, не розглянули вимогу про стягнення податкового боргу з ПДФО в сумі 7130,28 грн., а також не врахували, що спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), є Закон України від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №2181-ІІІ), й не перевірили дотримання податковим органом процедури примусового стягнення податкового боргу з ПДВ та ПДФО, установленої статтею 6 цього Закону, яка передбачає надсилання платникові податків першої податкової вимоги, а у разі непогашення суми податкового боргу, визначеного у першій податковій вимозі, у встановлені строки - другої податкової вимоги.
Також суд касаційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що пеня за порушення встановлених статтями 1, 2 Закону №185/94-ВР термінів розрахунків у сфері ЗЕД підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарських санкцій, наведене в статті 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України), і на них не поширюються штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначається податковим законодавством. Стягнення несвоєчасно сплачених санкцій, застосованих за порушення Закону №185/94-ВР, здійснюється виключно у судовому порядку після закінчення строку, встановленого для добровільної сплати таких, а відтак судам попередніх інстанцій необхідно перевірити чи були сплачені відповідачем санкції, визначенні на підставі рішень контролюючого органу, в добровільному порядку і чи вживались ФОП ОСОБА_1 заходи щодо оскарження відповідних рішень Інспекції у разі незгоди із здійсненими нарахуваннями.
За результатами повторного судового розгляду постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року позов задоволено повністю; стягнуто з ФОП ОСОБА_1 з розрахункових рахунків та за рахунок готівки, що належать відповідачу, на користь Державного бюджету України податковий борг в сумі 100241,78 грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача в судовому порядку заборгованості у розмірі 100241,78 грн., адже докази добровільної сплати її ФОП ОСОБА_1 відсутні.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року скасовано постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року та прийнято нову, якою позов задоволено частково; стягнуто з ФОП ОСОБА_1 з розрахункових рахунків та за рахунок готівки, що належить відповідачу, на користь Державного бюджету України податковий борг в сумі 63238,46 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, що податковим органом не дотримано встановленого Законом №2181-ІІІ обов`язку по надісланню податкових вимог й, як наслідок, порушено процедуру примусового стягнення податкового боргу з ПДВ та ПДФО, у зв`язку з чим, за висновком суду, підстави для стягнення таких зобов`язань та задоволення позову в цій частині відсутні. Натомість дійшов висновку про обґрунтованість заявленої вимоги про стягнення з відповідача санкцій, застосованих за порушення в сфері ЗЕД, оскільки останні не були сплачені ФОП ОСОБА_1 в добровільному порядку і підприємцем не вживалися заходи щодо оскарження відповідних рішень Інспекції, якими такі санкції визначено.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В своїй касаційній скарзі зазначає про помилковість висновку апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача податкового боргу з ПДВ та ПДФО, адже у зв`язку із несплатою узгодженої суми податкового зобов`язання в установлені строки контролюючим органом у відповідності до підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону №2181-ІІІ були направлені ФОП ОСОБА_1 перша та друга податкові вимоги, однак такі не вручені поштою внаслідок незнаходження платника податків за зареєстрованою адресою й були розміщені на дошці податкових оголошень, а тому в силу положень підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону №2181-ІІІ вважаються врученими, що свідчить про виконання умов, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку.
У свою чергу, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог, ФОП ОСОБА_1 також подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просить змінити постанову цього суду в частині стягнення податкового боргу в сумі 63238,46 грн. та відмовити у задоволенні позову у цій частині повністю.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач вказала на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, оскільки при винесенні рішення останнім не враховано, що за порушення валютного законодавства під час здійснення господарської діяльності уповноважені органи державної влади в межах однорічного строку, встановленого статтею 250 ГК України, можуть застосувати до суб`єкта господарювання, який допустив таке порушення, адміністративно-господарські санкції, передбачені статтею 238 цього ж Кодексу. На час (дату) застосування відповідними рішеннями позивача санкцій штрафних (фінансових) санкцій та пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД і строків декларування валютних цінностей (у 2008 році) цей строк сплинув, тому відсутні правові підстави для їх стягнення з ФОП ОСОБА_1 .
Письмових заперечень (відзивів) на касаційні скарги не надходило.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем за результатами проведеної позапланової документальної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства з питань валютного регулювання та валютного контролю при здійсненні ЗЕД 26 січня 2008 року складено акт №47/22-1/ НОМЕР_1, у якому зазначено про порушення відповідачем статті 1 Закону №185/94-ВР, статті 9 Декрету №15-93 щодо порушення строків декларування валютних цінностей і строків розрахунків у сфері ЗЕД.
01 лютого 2008 року на підставі акту перевірки позивачем прийняті рішення: №000032201/0, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов`язання по пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД та по штрафних (фінансових санкціях) у загальному розмірі 57373,46 грн.; №000042201/0, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов`язання по пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД та по штрафних (фінансових санкціях) у загальному розмірі 5865 грн. 03 березня 2008 року прийнято аналогічні рішення за №000032201/1 та №000042201/1.
Окрім того встановлено, що у зв`язку із самостійним виявленням помилок у раніше поданих деклараціях платником 30 січня 2008 року подано до контролюючого органу уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з ПДВ за липень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2005 року, січень, лютий, квітень 2006 року й збільшено податкові зобов`язання на суму 31417,00 грн., а також самостійно визначено суму штрафу у таких розмірах: 154,00 грн., 20,00 грн., 387,00 грн., 125,00 грн., 360,00 грн., 192,00 грн., 42,00 грн., 216,00 грн. відповідно.
10 серпня 2005 року позивачем виставлено першу податкову вимогу №1/1659, а 20 жовтня 2005 року - другу за №2/2629, які направлені відповідачу рекомендованими поштовими відправленнями з повідомленням про вручення, однак, не вручені та повернуті поштовим відділенням з відміткою "не було вдома".
У зв`язку із несплатою відповідачем грошових зобов`язань у добровільному порядку, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, Верховний Суд вказує на таке.
Спеціальним законом з питань оподаткування, що був чинний на момент виникнення спірних відносин, є Закон №2181-III.
Підпунктом 1.1 статті 1 Закон №2181-III визначено, що платниками податків є, зокрема, фізичні особи, які мають статус суб`єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов`язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов`язкові платежі), пеню та штрафні санкції.
Згідно підпункту 1.2 статті 1 Закон №2181-III податкове зобов`язання - це зобов`язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
У відповідності з підпунктом 1.3 статті 1 Закон №2181-III податковий борг (недоїмка) - податкове зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов`язання.
Порядок узгодження сум податкових зобов`язань та визнання податкового боргу врегульований статтею 5 цього Закону, відповідно до пункту 5.1 якої податкове зобов`язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов`язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.
За змістом підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону №2181-III узгоджена сума податкового зобов`язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Підпунктом 6.2.1 статті 6 Закону №2181-III встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов`язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.
Стягнення коштів та продаж інших активів платника податків провадяться не раніше тридцятого календарного дня з моменту надіслання йому другої податкової вимоги (абзац другий підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Закону №2181-III).
Тобто дотримання відповідних податкових процедур, які включають в себе обов`язок по надісланню платнику податків податкових вимог, повинно передувати реалізації права суб`єкта владних повноважень на стягнення з платника податків коштів у рахунок погашення податкового боргу, у тому числі шляхом звернення із відповідним позовом до адміністративного суду.
Як передбачено підпунктом 6.2.3 пункту 6.2 статті 6.2 Закону №2181-III, податкові вимоги надсилаються: а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов`язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов`язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов`язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк; б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.