ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 440/1440/19
адміністративне провадження № К/9901/32702/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
за участі:
секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,
Позивача: ОСОБА_1,
представників Відповідачів: Ясніцької Т.С., Масюк П.С.,
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року (суддя Кукоба О.О.)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року (суддя-доповідач: Калиновський В. А., судді: Сіренко О. І., Кононенко З. О.)
у справі позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області, Державної податкової служби України
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ВСТАНОВИВ
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (надалі також - Позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі також - Відповідач 1; правонаступник - Головне управління ДПС у Полтавській області), Державної фіскальної служби України (надалі також - Відповідач 2; правонаступник - Державна податкова служба України), в якому Позивач просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 11 лютого 2019 року № Ф-33606-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску у розмірі 18276,72 грн.
Позивач вважає вказану вимогу про сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування протиправною, позаяк податковим органом не враховано, що Позивач працевлаштований у межах професійної діяльності, відтак не несе обов`язку зі сплати єдиного внеску, а перебування Позивача у спірний період у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку зумовило відсутність бази для нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, тому стверджує про безпідставність нарахування єдиного внеску за спірною вимогою.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що скориставшись правом на отримання відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною після досягнення нею трьох років, Позивач, надавши відповідну заяву, добровільно погодився на тимчасове припинення трудових відносин без отримання заробітної плати за місцем роботи.
Надаючи оцінку доводам Позивача щодо неотримання доходу як самозайнятої особи у період відпустки по догляду за дитиною після досягнення нею трьох років, суди дійшли висновку, що неможливість зайняття адвокатською діяльністю на певний строк є правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, що у такому разі свідчить про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення. Оскільки єдиний внесок за Позивача протягом періоду перебування у відпустці по догляду за дитиною роботодавцем не сплачувався, а упродовж 2017-2018 років Позивач перебував у статусі самозайнятої особи як адвокат, маючи можливість знятися з обліку на підставі поданої до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви за формою № 8-ОПП за умови внесення до Єдиного реєстру адвокатів України записів про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, Позивач не скористався правом зупинення адвокатської діяльності, відтак несе обов`язок зі сплати єдиного внеску як самозайнята особа за вказаний період.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
У відзиві на касаційну скаргу Відповідач 1 з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Вказує, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не допущено порушення норм матеріального чи процесуального права.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 19 листопада 2014 року працював начальником юридичного відділу у ТОВ "ПМК-2000" та перебував у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років з 25 листопада 2014 року по 1 вересня 2015 року (наказ від 25 листопада 2014 року № 35-К), а відповідно до наказу від 2 вересня 2015 року № 17-К - у відпустці по догляду за дитиною до шести років з 2 вересня 2015 року по 2 вересня 2018 року. Наказом від 30 серпня 2018 року № 20-К ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням з 31 серпня 2018 року.
24 червня 2016 року ОСОБА_1 видано в Раді адвокатів Полтавської області свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1527.
11 лютого 2019 року Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформовано вимогу № Ф-33606-17, якою відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів, повідомлено Позивача про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 18276,72 грн.
Позивачем 7 березня 2019 року надіслано до ДФС України скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки).
Рішенням ДФС України від 10 квітня 2019 року вих. № 16826/6/99-99-11-05-02-25 за результатами розгляду скарги вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 11 лютого 2019 року № Ф-33606-17 про сплату боргу (недоїмки) залишено без змін, а скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що податковим органом не взято до уваги те, що незалежна професійна діяльність може вестися у двох формах, котрі є взаємовиключними: як самозайнятою особою та як найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності. Зауважує, що на момент отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Позивач був працевлаштований у ТОВ "ПМК-2000" у межах професійної діяльності та у період 2017-2018 років перебував у відпустці без збереження заробітної плати до досягнення дитиною шестирічного віку. Переконаний, що необхідною умовою для нарахування єдиного внеску платнику зі статусом "самозайнята особа" є отримання доходу від професійної діяльності, оскільки свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю посвідчує відповідне право та не є доказом провадження діяльності та отримання доходу, що проігноровано податковим органом при винесенні спірної вимоги. Стверджує, що працевлаштування на підставі трудового договору у межах професійної діяльності, перебування у відпустці без збереження заробітної плати до досягнення дитиною шестирічного віку та неотримання доходу виключає підстави для нарахування єдиного внеску за відповідний період.
Позивач також зазначає про порушення контролюючим органом положень статті 56 Податкового кодексу України в частині строку розгляду поданої скарги на спірну вимогу про сплату недоїмки за єдиним внеском та винесення рішення про результати розгляду скарги неуповноваженою особою.
На думку Позивача, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували в повному обсязі доводи Позивача та здійснили вибіркову/недостатню оцінку фактів, викладених у позові.
У судовому засіданні Позивач наводив доводи, аналогічні викладеним у касаційній скарзі, стверджуючи про відсутність обов`язку зі сплати єдиного внеску за відсутності доходу від провадження адвокатської діяльності та отримання іншого доходу за місцем працевлаштування в межах трудового договору внаслідок перебування протягом спірного періоду у відпустці по догляду за дитиною.
При цьому Позивач також пояснив, що відповідна сума заборгованості за єдиним внеском за спірною вимогою у даній справі вже включалась до інших вимог про сплату недоїмки, що були предметом оскарження у межах інших судових проваджень. За наслідком відмови в задоволенні позовних вимог Позивач зазначав про сплату суми заборгованості, в тому числі і за оспорюваною у даній справі вимогою.
3.2. Доводи Відповідача 1 (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)
У відзиві на касаційну скаргу Відповідач 1 зазначає про необґрунтованість доводів касаційної скарги, оскільки у ході судового розгляду встановлено, що право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 не зупинялося. Будучи найманим працівником Позивач добровільно погодився на тимчасове припинення трудових відносин без отримання заробітної плати за місцем роботи, а тому роботодавцем не сплачувався у цей період єдиний внесок за Позивача. Вказане свідчить про виникнення обов`язку Позивача зі сплати єдиного внеску на підставі норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.
Окрім того, Відповідач 1 переконаний на дотриманні встановленої процедури надання відповіді на скаргу Позивача вказуючи на безпідставність доводів скаржника у цій частині.
У судовому засіданні представники Відповідачів наполягали на безпідставності позовних вимог. Водночас, представники зазначили про часткове погашення Позивачем суми заборгованості за єдиним внеском за вимогою від 11 лютого 2019 року № Ф-33606-17 не заперечуючи при цьому дублювання суми недоїмки за спірною вимогою та іншими оспорюваними Позивачем вимогами про сплату суми боргу за єдиним внеском.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до змісту частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 6 КАС України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною другою наведеної статті, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ).
Спеціальним законодавчим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон № 2464-VI), а також до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Податкового кодексу України (надалі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків і зборів. Вказані законодавчі акти підлягають до застосування у редакції на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги про сплату єдиного соціального внеску Позивача, який був зареєстрований як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність, за умови, що у цей період він був найманим працівником у межах професійної діяльності, проте, у період 2017-2018 років зокрема, перебував у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення дитиною шестирічного віку.
За визначенням поняття самозайнятої особи, наведеному у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.