ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 910/7141/13
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Гогуся В.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Банкова 2" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 (Козир Т.П., Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.) та рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 (Баранов Д.О.) у справі №910/7141/13
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Банкова 2" до Національної спілки письменників України про визнання права власності
та за зустрічним позовом Національної спілки письменників України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Банкова 2", треті особи: 1)Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 2) Київська міська державна адміністрація, 3) Державна архітектурно-будівельна інспекція України, 4) Міністерство культури України, 5)Товариство з обмеженою відповідальністю "Вок орієнтал", 6) Товариство з обмеженою відповідальністю "Творча майстерня", за участю Прокуратури міста Києва про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Банкова 2" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Національної спілки письменників України (далі - Відповідач) про (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог): 1) припинення права власності Відповідача на приміщення, загальною площею 390,60 м2, яке знаходиться в будинку літераторів Українського відділення Літературного фонду СРСР, розташованому за адресою: м. Київ, вул.Банкова,2; 2) визнання спільною частковою власністю сторін приміщення загальною площею 537,10 м2, що включає прибудову та нежилі приміщення підвалу (в літ. А) після реконструкції, які знаходяться в будинку літераторів Українського відділення Літературного фонду СРСР, розташованому за адресою: м. Київ, вул.Банкова,2; 3) визнання за Позивачем права власності на 1/2 частину приміщення загальною площею 537,10 м2, що включає прибудову та нежилі приміщення підвалу (в літ. А) після реконструкції, яке знаходиться в будинку літераторів Українського відділення Літературного фонду СРСР, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Банкова,2.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивачем виконано усі зобов`язання, передбачені умовами договору про спільну діяльність з реконструкції нежитлової будівлі, проте Відповідач в порушення умов зазначеного договору ухиляється від підписання акту виконаних робіт та акту розподілу об`єкта інвестування, що є порушенням прав Позивача.
3. Відповідач пред`явив зустрічний позов до Позивача про (з урахуванням заяви про уточнення зустрічних позовних вимог) зобов`язання знести самовільно збудовану споруду, а саме: групу приміщень №3, загальною площею 130,5 м2, яка розташована на першому поверсі будівлі літ. А за адресою: м. Київ, вул.Банкова, 2, з влаштованими літніми майданчиками.
4. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач в порушення умов договору про спільну діяльність не погоджував з Відповідачем план реконструкції з визначенням переліку здійснюваних заходів із реконструкції та не затверджував проект реконструкції об`єкту інвестування, як того вимагають пункти 1.3 та 1.4 договору, а, отже, в односторонньому порядку, на власний розсуд приступив до здійснення робіт з реконструкції об`єкту. Земельна ділянка площею 0,3696 по вул. Банкова, 2 у м. Києві перебуває у постійному користуванні Відповідача на підставі Державного акту на право постійного користування землею ІІ-КВ №006743 і будь-які правочини щодо надання у власність чи користування вказаної земельної ділянки між сторонами не укладалися, а тому Позивач не може набути права власності на об`єкт в частині існуючих прибудованих приміщень площею 130,5 м2, оскільки такі приміщення були збудовані самочинно на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.
5. Справа розглядалася судами неодноразово.
Короткий зміст оскаржуваного рішення, ухваленого судом першої інстанції
6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено.
7. Рішення суду мотивовано тим, що оскільки судом встановлено факт невиконання Позивачем своїх зобов`язань за договором, а саме пунктів 1.3 та 1.4, а, отже, не виконано умови пункту 6.1 договору в редакції додаткової угоди №1 від 12.11.2010, з якими договір пов`язує такі наслідки, як отримання Позивачем у власність 50% площ об`єкту інвестування та підписання сторонами акту розподілу Об`єкта інвестування, Позивач, відповідно, не набув права власності на 50% площ об`єкту інвестування та права вимоги до Відповідача підписати акт розподілу об`єкта інвестування. За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову.
7.1. Оскільки Позивач не надав належних та допустимих доказів, що підтверджують правомірне користування земельною ділянкою, суд дійшов висновку, що здійснення ним будівництва на земельній ділянці, яка належить Відповідачу на підставі Державного акту на право постійного користування землею ІІ-КВ №006743 від 07.05.2001, прибудови площею 130,5 м2 та влаштування літнього майданчика для розміщення кафе на 50 місць, є протизаконним згідно зі статтею 376 ЦК України, а тому зустрічний позов підлягає задоволенню.
Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції
8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 залишено без змін з тих же підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача
9. Позивач подав касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення зустрічного позову, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд.
Аргументи учасників справи
Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
10. В частині наявності підстав для застосування крайньої міри у вигляді знесення спірної прибудови рішення судів є необґрунтованими, прийнятими без урахування обставин справи та не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у справах №573/595/17, №127/11492/16-ц, №320/5880/18, №822/2149/18.
11. Суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки необґрунтовано відхилили клопотання товариства про призначення експертизи.
12. Судами не враховано положення статті 22 Закону України "Про охорону культурної спадщини", у зв`язку з чим невірно застосовано до спірних правовідносин статтю 376 ЦК України.
Позиція Відповідача за первісним позовом у відзиві на касаційну скаргу
13. Відповідачем 15.09.2020 безпосередньо до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу. Однак, враховуючи встановлений ухвалою Верховного Суду від 20.08.2020 строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу до 07.09.2020, але не більше 10 днів з дня вручення цієї ухвали, а відповідно до поштового повідомлення про вручення рекомендованого відправлення ухвала від 20.08.2020 отримана зазначеною особою 03.09.2020, тому, зважаючи на норми статей 118, 295 ГПК України, зазначений відзив підлягає залишенню без розгляду, як такий, що подано за межами процесуального строку.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
14. Треті особи та Прокурор відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій у даній справі у касаційному порядку.
Інші документи
15. До Верховного Суду Позивачем подано клопотання, в якому просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити з тих підстав, що характер правовідносин у справі не є господарським і спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки договір про спільну діяльність, на підставі якого між сторонами виникли спірні правовідносини, укладений з Відповідачем, який, в свою чергу, не є суб`єктом господарювання та не є учасником господарських відносин в розумінні частини 1 статті 2 ГПК України та статті 23 Закону України "Про професійних творчих працівників та творчі спілки".
15.1. У вирішенні питання щодо підвідомчості спору у даній справі господарському суду колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини 3 статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
На час подання позову у даній справі, який обґрунтовано посиланням на умови укладеного між сторонами спору договору про спільну діяльність з реконструкції нежитлової будівлі, а також подання зустрічного позову, який також містить посилання на цей договір, підвідомчість справ господарським судам визначалася згідно з ГПК України (в редакції, чинній станом на квітень 2013 року).
Згідно з частиною 1 статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, щодо виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав.
Відповідно до положень статті 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред`явлено позовну вимогу.
Частиною 1 статті 1 ГПК України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Сторони у даній справі (Позивач і Відповідач) відповідають положенням статей 1 і 21 ГПК України, як юридичні особи, а спірні правовідносини, що виникли при виконанні договору про спільну діяльність, мають господарський характер, що не спростовано Позивачем.
15.2. Посилання у клопотанні на положення статті 23 Закону України "Про професійних творчих працівників та творчі спілки" та Статут Відповідача, якими передбачено право спілки здійснювати господарську діяльність шляхом створення окремих установ та організацій, не виключає господарського характеру спірних правовідносин сторін у даній справі, що виникли при виконанні господарського договору.
Поняття "господарські договори" наведено у Главі 20 Господарського кодексу України.
Зі змісту частини 1 статті 179 Господарського кодексу України вбачається, що господарські договори укладаються не лише суб`єктами господарювання, але й між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами (в даному випадку між Позивачем і Відповідачем), а тому даний спір підвідомчий господарському суду, оскільки виник при виконанні господарського договору.
15.3. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що клопотання Позивача про скасування судових рішень та закриття провадження у справі не є обґрунтованим.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
16. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
17. Як вбачається зі змісту касаційної скарги, Позивачем оскаржуються судові рішення попередніх інстанцій лише в частині задоволення зустрічного позову, про що зазначено також і в ухвалі Верховного Суду від 20.08.2020, і, оскільки в частині відмови в задоволенні первісного позову судові рішення не оскаржуються, тому згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України в касаційному порядку не переглядаються.
18. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень про задоволення зустрічних позовних вимог в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
19. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Позивач оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
20. Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (пункт 4).
20.1. При цьому, згідно з пунктом 3 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
21. У поданій касаційній скарзі Позивач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що суди попередніх інстанцій у рішеннях застосували статтю 376 ЦК України без урахування висновку щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №573/595/17, №127/11492/16-ц, №320/5880/18, №822/2149/18.
21.1. Зокрема, скаржник зазначає, що, беручи до уваги можливість здійснення перебудови спірної прибудови, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для застосування до Позивача крайньої міри у вигляді знесення спірної прибудови, є необґрунтованим та не співмірним заходом.
22. Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.
23. Верховний Суд в постанові від 27.12.2019 у справі №573/595/17, на яку скаржник послався як на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що знесення об`єкту самочинного будівництва є крайньою мірою і може мати місце лише у тому випадку, коли здійснення перебудови нерухомості неможливе, або коли особа відмовляється від такої перебудови, а оскільки відповідачі не заперечують перебудувати спірний гараж, то підстав для його знесення немає.
24. В постанові від 10.06.2020 у справі №127/11492/16-ц, висновками у якій Позивачем за первісним позовом також обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли неможливо усунути порушення прав інших осіб в інший спосіб, у той час, як у даному випадку було встановлено, що знесення спірної прибудови не є обов`язковим, а припинити руйнування та зсуву ґрунту можливо за рахунок будівництва підпірної бетонної стіни.
25. У постанові від 24.06.2020 у справі №320/5880/18, на яку скаржник також посилається у своїй касаційній скарзі, Верховний Суд, пославшись на висновок Верховного Суду, сформований у справі №822/2149/18 зазначив, що обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об`єкта будівництва. Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав, що судам слід встановити можливість перебудови спірного об`єкта та додатково дослідити, які заходи впливу вже здійснені позивачем щодо відповідача, та які ще можливо вчинити.
26. Верховний Суд в постанові від 29.01.2020 у справі №822/2149/18, на яку скаржник послався як на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у цій справі встановлено, що особа здійснила будівництво без документів, що дають право на це, а саме: без повідомлення про початок виконання будівельних робіт, без відповідного документа на право власності чи користування земельною ділянкою, без належно затвердженого проекту. Верховний Суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах має місце той вид самочинного будівництва, для якого ЦК України не встановлює правила, що знесенню передує рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести перебудову. Тобто, частина 7 статті 376 ЦК України спірні правовідносини не регулює, а тому у розглянутій справі немає підстав для аналізу частини 7 статті 376 ЦК України.
27. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що Верховний Суд, здійснюючи касаційний перегляд судових рішень попередніх інстанцій у справах №573/595/17, №127/11492/16-ц, №320/5880/18, №822/2149/18 виходив з того, що відповідно до положень статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Частиною 2 статті 386 ЦК України, передбачено, що власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
За змістом частини 1 статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва належить органу державної влади або органу місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України.)
27.1. Так, згідно з частинами 1, 4, 7 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
27.2. Правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва.
27.3. За змістом частини 7 статті 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: (1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил.
27.4. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.
27.5. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).
В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.
28. У цій же справі №910/7141/13, в якій Позивачем подано касаційну скаргу, суд апеляційної інстанції та місцевий господарський суд встановили, що між сторонами 21.01.2010 було укладено договір оренди нежитлових приміщень загальною площею 390,60 м2 для ведення Позивачем господарської діяльності. 08.11.2010 між сторонами укладено договір про спільну діяльність з реконструкції нежитлової будівлі площею 390,60 м2 з переданням Позивачу функцій замовника забудовника, окрім права постійного користування земельною ділянкою.
28.1. Як встановлено судами попередніх інстанцій, умовами договору про спільну діяльність передбачено впровадження комплексу заходів, пов`язаних з реконструкцією частини приміщень, загальною площею 390,60 м2 (об`єкт інвестування), які є об`єктом оренди за договором оренди нежитлових приміщень, проте, умовами договору оренди не передбачено використання Позивачем, як орендарем, прилеглої земельної ділянки до будівлі, яка належить Відповідачу на праві постійного користування за Державним актом, у тому числі не обумовлено право забудови такої території, тоді, як Позивач самочинно здійснив прибудову на земельній ділянці загальною площею 130,5 м2, яка є частиною земельної ділянки загальною площею 390,60 м2, і матеріали справи не містять доказів наявності у Позивача прав на забудову земельної ділянки, на якій розташовано об`єкт оренди.