Постанова
Іменем України
16 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 313/310/18
провадження № 61-4263св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Веселівська районна державна адміністрація Запорізької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_3, на постанову Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Веселівська районна державна адміністрація Запорізької області, в якому просила відібрати дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 у її батька - ОСОБА_2 та повернути її за попереднім місцем проживання (яким є місце проживання матері), - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визначити місце проживання дочки разом з матір`ю ОСОБА_1 .
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що починаючи з 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 вона проживала разом з ОСОБА_2 та її дочкою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, однією сім`єю, без реєстрації шлюбу. За час її спільного проживання з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 у них народилася дочка - ОСОБА_4 батьком її молодшої дочки ОСОБА_6, батьком якої записаний відповідач за їх спільною заявою, поданою в порядку статті 126 Сімейного Кодексу України. Обидві дочки позивача зареєстровані разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що батько дитини - ОСОБА_2 в незаконний спосіб, всупереч її волі, та з застосуванням фізичної сили, щодо неї та психологічного тиску на дочку ОСОБА_4 змінив її місце проживання. Відповідач категорично відмовляється повертати їй дитину, забороняє їй спілкуватися з дочкою та всіляко обмежує її участь у її вихованні, порушуючи, її батьківські права. Між ними виник спір, який вирішити в позасудовому порядку не вдалося, а тому, з метою захисту своїх батьківських прав та діючи в інтересах своєї дочки вона звернулась до суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 23 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із того, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братися до уваги. Суд, врахував інтереси дитини та всі фактичні обставини справи: висновок органу опіки та піклування, висновок психолога, те, що дитина за згодою батьків висловила свою думку в суді першої інстанції та бажає проживати з батьком, що ОСОБА_4 проживала з дня свого народження у будинку за адресою: АДРЕСА_2, а з листопада 2017 року проживає разом з батьком. Позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не враховують інтереси дитини.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, справу направити на новий апеляційний розгляд.
У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу неповноважним складом суду, у відсутність позивача та її представника, що свідчить про упередженість та зацікавленість в певному результаті розгляд справи та є підставою для відмову в силу статті 36 ЦПК України. Також судом неправильно застосовані норми статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, оскільки умовою розлучення матері з дитиною можуть бути лише виняткові обставини, які судом не встановлені.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
У червні 2020 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Підставами відкриття касаційного провадження зазначено порушення норм матеріального і процесуального права - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2020 року справі №377/128/18; оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з порушеннями, вказаними в в пункті 1 частини першої статті 411 ЦПК України справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 у них народилася дочка ОСОБА_4 .
У позивачки також є дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка також проживала з сторонами у справі.
З січня 2017 році діти разом з позивачкою проживали за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_4 за домовленістю з позивачкою забирав доньку до свого помешкання і вона періодично проживала разом з ним.
В грудні 2017 року позивачка забрала документи з гімназії де навчалася ОСОБА_7, забрала дітей та переїхала проживати у місто Запоріжжя, де зупинилася в однокімнатній квартирі, яку винаймав її брат з дружиною.
ОСОБА_2 звернувся з заявою до Веселівського ВП МВП ГУНП в Запорізькій області з заявою про викрадення дитини.
22 грудня 2017 року ОСОБА_2 приїхав у місто Запоріжжя і забрав ОСОБА_4 до смт Веселе і з цього часу ОСОБА_2 проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 .
Спеціалістами служби у справах дітей Веселівської райадміністрації було проведено обстеження умов проживання за адресами: АДРЕСА_1 - місця реєстрації ОСОБА_1 та її дочок та будинку ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
За результатами обстеження обидва будинки мають гарні умови для виховання та розвитку дитини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 навчається та працевлаштована, працює вихователем в Веселівському комунальному дошкільному навчальному закладі ясла-садок "Оленка" та має стабільний дохід, характеризується позитивно.
Відповідач ОСОБА_2 є офіцером поліції, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, має стабільний дохід.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.