Постанова
Іменем України
12 листопада2020 року
м. Київ
справа № 487/688/18
провадження № 61-920св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1,
відповідачі: Миколаївська міська рада, ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Галущенка О. І., Лисенка П. П., Серебрякової Т. В. у справі за позовом Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування відповідних пунктів рішень, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1(далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1, в якому просив: визнати незаконним та скасувати пункти 20, 20.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року №47/49, якими затверджено проект землеустрою та надано безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 937 кв. м за рахунок земель ТОВ "Інвест Трейдінг-Груп-М" з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати виданий ОСОБА_1 державний акт від 21 вересня 2010 року серії ЯЛ №904565 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0035; зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради вказану земельну ділянку.
Позивач зазначав, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015150000000124, зареєстрованого 10 квітня 2015 року за частиною другою статті 364 КК України за фактом зловживання посадовими особами Миколаївської міської ради своїм службовим становищем при прийнятті рішень про вилучення земель колишнього військового містечка № 62 та подальшого незаконного їх надання у приватну власність фізичним та юридичним особам, органам прокуратури стало відомо про порушення вимог законодавства при прийнятті п. п. 20, 20.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року № 47/49, якими затверджено проект землеустрою та надано безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 937 кв. м за рахунок земель ТОВ "Інвест Трейдінг-Груп-М" з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1, а на підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №904565 від 21 вересня 2010 року.
Позивач вважав вищевказані пункти оскаржуваного рішення незаконними через невідповідність місця розташування земельної ділянки Генеральному плану м. Миколаєва, Правилам використання та забудови території м. Миколаєва, ігнорування Миколаївською міською радою розташування земельної ділянки в межах встановленої законом 2-кілометрової прибережної захисної смуги від урізу води Бузького лиману.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2018 року у складі судді Бобрової І. В. у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора місцевий суд виходив з того, що прокурором не доведено того факту, що рішення про передачу землі у власність прийнято з порушенням закону. Зокрема, суд вважав, що спірна земельна ділянка на законних підставах входить до території індивідуальної житлової забудови і це відповідає Генеральному плану міста та іншій містобудівній документації; що прибережна захисна смуга відповідним проектом землеустрою не встановлена, а тому відсутні законні обмеження для передачі цієї землі у власність громадян.
Крім того, суд дійшов висновку про пропуск строку позовної давності та відсутності підстав для його поновлення.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року апеляційну скаргу Заступника прокурора Миколаївської області задоволено, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2018 року - скасовано та постановлено у справі нове рішення., яким позовні вимоги прокурора - задоволено частково.
Визнано незаконними та скасовано пункти 20, 20.2 розділу I рішення Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року № 47/49 про затвердження проекту землеустрою та надання безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 937 кв. м, нормативною грошовою оцінкою 378 004,54 грн, за рахунок земель ТОВ "Інвест Трейдінг-Груп-М", з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним державний акт від 21 вересня 2010 року серії ЯЛ №904565, виданий ОСОБА_1 на право власності на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0035.
Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у комунальну власність спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0035.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Додатковою постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 січня 2020 року у складі колегії суддів: Галущенка О. І,. Лисенка П. П., Серебрякової Т. В. заяву прокуратури про ухвалення додаткового рішення задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 та з Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради 13 791, 55 грн судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги, у рівних частках по 6 895,55 грн з кожної особи на користь прокуратури Миколаївської області.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що передання спірної земельної ділянки (в межах прибережної захисної смуги) для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд ЗК України як до так і після прийняття оскарженого рішення не передбачав.
Апеляційний суд посилався на те, що схемою місцезнаходження спірної земельної ділянки, графічними даними кадастрового плану проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність, даними топографічної зйомки, виконаної КП "ГПВ Архітектурне-планувальне бюро" підтверджується, що вона розташована в межах законодавчо визначеної прибережної двокілометрової захисної смуги Бузького лиману, в межах земельної ділянки площею 9 191 кв. м., на мінімальній відстані 20,4 м, 30,6 м, та 42 м від урізу води.
Відповідно до містобудівної документації, територія де знаходиться спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, частина цієї території шириною 2 км вздовж берега Бузького лиману віднесена до прибережної захисної смуги, а надані у справі докази не містять даних про те, що стосовно спірної земельної ділянки Миколаївською міською радою приймалися рішення щодо зміни її категорії на землю індивідуальної забудови з дотриманням порядку та з внесенням відповідних змін до Генерального плану міста, який є однією із головних складових містобудівної документації.
Миколаївська міська рада, приймаючи рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1, порушила вимоги чинного законодавства щодо підстав та порядку її надання, а також права територіальної громади м. Миколаєва щодо земель рекреаційного призначення й законні інтереси держави, виходячи з того, що стан та збереження прибережних захисних смуг має загальнодержавне значення.
Одночасно апеляційний суд вказував, що він має повноваження щодо дотримання правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, позов прокурора в частині витребування землі слід задовольнити через застосування механізму негаторного позову, тобто шляхом усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою водного фонду на підставі статті 391 ЦК України та частини другої статті 51 ЗК України, а не шляхом повернення спірної земельної ділянки на підставі приписів статті 1212 ЦК України.
Крім того суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви прокурора про поновлення позовної давності, оскільки із матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави у лютому 2018 року, а об`єктивна можливість власника - територіальної громади - дізнатися про те, що земельна ділянка незаконно вибула з його володіння, поза його волею шляхом порушення органом місцевого самоврядування прав територіальної громади, а також і інтересів держави, виникла у лютому 2013 року проте лише після звернення громадянина ОСОБА_2 до прокуратури області 24 березня 2015 року з приводу незаконного виділення землі у тому ж мікрорайоні було зареєстроване кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статі 364 КК України за фактом зловживання посадовими особами міської ради своїм службовим становищем при ухваленні рішень про передачу землі у власність громади.
Отже про незаконність передачі у власність земель, які перебувають у прибережній смузі Бузького лиману та віднесені до земель рекреаційного призначення прокурор міг довідатись лише після витребування та ретельної перевірки усієї землевпорядної документації, ці обставини прокурором підтверджено наданими до суду витягами з Інтернет видань, засобів масової інформації, заявами посадових та фізичних осіб.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Колесніков В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувану постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 мотивована тим, що в цій справі прокурор не мав права представляти інтереси територіальної громади, а суд апеляційної інстанції безпідставно ототожнив прокурора з особою позивача - державою.
Представник заявника також зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спірна земельна ділянка сформована з земель, які одночасно належать до земель водного фонду та земель рекреаційного призначення, щодо яких встановлено обмеження. Законодавством передбачено, що всі без виключення обмеження у використанні земельних ділянок підлягали обов`язковій державній реєстрації, проте матеріали проектів землеустрою, рішення міської влади, державний акт на право власності на земельну ділянку не містять відомостей про встановлення зокрема, водоохоронних обмежень.
Касаційна скарга також містить довід, що апеляційним судом не було враховано обставин забудови спірної земельної ділянки, адже на ній знаходиться спортзал-охоронний пункт, 25 % площі якого знаходяться на території земельної ділянки, а з огляду на принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянки до власника будівлі перейшло право користування земельною ділянкою та тих самих умовах. Держава в особі Міністерства збройних сил (оборони) відчужила частину нерухомого майна військового містечка № 62, зокрема спортзал-охоронний пункт, останнім набувачем якого з 21 січня 2005 року є ТОВ "ІнвестТрейдінгГруп-М", а тому до вказаної особи перейшло право користування земельною ділянкою.
Представник заявника вказує на помилковість висновків про наявність повноважень апеляційного суду щодо правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин. Вказавши, що позов прокурора в частині витребування землі слід задовольнити через застосування механізму негаторного позову, тобто шляхом усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою водного фонду на підставі статті 391 ЦК України та частини другої статті 51 ЗК України, а не шляхом повернення спірної земельної ділянки на підставі приписів статті 1212 ЦК України апеляційний суд дійшов неправильних висновків, адже під час апеляційного розгляду суд не заявляв, що "знає право" і не пропонував позивачу висловити свою позицію щодо зміни способу захисту, а сам прокурор не довів, що ОСОБА_1 чинить Миколаївській міській раді перешкоди у користуванні земельною ділянкою.
Доводом касаційної скарги також є те, що оскаржуваною постановою апеляційний суд втрутився у право ОСОБА_1, на мирне володіння своїм майном та безпідставно застосував принцип "розумної (належної) обачності", адже на момент виділу спірної земельної ділянки на ній була будівля, 257 кв. м. з 937 кв. м було зайнято саме нею, а не водним фондом чи зеленою зоною. Крім того з 1991 року держава не встановлювала водоохоронні зони.
Апеляційний суд протиправно не застосував до спірних правовідносин рішення у справі "Фонд Батьківська турбота" проти України", з посиланням на те, що ОСОБА_1 отримала земельну ділянку безкоштовно. За своєю правовою природою право приватизації не є даром і втрачається внаслідок його реалізації.
Представник позивача також вказує, що суд апеляційної дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення заяви прокурора про поновлення позовної давності, адже прокурор не повідомив, що протягом 2006-2010 років представники прокуратури приймали участь у засіданнях всіх сесій на яких міська рада розглядала питання, пов`язані із земельними ділянками військового містечка № 62, в тому числі і при ухваленні оскаржуваного рішення.
Узагальнені доводи особи. яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2020 року до Верховного Суду від прокурора прокуратури Миколаївської області Цвікілевич Наталії надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому прокурор у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Заводського районного суду м Миколаєва.
14 лютого 2020 року цивільна справа № 487/688/18 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що рішенням Миколаївської міської ради від 30 січня 2009 року № 32/37, земельна ділянка, загальною площею 13 675 кв. м, була надана в оренду строком на 10 років ТОВ "Інвест Трейдінг Груп-М" як землі комерційного використання для обслуговування придбаного майна.
Наступним рішенням від 01 жовтня 2009 року № 38/32 міська рада затвердила проектну документацію із землеустрою для надання в оренду зазначеному товариству для обслуговування прилеглої території спортзалу, охоронного пункту.
Договору оренди на передану земельну ділянку не укладено.
Листом від 25 січня 2010 року та нотаріально від 12 травня 2010 року ТОВ "Інвест Трейдінг Груп-М" погодило вилучення землі для передачі її у власність ОСОБА_3 та зобов`язалось знести будівлі на вилученій земельній ділянці.
В подальшому рішенням Миколаївської міської ради від 04 березня 2010 року № 44/29 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення землі у власність, а рішенням №47/49 від 25 червня 2010 року затверджено проект землеустрою та надано безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 937 кв. м за рахунок земель ТОВ "Інвест Трейдінг-Груп-М" з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1 та на цій підставі ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 21 вересня 2010 року серії ЯЛ № 904565 з кадастровим номером 4810136300:12:004:0035.
Із висновків управління Держкомзему у м. Миколаєві та управління містобудування і архітектури виконкому Миколаївської міської ради щодо погодження вказаного проекту землеустрою встановлено, що спірна земельна ділянка відведена за рахунок земель комерційного використання, загальною площею 937 кв. м, які віднесені до земель індивідуального житлового будівництва, і вона не має обмежень у використанні.
За матеріалами схеми місцезнаходження спірної земельної ділянки, графічними даними кадастрового плану проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність, даними топографічної зйомки, виконаної КП "ГПВ Архітектурне-планувальне бюро" встановлено, що земельна ділянка розташована в межах законодавчо визначеної прибережної двокілометрової захисної смуги Бузького лиману, в межах земельної ділянки площею 9 191 кв. м, на мінімальній відстані 20,4 м., 30,6 м., та 42 м. від урізу води.
Апеляційним судом встановлено, що генеральним планом м. Миколаєва, затвердженим рішенням міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18 (тобто до передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ) земельні ділянки на АДРЕСА_1 за функціональним призначенням віднесені до території зелених насаджень загального користування. Саме таке ж функціональне призначення цих земель підтверджено також листом виконкому Миколаївської міської ради від 04 грудня 2017 року.
Спірна земельна ділянка, стосовно якої пунктами 20, 20.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року № 47/49, затверджено проект землеустрою та надано безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 937 кв. м, яка перебуває у прибережній захисній смузі Бузького лиману та на території, яка віднесена до земель рекреаційного призначення.
Апеляційний суд вказував, що із матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави у лютому 2018 року, а об`єктивна можливість власника - територіальної громади - дізнатися про те, що земельна ділянка незаконно вибула з його володіння, поза його волею шляхом порушення органом місцевого самоврядування прав територіальної громади, а також і інтересів держави, виникла у лютому 2013 року.
За результатами повідомлень у засобах масової інформації про масову вирубку зелених насаджень у зеленій зоні на узбережжі Бузького лиману у Заводському районі м. Миколаєва та проведення підготовчих будівельних робіт, а також звернення до природоохоронної прокуратури командира військової частини А-2488 про вирубку зелених насаджень та здійснення будівельних робіт в парковій зоні, яка безпосередньо межує з береговою смугою річки Южний Буг 11 березня 2013 року винесена постанова прокурора про проведення перевірки, за результатами якої виявлені факти грубих порушень щодо незаконного надання в оренду та у приватну власність фізичним і юридичним особам земель на узбережжі Бузького лиману, загальною площею 31,7 га, та пред`явлено 19 позовних заяв до суду щодо повернення земельних ділянок, які знаходяться у АДРЕСА_2, 21 у в власність територіальної громади міста.
Інших звернень щодо порушення інтересів територіальної громади або держави з приводу незаконної передачі землі у власність фізичних та юридичних осіб, розташованих на території мікрорайону Леваневців, упродовж 2013-2014 років до органів прокуратури не надходило.
Проекти забудов окремих частин міста, зокрема спірної земельної ділянки, передбачали внесення змін до генерального плану міста Миколаєва.
Після звернення громадянина ОСОБА_2 до прокуратури області 24 березня 2015 року з приводу незаконного виділення землі у тому ж мікрорайоні було зареєстроване кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України за фактом зловживання посадовими особами міської ради своїм службовим становищем при ухваленні рішень про передачу землі у власність громади.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 3 ВК України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).
Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.
Статтею 84 ЗК України встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Пунктом 4 вказаної статті визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду.
Згідно зі статтею 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.
Зі змісту вказаних положень законодавства слідує, що віднесення земельних ділянок, зайнятих водними об`єктами, до земель водного фонду підтверджується самим фактом перебування їх під водним об`єктом і в межах прибережних захисних смуг.
Згідно зі статтею 86 ВК України визначено вичерпний перелік робіт, що можуть проводитися на землях водного фонду. До цих робіт віднесено будівництво гідротехнічних споруд, поглиблення дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин, прокладанням комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи.
Землі прибережної захисної смуги входять до складу земель водного фонду України, на яких хоча і не розташований водний об`єкт, але за своїм призначенням вони сприяють його функціонуванню.
Згідно з приписами статей 1, 88, 89 ВК України, статей 60, 61 ЗК України прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. На земельних ділянках такої категорії, зокрема, заборонено розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив.
Ширина прибережних захисних смуг визначена частиною другою статті 88 ВК України, частиною другою статті 60 ЗК України та становить для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів від узрізу води.
Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина п`ята статті 88 ВК України, абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173.
Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.
Частинами сьомою, восьмою статті 88 ВК України, частиною третьою статті 60 ЗК України передбачено, що розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою.
За статтями 1, 20, 50, 54 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель, яким встановлюються межі об`єктів землеустрою.
Відповідно до пункту 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства природи України 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.