23 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 9901/743/18
Провадження № 11-914 заі 19
ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В., Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Прокопенка О. Б.
Велика Палата Верхового Суду розглянулау відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, третя особа - Вільнянська районна державна адміністрація Запорізької області, про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 липня 2019 року і постановою від 23 вересня 2020 року апеляційну скаргу задовольнила, скасувала оскаржуване рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 липня 2019 року та ухвалила нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнила: визнала протиправним Розпорядження Президента України від 20 липня 2018 року № 107/2018-рп «Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області» та поновила ОСОБА_1 на посаді голови Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області.
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Суть позову та зміст рішення суду попередньої інстанції
1. У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції із зазначеним позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та нечинним повністю Розпорядження Президента України від 20 липня 2018 року № 107/2018-рп «Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді голови Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області;
- зобов`язати Вільнянську районну державну адміністрацію Запорізької області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 липня 2018 року до часу поновлення на посаді голови Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області.
1.1 У червні 2019 року ОСОБА_1 до початку розгляду справи по суті подав до суду заяву про залишення без розгляду позовної заяви у частині позовних вимог про зобов`язання Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 липня 2018 року до часу поновлення на посаді голови Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області.
1.2 Ухвалою від 10 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказану заяву ОСОБА_1 задовольнив та залишив без розгляду позовну заяву у частині позовних вимог про зобов`язання Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 липня 2018 року до часу поновлення на посаді голови Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області.
1.3 Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 липня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1
1.4 Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 липня 2019 року та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог з підстав неправильного застосування Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Висновок Великої Палати Верховного Суду
2. Задовольняючи апеляційну скаргу Велика Палата Верховного Суду встановила що звільнення позивача відбулося з порушенням порядку, передбаченого трудовим законодавством (від позивача не відбиралися письмові пояснення; не вказано, у чому саме полягає систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором; не додержано умов для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)), а відповідачем не було встановлено, що після застосування 11 липня 2018 року до ОСОБА_1 стягнення у вигляді догани, ним вчинено новий дисциплінарний проступок. Тож суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у відповідача правової підстави для звільнення позивача з роботи за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
2.1 Приймаючи це рішення Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що при вирішенні спорів осіб, звільнених згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, необхідно враховувати, що роботодавець вправі розірвати трудовий договір з цієї підстави лише за умови, що до працівника раніше застосовувалось дисциплінарне стягнення і на момент повторного невиконання ним без поважних причин трудових обов`язків його не знято і не погашено.
2.2 Отже, при звільненні за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібно встановити: чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок; чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення та чи можна вважати вчинення дисциплінарного проступку систематичним невиконанням працівником обов`язків без поважних причин.
2.3 Для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше.
2.4 Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, якими він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.
2.5 У справі, яка розглядається, суд першої інстанції вищенаведеного не врахував та, вирішуючи питання щодо правомірності звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, в аспекті встановлення систематичності невиконання позивачем посадових обов`язків обмежився констатацією наявності факту притягнення його до дисциплінарної відповідальності згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 484-р, не надавши останньому оцінки.
2.6 Фактично відповідачем було звільнено ОСОБА_1 за порушення, які вчинені ним раніше, ніж притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 484-р, що суперечить умовам, передбаченим у пункті 3 частини першої статті 40 КЗпП України для звільнення працівника.
Зміст окремої думки
3. Загалом, поділяючи позицію Великої Палати Верховного Суду щодо відсутності правових підстав для звільнення ОСОБА_1 не погоджуємося із застосуванням Великою Палатою Верхового Суду норм праваз огляду на таке.
4. Частиною шостою статті 43 Конституції України встановлено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
5. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 118 Конституції України голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.
6. Частинами першою і другою статті 8 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України.
7. У разі обрання нового Президента Укра