Постанова
Іменем України
12 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 212/4359/18
провадження № 61-21959св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державна казначейська служба України,
третя особа - прокуратура Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги Першого заступника прокурора Дніпропетровської області та Державної казначейської служби України на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 квітня 2019 року у складі судді Мігрін Н. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - прокуратура Дніпропетровської області про визначення грошової компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди та стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом про визначення грошової компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди та стягнення коштів.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що 18 та 27 січня 2011 року старшим слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України були порушені стосовно нього кримінальні справи, які у подальшому об`єднані в одне провадження № 49- 3088.
Також, 12 січня 2011 року ГУБКОЗ Служби безпеки України була заведена оперативно-розшукова справа № 5424 на позивача.
20 січня 2011 року о 15-45 год позивач був затриманий в порядку статті 115 КПК України в редакції 1960 року. Цього ж дня, без його участі, за місцем його проживання проведено обшук та винесено постанову про накладення арешту на майно та кошти, що належать позивачу.
22 січня 2011 року винесено постанови про накладення арешту на все нерухоме, рухоме майно, що належить йому, та на його грошові кошти. 04 лютого 2011 року винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти, що йому належать.
11 березня 2011 року старшим слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України винесена постанова про притягнення позивача, як обвинуваченого у кримінальній справі № 49-3088.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2011 року ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вироком Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 19 січня 2012 року ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченому частиною другою статті 368 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права займати атестовані посади в правоохоронних органах строком на 3 роки, з конфіскацією усього належного майна.
Зазначений вирок було скасовано ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2012 року, запобіжний захід залишено без змін.
Вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 грудня 2013 року ОСОБА_1 був засуджений за частиною другою статті 368 КК України до 5 років позбавлення волі із правом заборони займати посади, пов`язані із виконанням функцій представника влади строком на 3 роки і конфіскацією всього належного майна.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2014 року вищевказаний вирок скасовано, запобіжний захід змінено із тримання під вартою на підписку про невиїзд у залі суду, а справу повернуто на додаткове розслідування Генеральному прокурору України.
25 квітня 2014 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження № 42014040000000327 за ознаками частини четвертої статті 368 КК України.
19 червня 2015 року старшим прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області винесено постанову про закриття кримінального провадження від 25 квітня 2014 року № 42014040000000327 за частиною четвертою статті 368 КК України за фактом отримання неправомірної вигоди ним від ОСОБА_2 . 14 та 20 січня 2011 року у зв`язку з тим, що невстановлені достатні докази для доведеності винуватості особи і вичерпано можливості їх отримати. Цією ж постановою скасовано арешт його майна, накладеного постановами слідчого Генеральної прокуратури України від 20 січня 2011 року та 10 лютого 2011 року, а саме квартири: за адресою АДРЕСА_1, автомобіля "Шевроле Лачеті NА 193" номерний знак НОМЕР_1, 2005 року випуску, холодильника "Candi", мікрохвильової печі "Whirlpool", телевізора "Funаі", мобільних телефонів "Nокіа 6233" та "Nокіа 1100", ланцюжка і хрестика із золота, наручного годинника "Орієнт", шпильки для краватки, 156,60 грн, вилучених 20 січня 2011 року. Також скасовано арешт на грошові кошти, накладений постановою слідчого Генеральної прокуратури України від 04 лютого 2011, у сумі 200 доларів США. Скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, обраний ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2014 року.
Таким чином, в період часу з 18 січня 2011 року по 19 червня 2015 року ОСОБА_1 був підданий незаконному кримінальному переслідуванню та з цього моменту у нього виникло право на відшкодування шкоди, завданої незаконним діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Нервові стреси, відчуття тривоги, у тому числі за здоров`я своїх близьких, сильні душевні переживання та моральні страждання, приниження, розгубленість, інші негативні наслідки притягнення його до кримінальної відповідальності мали місце протягом понад 4-річного строку притягнення до кримінальної відповідальності. Внаслідок вищевказаних неправомірних дій органів досудового слідства, суду він був позбавлений можливості продовжувати свій звичайний розклад життя, сприяти своєму сину у навчанні, вихованні, при тому що саме на цей період часу припав процес психологічного ставлення сина. Більше того, свою доньку він не зумів особисто провести до першого класу школи, що, безумовно, є важливим для кожного нормального батька. На час затримання його заробіток був основним джерелом сімейного бюджету. Після його незаконного затримання його батько був вимушений продати належний йому автомобіль з метою фінансової підтримки позивача, його дружини та дітей, хоча це все одно не допомогло утримувати сім`ю позивача та виховувати дітей позивача на фінансовому рівні, який був до цього. Звільнення позивача з роботи та позбавлення класного чину безумовно негативно вплинуло на його відношення, як до свого життя в цілому, так і до роботи. Крім того, вищевказані події широко висвітлювались в засобах масової інформації, внаслідок чого була погіршена його репутація, при тому що в подальшому, після закриття кримінального провадження стосовно нього, у тих же ЗМІ не було жодної інформації про його невинуватість. У зв`язку з незаконними діями органів досудового розслідування, а саме незаконного його притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою та підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного засудження, в наслідок чого позивачу була спричинена моральна шкода, розмір якої у грошовому розмірі, вважає, дорівнює 16 000 000 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 1 000 000 грн. Судовий збір віднесено за рахунок держави.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1, Державної казначейської служби України та прокуратури Дніпропетровської області залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 квітня 2019 року залишено без змін.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановив, що постановою слідчого прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області від 19 червня 2015 року, кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за частиною четвертою статті 368 КК України закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину. Позивач перебував під судом впродовж 4 років 4 місяців та щодо нього було застосовано запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою та підписки про невиїзд.
Суди вказували, що факт закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу злочину дає підстави останньому вимагати відшкодування моральної шкоди, оскільки внаслідок неправомірних дій органів досудового слідства, суду позивач був позбавлений можливості продовжувати свій звичайний розклад життя, сприяти своєму сину у навчанні, вихованні, свою доньку позивач не зумів особисто провести до першого класу школи, що, безумовно, є важливим для кожного батька. На час затримання позивача заробіток був основним джерелом його сімейного бюджету. Після його незаконного затримання батько позивача був вимушений продати належний йому автомобіль з метою фінансової підтримки позивача, дружини позивача та дітей позивача. Звільнення позивача з роботи та позбавлення класного чину безумовно негативно вплинуло на його відношення як до свого життя в цілому, так і до роботи. Крім того, вищевказані події широко висвітлювались в засобах масової інформації, внаслідок чого була підірвана репутація позивача, при тому що в подальшому, після закриття кримінального провадження стосовно нього, у тих же ЗМІ не було жодної інформації про його невинуватість.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У грудні 2019 року Перший заступник прокурора Дніпропетровської області - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 18 квітня 2019 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 16 листопада 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення змінити, зменшивши розмір стягнутої моральної шкоди до 208 650 грн.
У квітні представник Державної казначейської служби - Агеєва О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 18 квітня 2019 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 16 листопада 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У поданій касаційній скарзі Перший заступник прокурора Дніпропетровської області вказує, що при визначенні розміру моральної шкоди суд має керуватись принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості, а її розмір має бути не більший ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Зазначає, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначається і розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць під судом чи слідством, встановленої судом на момент відшкодування, а якщо є підстави для стягнення у більшому розмірі, повинен обґрунтувати такий розмір. Під кримінальним переслідуванням позивач перебував 50 місяців, а тому розмір до відшкодування повинен бути 208 650 грн (50*4 173 грн), що відповідає розміру встановленому вимогами статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду".
Доводом касаційної скарги Першого заступника прокурора Дніпропетровської області є також те, що судами допущено невідповідність висновків обставинам справи, а стягнуту суму вони не обґрунтували належними та допустимими доказами, не надали оцінку недоведеності позивачем причинно-наслідкового зв`язку між діями органів досудового розслідування, прокуратури та моральними стражданнями на які посилається позивач.
Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що казначейство у цій справі є неналежним відповідачем, адже Державна казначейська служба України здійснює лише списання коштів, а поряд із ним як відповідач у справі мав бути залучений орган, діями якого завдано безпосередньої шкоди.
Доводом касаційної скарги представника Державної казначейської служби України є також те, що судами необґрунтовано визначено розмір моральної шкоди, завданої позивачу, адже ним не надано жодного доказу причинно-наслідкового зв`язку між діями органів досудового розслідування і прокуратури та моральною шкодою, спричиненою позивачу.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
В березні та червні 2020 року від ОСОБА_1, до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційні скарги Першого заступника прокурора Дніпропетровської області та Державної казначейської служби України в яких позивач просить касаційні скарги залишити без задоволення, посилаючись на їх необґрунтованість, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Вказує, що судами попередніх інстанцій в повній мірі було досліджено подані у справі докази на підставі яких суди обґрунтовано визначили розмір моральної шкоди.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Першого заступника прокурора Дніпропетровської області та витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу.
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Державної казначейської служби України.
14 лютого 2020 року справа № 212/4359/18 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 18 та 27 січня 2011 року старшим слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України були порушені стосовно ОСОБА_1 кримінальні справи, за фактом одержання хабаря службовою особою за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, які у подальшому об`єднані в одне провадження № 49-3088.
20 січня 2011 року о 15-45 год, згідно протоколу затримання підозрюваного, ОСОБА_1 був затриманий в порядку статті 115 КПК України, в редакції 1960 року.
20 січня 2011 року, за місцем проживання позивача ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 проведено обшук.
20 січня 2011 року винесено постанову про накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать ОСОБА_1
22 січня 2011 року винесено постанови про накладення арешту на все нерухоме, рухоме майно, що належить ОСОБА_1, та на його грошові кошти.
11 березня 2011 року старшим слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України винесена постанова про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого у кримінальній справі № 49-3088.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2011 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вироком Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 19 січня 2012 року позивача було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України та визначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права займати атестовані посади в правоохоронних органах строком на 3 роки, з конфіскацією усього належного йому майна. В подальшому зазначений вирок було скасовано ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2012 року, однак запобіжний захід залишено без змін.
Вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 грудня 2013 року позивач був засуджений за частиною другою статті 368 КК України до 5 років позбавлення волі із правом займати посади, пов`язані із виконанням функцій представника влади строком на 3 роки і конфіскацією всього належного йому майна.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2014 року вищевказаний вирок було скасовано, запобіжний захід змінено із тримання під вартою на підписку про невиїзд у залі суду, а справу повернуто на додаткове розслідування Генеральному прокурору України.
19 червня 2015 року старшим прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області винесено постанову про закриття кримінального провадження від 25 квітня 2014 року № 42014040000000327 за частиною четвертою статті 368 КК України за фактом отримання неправомірної вигоди ОСОБА_1 від ОСОБА_2 .
Із матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством з 18 січня 2011 року по 19 червня 2015 року, тобто 53 місяця або 4 роки 4 місяця, з яких 3 роки 1 місяць 14 днів із застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суди також встановили, що внаслідок неправомірних дій органів досудового слідства, суду позивач був позбавлений можливості продовжувати свій звичайний розклад життя, сприяти своєму сину у навчанні, вихованні, свою доньку позивач не зумів особисто провести до першого класу школи, що, безумовно, є важливим для кожного батька. На час затримання позивача заробіток був основним джерелом його сімейного бюджету. Після його незаконного затримання батько позивача був вимушений продати належний йому автомобіль з метою фінансової підтримки позивача, дружини позивача та дітей позивача. Звільнення позивача з роботи та позбавлення класного чину безумовно негативно вплинуло на його відношення як до свого життя в цілому, так і до роботи. Крім того, вищевказані події широко висвітлювались в засобах масової інформації, внаслідок чого була підірвана репутація позивача, при тому що в подальшому, після закриття кримінального провадження, стосовно нього, у тих же ЗМІ не було жодної інформації про його невинуватість
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги Першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Оскільки касаційна скарга Державної казначейської служби України на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року подана 10 квітня 2020 року, тобто після набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому розгляд касаційної скарги Державної казначейської служби України буде здійснюватися відповідно до правил ЦПК України із змінами, внесеними згідно із Законом № 460-IX від 15 січня 2020 року.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції чинній до 08 лютого 2020 року) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України (у редакції чинній до 08 лютого 2020 року) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 460-IX від 15 січня 2020 року) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 460-IX від 15 січня 2020 року) встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.