Постанова
Іменем України
05 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 686/30735/19-ц
провадження № 61-11273св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3,
на постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 червня 2020 року в складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Ярмолюка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), який під час розгляду справи уточнила, та просила скасувати наказ про звільнення, поновити її на роботі та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позов мотивувала тим, що з 11 січня 2017 року вона працювала у відповідача
на посаді менеджера (управителя) в магазині роздрібної торгівлі непродовольчими товарами. Наказом від 04 листопада 2019 року № 3 о/с
її звільнено з роботи з 17 жовтня 2019 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.
Посилаючись на те, що прогулів вона не допускала, а була відсутня на роботі
у зв`язку з хворобою, про що повідомляла роботодавця, вказуючи, що при звільненні відповідач не дотрималась порядку застосування дисциплінарних стягнень, не відібрав у неї пояснень щодо причини відсутності на роботі
та не врахувала поважність причин такої відсутності, звільнила її у період тимчасової непрацездатності, не надала у визначений законом строк наказ про звільнення, ОСОБА_1 просила суд скасувати наказ про звільнення з роботи від 04 листопада 2019 року № 3 о/с та поновити її на посаді менеджера (управителя) в роздрібній торгівлі непродовольчими товарами. Стягнути
з ФОП ОСОБА_2 на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня поновлення на роботі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 25 лютого 2020 року у складі судді Логінової С. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на день звільнення, на 17 жовтня 2019 року,
не надала належних доказів на підтвердження її тимчасової непрацездатності,
у зв`язку з чим допустила прогул, тому звільнення позивача з роботи проведено без порушення вимог трудового законодавства.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 23 червня 2020 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 лютого
2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Скасовано наказ від 04 листопада 2019 року № 3 о/с про звільнення
ОСОБА_1 з роботи за прогул та поновлено ОСОБА_1 на посаді менеджера (управителя) в роздрібній торгівлі непродовольчими товарами
у ФОП ОСОБА_2 .
Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток
за час вимушеного прогулу в сумі 35 273,73 грн без урахування сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 768,40 грн.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, зазначив, що законодавством
не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим
з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України. При цьому відсутність працівника на роботі за станом здоров`я може підтверджуватись не лише лікарняним листком, а й довідкою медичної установи, показами свідків й іншими доказами. Апеляційний суд вважав доведеним належними та допустимими доказами факт відсутності ОСОБА_1 на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю,
а висновок суду першої інстанції про відсутність ОСОБА_1 на роботі
з 18 жовтня 2019 року без поважних причин вважав безпідставним.
Перевіряючи законність оскаржуваного наказу від 04 листопада 2019 року № 3 о\с, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи із 17 жовтня 2019 року, судом першої інстанції не враховано, що за змістом статті 47 КЗпП України, яка передбачає обов`язок роботодавця видати працівнику трудову книжку в день звільнення,
та статті 116 КЗпП України, яка встановлює обов`язок роботодавця провести розрахунок з працівником у день звільнення, останнім робочим днем є день звільнення. Отже, працівник не може бути звільнений у день, який передує дню видання роботодавцем наказу про звільнення. Працівник може бути звільнений з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України лише
у день видання наказу роботодавця, або у будь-який наступний день за днем видання наказу про звільнення. Тобто наказ роботодавця про звільнення працівника може бути видано у будь-який день, проте днем звільнення може бути лише робочий день, коли працівник перебуває на роботі.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
29 липня 2020 року ОСОБА_3, діючи в інтересах ФОП ОСОБА_2, надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу
на постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 червня 2020 року (повний текст якої складено 30 червня 2020 року), в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення
та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі зазначає про помилковість висновків апеляційного суду щодо тотожності поняття хвороби та тимчасової непрацездатності і вважає,
що апеляційний суд не врахував, що хвора людина може виконувати трудові обов`язки, а непрацездатна - ні, і лише листок непрацездатності
є підтвердженням такого стану особи, який не дозволяє їй виконувати трудові обов`язки. Проходження амбулаторного лікування не може бути поважною причиною відсутності на робочому місці.
Довідки, надані ОСОБА_1 як підтверджуючі документи, не є належним доказом її непрацездатності та поважності причин відсутності на робочому місці.
На думку особи, яка подала касаційну скаргу, безпідставним є висновок апеляційного суду про порушення порядку звільнення ОСОБА_1 за прогули.
До того ж, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 надіслала дві заяви про звільнення: першу - з 21 жовтня 2019 року, другу - з 4 листопада 2019 року, чим висловила відсутність бажання продовжувати трудові відносини.
Доводи касаційної скарги зводяться до невизначеності щодо застосування пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а саме невизначеності щодо дня, з якого можливе звільнення за прогул, та визначеності щодо вимог
до документів, що підтверджують поважність причин відсутності на робочому місці за станом здоров`я.
Також у касаційній скарзі порушено питання про неправильне обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки в позовній заяві йдеться про середній заробіток за час вимушеного прогулу за період
з 18 жовтня 2019 року до 19 лютого 2020 року, натомість апеляційний суд стягнув середній заробіток за період до часу ухвалення рішення в апеляційному суді, тобто суд вийшов за межі позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження заявник також зазначає те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 753/15556/15-ц та у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року
у справі № 753/22781/17.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2, в якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду від 23 червня 2020 року - без змін.
ОСОБА_1 повністю погоджується з висновками апеляційного суду щодо вирішення питання про поважність причин відсутності її на роботі, вважає,
що відсутність листка непрацездатності лише позбавляє працівника права
на отримання ним допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, однак
не виключає можливості встановлення факту хвороби протягом певного часу, оскільки листок непрацездатності не є єдиним доказом того, що у певний період особа хворіла.
Вказує, що статтями 47 та 116 КЗпП України чітко визначено обов`язок роботодавця видати працівнику трудову книжку в день звільнення та провести розрахунок з працівником у день звільнення, останнім робочим днем є день звільнення. Зазначені норми не мають виключень у тому числі й при звільненні за частиною третьою статті 40 КЗпП України.
Також вважає правомірним стягнення апеляційним судом середнього заробітку на її користь з дня звільнення до дня ухвалення рішення про поновлення
на роботі (день ухвалення рішення апеляційним судом).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, матеріали справи витребувано з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що згідно з розпорядженням ФОП ОСОБА_2 від 10 січня 2017 року ОСОБА_1 з 11 січня 2017 року прийнята на роботу на посаду менеджера в роздрібній торгівлі непродовольчими товарами.
18, 19, 21, 22, 23, 25, 27, 28, 29, 31 жовтня 2019 року, а також 02 листопада
2019 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі, про що складено відповідні акти.
З 17 до 24 жовтня 2019 року та з 25 до 30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 проходила амбулаторне лікування в Приватному підприємстві "Медичний центр "Звіробій", про що нею надано суду відповідні медичні довідки.
Комунальне підприємство "Хмельницький міський центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Хмельницької міської ради" видав листок непрацездатності у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1
у період з 31 жовтня до 08 листопада 2019 року.
04 листопада 2019 року на зборах трудового колективу ФОП ОСОБА_2 прийнято рішення про надання згоди на звільнення менеджера ОСОБА_1
з 17 жовтня 2019 року за прогули без поважних причин.
04 листопада 2019 року видано наказ N 3о/с, яким ОСОБА_1 звільнено