Постанова
Іменем України
12 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 154/3443/18
провадження № 61-6026св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Матвіїва Вадима Миколайовича на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 16 грудня 2019 року у складі судді Каліщука А. А. та постанову Волинського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 04 вересня 2015 року він позичив відповідачу гроші в сумі 23 000,00 доларів США. Відповідач зобов`язався повернути позику до 31 грудня 2015 року, що підтверджується розпискою.
Разом з тим, відповідач не виконав взятого на себе зобов`язання та у зазначений термін грошей не повернув.
Позивач вказує, що загальна сума заборгованості за договором позики становить 23 000,00 доларів США. Оскільки відповідач прострочив виконання зобов`язання, тому відповідно до частини другої статті 625 ЦК України він має також сплатити три проценти річних від простроченої суми.
З урахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь основну суму боргу у розмірі 23 000,00 доларів США та 3 % річних за прострочення виконання основного зобов`язання в сумі 2 051,00 доларів США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 16 грудня 2019 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 основну суму боргу за договором позики від 04 вересня 2015 року в розмірі 23 000,00 доларів США та три проценти річних від простроченої суми основного боргу в розмірі 2 051,00 доларів США.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Володимир-Волинського міського суду від 16 грудня 2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У квітні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Матвіїва В. М. засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 16 грудня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 лютого 2020, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
04 травня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Смоляр Є. І. засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Матвіїва В. М., в якому представник позивача просить суд касаційну скаргу представника відповідача залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
24 квітня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 04 вересня 2015 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 23 000,00 доларів США, які ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 31 грудня 2015 року.
Факт отримання ОСОБА_2 коштів за договором позики підтверджується наявним у ОСОБА_1 оригіналом розписки ОСОБА_2 .
Отримання від позивача ОСОБА_1 суми коштів, визначених у розписці від 04 вересня 2015 року, відповідачем не оспорюється.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.