Постанова
Іменем України
10 листопада2020 року
м. Київ
справа № 752/18635/15-ц
провадження № 61-2435св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа - підприємець ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У лютому 2017 року суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа -підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у зв`язку з неналежним виконанням судового рішення.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Макарівського районного суду Київської області від 05 вересня 2016 року у справі № 370/1226/15 з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти у розмірі 12 565 872,62 грн.
Оскільки ОСОБА_3 ухиляється від виконання зазначеного рішення суду, ФОП ОСОБА_1 просив, посилаючись на положення статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), стягнути з відповідача три процента річних від суми грошового зобов`язання та інфляційні збитки.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 суму трьох процентів річних 134 265,48 грн, інфляційні збитки у розмірі 314 146,80 грн та судовий збір у розмірі 960,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2018 року змінено в частині розміру стягнутих з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 грошових коштів, визначено до стягнення трьох процентів річних у сумі 134 032,11 грн та інфляційні збитки у розмірі 574 516,62 грн. Вирішено питання судових витрат. В іншій частині рішення залишено без змін.
У жовтні 2019 року ОСОБА_3, будучи особою, яка не брала участі у даній справі, звернулась до суду з апеляційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року, в якій просила рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою ОСОБА_3 зазначала, що оскаржуваним судовим рішенням порушено її права та законні інтереси, оскільки виконанням рішення суду ОСОБА_3 фактично позбавлено права спільної сумісної власності на деякі об`єкти майна.
Зазначила, що приватним виконавцем Клименком О. О. в порядку виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2018 року неправомірно накладено арешт на частину майна, що перебуває у власності ОСОБА_3, що призвело до позбавлення права останньої вільно володіти, користуватися та розпоряджатися частиною свого майна.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції обґрунтував свою ухвалу тим, що оскаржуваним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2018 року питань про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_3 не вирішувались, а обставини, на які вона посилалась у апеляційній скарзі, в судовому засіданні не підтвердились.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У січні 2020 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 вказує на те, що на виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2018 року видано виконавчий документ та відкрито виконавче провадження. Постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка О. О. від 06 вересня 2019 року, 09 вересня 2019 року, від 19 вересня 2019 року накладено арешт на все майно ОСОБА_2, у тому числі і майно, що перебуває у спільній сумісній власності з ОСОБА_3 .
Зазначає, що у відповідності до частини першої статті 371 ЦК України ФОП ОСОБА_1 повинен був звернутись до суду з позовом про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, проте такого позову не заявив, як наслідок ОСОБА_3 позбавлена права мирно володіти, користуватись і розпоряджатись своєю частиною майна.
ОСОБА_3 у касаційній скарзі наголошувала, що оскільки між рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2018 року та зверненням стягнення на майно існує причинно наслідковий зв`язок, суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку, що таким рішенням не порушено її права.
Крім того, судом апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі не надано оцінки доводам апеляційної скарги та наданим доказам, що підтверджують відсутність заборгованості ОСОБА_2 перед ФОП ОСОБА_1 .
У травні 2020 року від представника ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якому, посилаючись на її безпідставність, просить в її задоволенні відмовити, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду залишити без змін.
Свою позицію обґрунтовує тим, що ОСОБА_3, будучи особою, яка не була залучена до участі у справі, з метою перешкодити проведенню виконавчого провадження, подала завідомо безпідставну апеляційну скаргу, а у справі № 370/1226/15 заяву про перегляд за нововиявленими обставинами. Звертає увагу, що у рішенні Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року у справі № 370/1226/15 викладено висновок про відсутність необхідності стягнення одного й того ж боргу двічі, а саме стягнення з ОСОБА_3 боргу, жодного відношення до якого вона не має.
У травні 2020 року від ОСОБА_3 надійшло клопотання про виклик учасників у справі.
У липні 2020 року ФОП ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, посилаючись на частину третю статті 396 ЦПК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 в частині оскарження рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2018 року, а в частині оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення виявлених недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2020 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року; відкрито касаційне провадження у справі; витребувано матеріали справи № 752/18635/15-ц; надано учасникам справи строк для подання відзивів.
У жовтні 2020 року матеріали справи № 752/18635/15-ц надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - без змін, оскільки її постановлено з додержанням норм процесуального права.
Нормативно-правове обґрунтування
У статті 129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.