Постанова
Іменем України
09 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 752/5766/16-ц
провадження № 61-9541св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
треті особи: Міністерство освіти і науки України, голова Державної служби зайнятості України, ректор Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Панченко М. М., Слюсар Т. А.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Міністерство освіти і науки України, голова Державної служби зайнятості України, ректор Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди.
Первісний позов ОСОБА_1 мотивований тим, що ОСОБА_2 на адресу ректора Київського національного лінгвістичного університету Васька Р. В. направлено листа, в якому вказано інформацію, яку позивач вважає недостовірною, та за спростуванням якої звернувся до суду, а саме: "… ОСОБА_1 був директором нашого Інституту з липня 2013 року до кінця 2015 року, поки на нього не почали масово скаржитись аспіранти та науковці, споживачі послуг інституту. Як виявилося, ОСОБА_1 виступав посередником та перепродував послуги інституту аспірантам та науковцям. Виявивши такі махінації з боку ОСОБА_1, ми почали власне розслідування і виявили цілу низку подібних порушень. Наш інститут співпрацював з іноземними партнерами, і після виявлення шахрайства з боку ОСОБА_1 його було виключено з усіх проектів та колектив виявив йому недовіру і попросив добровільно скласти повноваження директора та піти з посади, після чого ОСОБА_1 зник, переховується, на зустрічі не приходить, на телефонні дзвінки не відповідає."; "Але він не припинив свої шахрайські вчинки, а почав виступати ніби то від нашого імені, робити е-мейл розсилки та приймати далі грошові кошти за послуги, до яких не має відношення з початку 2016 року."; "Після цього європейські партнери припинили з нашим інститутом усі ділові відносини, поставили вимогу відкрити нову юридичну особу (інститут), а цей старий ліквідувати, щоб не мати відношення до ОСОБА_1 та його негідних вчинків, чим ми зараз і займаємося. Така людина як ОСОБА_1 паплюжить звання вченого своїми діями і тому не може займати керівні відповідальні посади…"; "Під час розслідування виявилося, що ОСОБА_1 працював у Київському національному університеті технологій та дизайну і за півтора місяці зібрав велику суму грошових коштів зі студентів ніби то на користь кафедри. Коли це було виявлено, ОСОБА_1 було негайно звільнено з посади завідуючого кафедрою фінансів КНУТД…"; "… Та нам стало відомо, що історія з шахрайськими діями повторилася і у стінах вашого університету"; "Зараз відбувається процес примусового звільнення ОСОБА_1 з посади директора НДІЕР та ліквідації інституту".
ОСОБА_1 просив:
визнати, що незаконні дії ОСОБА_2 були спрямовані на приниження його честі, гідності та ділової репутації;
зобов`язати ОСОБА_2 спростувати розповсюджену недостовірну інформацію шляхом направлення на адресу Київського національного лінгвістичного університету рекомендованого з власноручним підписом листа;
зобов`язати ОСОБА_2 публічно (в присутності ректора та працівників Київського національного лінгвістичного університету) вибачитися перед ним;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь 90 000 грн моральної шкоди.
У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство освіти і науки України, Головна державна служба зайнятості України, ректор Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, про стягнення моральної шкоди.
Зустрічний позов мотивований тим, що позивач ОСОБА_1 своїми діями, які виразились у направленні численних звернень відносно ОСОБА_2 до державних установ та правоохоронних органів, а також навчальних закладів за місцем роботи ОСОБА_2, створює негативні наслідки для останньої, які пов`язанні з необхідністю надавати чисельні пояснення, приймати участь у процесуальних заходах, змінюючи звичний спосіб життя, робочий графік та понесення додаткових витрат.
ОСОБА_2 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
стягнути з ОСОБА_1 на свою користь моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року клопотання позивача ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви до ОСОБА_2 залишено без задоволення. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 залишено без руху.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в судовому засіданні позивачем заявлено усне клопотання про звільнення останнього від сплати судового збору. Мотивуючи зазначене клопотання, позивач зазначив про те, що не працює, а також вимушений нести витрати майнового характеру на лікування, у зв`язку із чим не має можливості оплатити судовий збір. Разом з тим, приєднані до матеріалів справи документи, не містять даних, які б надали суду можливість встановити дійсний майновий стан позивача, а відповідно і вирішити питання про звільнення останнього від сплати судового збору у випадку встановлення обставин, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір". Відтак, клопотання про звільнення від сплати судового збору задоволенню не підлягає. Докази, які б підтверджували наявність пільг у ОСОБА_1 щодо сплати судового збору, у відповідності до статті 5 Закону України "Про судовий збір", матеріали поданого позову не містять.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що аналізуючи висловлені у листі на ім`я Ректора Київського національного лінгвістичного університету Васька Р. В. за підписом засновника, заступника директора, члена правління та голови контрольної комісії ГО "Науково-дослідний інституту економічного розвитку" ОСОБА_2, складеному від імені колективу вказаної громадської організації, спірні вислови є оціночним судженням, а не фактичним твердженням, які підлягають доведенню під час судового розгляду та у спірних тезах має місце лише критика дій та характеристика особи позивача як викладача та директора ГО "Науково-дослідний інституту економічного розвитку". Тому суд зробив висновок про відсутність юридичного складу правопорушення у діях відповідача ОСОБА_2, наявність якого може бути підставою для задоволення позову. Тому відсутні передбачені законом підстави для визнання поширеної у листі на ім`я ректора Київського національного лінгвістичного університету ОСОБА_3 за підписом засновника, заступника директора, члена правління та голови контрольної комісії Громадської організації "Науково-дослідний інституту економічного розвитку" ОСОБА_2, складеному від імені колективу вказаної громадської організації, інформації недостовірною, оскільки спірні тези відповідача є лише оціночним судженням, критикою дій та характеристикою особи позивача як викладача та директора ГО "Науково-дослідний інституту економічного розвитку", які не можна перевірити на предмет їх достовірності, відповідності дійсності і спростувати їх. Стосовно інших позовних вимог, то вони не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від позовної вимоги про визнання спірної інформації недостовірною та зобов`язанні спростування такої інформації.
При відмові у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що Позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не доведено суду належними та допустимими доказами наявність незаконних дій або бездіяльності ОСОБА_1, якими б ОСОБА_2 завдано моральних страждань. Звернення ОСОБА_1 до підприємств, установ та організацій не може вважатись саме по собі незаконною дією, оскільки таке звернення фізичної особи є її правом, передбаченим Конституцією України. Відтак, відсутні передбачені законом підстави для задоволення зустрічного позову про стягнення моральної шкоди.
Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року про відмову у задоволенні заяви про звільнення позивача від сплати судового збору.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що подання позивачем апеляційної скарги на ухвалу та неотримання ним двічі копії ухвали про залишення вказаної апеляційної скарги без руху свідчить про неналежне виконання ним своїх процесуальних обов`язків.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 серпня 2017 року.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що подання позивачем апеляційної скарги на ухвалу та неотримання ним двічі копії ухвали про залишення вказаної апеляційної скарги без руху свідчить про неналежне виконання ним своїх процесуальних обов`язків.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 серпня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що в своїх позовних вимогах ОСОБА_2 зазначила, що ОСОБА_1 постійно протягом тривалого часу звертається в різні установи із запитами щодо неї, чим створює негативні наслідки для неї. Позивачем не надано доказів того, що відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 будь-яким чином поширює про неї недостовірну інформацію. Та обставина, що відповідач за зустрічним позовом звертається із запитами в різні установи та просить повідомити інформацію щодо позивача ОСОБА_2 не є підставою для стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки на підставі Закону України "Про звернення громадян" ОСОБА_1 має право на такі звернення в межах, дозволених законом, на збирання інформації, однак ці дії, на думку колегії суддів, не є такими, що ганьблять честь та гідність позивача, а тому підстави для стягнення на користь ОСОБА_2 моральної шкоди відсутні, оскільки не встановлено протиправність поведінки ОСОБА_1 щодо ОСОБА_2 .
Короткий зміст постанови касаційного суду
Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:від 19 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвали судді Апеляційного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року задоволено частково. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року в частині оскарження зустрічних позовних вимог залишено без задоволення. Ухвали судді Апеляційного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року скасовано, справу в частині вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року та рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 серпня 2017 року передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року в частині вирішення зустрічного позову залишено без змін.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив причини пропущення строку на апеляційне оскарження, не врахував те, що заявник був позбавлений права на виконання вимог суду щодо усунення недоліків апеляційної скарги в частині вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, і, відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі. Оскаржені ухвали Апеляційного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року необхідно скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження в частині апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції за первісним позовом.
Суд касаційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 звертався із запитами до різних установ та просив повідомити інформацію щодо позивача ОСОБА_2 не є підставою для стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки на підставі Закону України "Про звернення громадян" ОСОБА_1 має право на такі звернення в межах, дозволених законом, на збирання інформації, та такі дії не є такими, що ганьблять честь та гідність позивача. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що підстав для відшкодування на користь позивача ОСОБА_2 моральної шкоди не вбачається, так як позивач не надала доказів, а судом не встановлено протиправність поведінки ОСОБА_1 щодо позивача ОСОБА_2 . В частині первісних позовних вимог рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядалось, а отже доводи касаційної скарги ОСОБА_1 на предмет законності та обґрунтованості судового рішення суду першої інстанції в частині первісних позовних вимог касаційним судом не перевіряються.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 серпня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, стягнення моральної шкоди з інших підстав.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 направила звернення за місцем роботи позивача, викладаючи факти правопорушень останнього, до якого приклала копію колективної скарги до прокуратури з метою усунення правопорушень та отримання відповідної інформації. Сама заява - звернення (а. с. 5, т. 1) була предметом дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції, однак, суд встановив, що за своїм змістом зазначене звернення є оціночним судженням. Проте, з такими висновками суду не можна погодитись, оскільки звернення було подано, як за місцем роботи (Київський національний лінгвістичний університет, так і в прокуратуру) ОСОБА_2, на думку якої, позивачем (як посадовою особою) при виконанні його функціональних обов`язків вчиняються певні порушення. Тобто, нею реалізовано її конституційне право на звернення, перевірку викладених фактів та отримання відповіді. А відтак, таке звернення не може вважатися поширенням недостовірної інформації, що ганьбить честь та гідність особи відносно якої складено дане звернення і не може бути підставою для задоволення позову, а також не є оціночним судженням. Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направити індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисті звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. У випадку коли особа звертається до зазначених органів з заявою, в котрій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки в такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, а не поширення недостовірної інформації. у рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року зазначено, що викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов`язків порушено її право, не може вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб. Тому колегія суддів вказала, що суд першої інстанції не врахував фактичних обставин справи, вимог закону, не надав оцінку всім доказам у справі і прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав того, що інформація, яку просив спростувати позивач, як таку, що не відповідає дійсності та принижує його честь, гідність, ділову репутацію, є оціночним судженням. Так як подання звернення ОСОБА_2 до відповідних органів з метою перевірки компетентними органами незаконної, на її думку, діяльності позивача свідчить про реалізацію особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не є поширенням недостовірної інформації, і тому суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність підстав до задоволення позову ОСОБА_1, але з інших підстав. Вимоги про стягнення моральної шкоди із відповідача на користь позивача у розмірі 90 000 грн є похідними від вимог про захист честі, гідності, ділової репутації спростування недостовірної інформації, у задоволенні яких відмовлено, а тому підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди немає.
При відхиленні доводів апеляційної скарги щодо незаконності ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року про відмову у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції вказав, що вона є законною та обґрунтованою і не має правових підстав до її скасування.
Аргументи учасників справи
У травні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року, у якій просить: постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 р. змінити; постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - скасувати, а в частині скасування рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 серпня 2017 року залишити в силі; ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору скасувати; постановити нове рішення, яким позов (позовну заяву) ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної (немайнової) шкоди задовільнити та яким клопотання ОСОБА_1 від 10 серпня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору задовільнити. При цьому посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок, що відповідач ОСОБА_2, направляючи звернення за місцем роботи ОСОБА_1, реалізувала своє конституційне право на звернення, оскільки до компетенції керівника Київського національного лінгвістичного університету, в силу статті 34 Закону України "Про вищу освіту", не входить перевірка звернень громадян про вчинені правопорушення іншими громадянами, у тому числі про правопорушення, вчинені керівником Громадської організації під час виконання службових обов`язків;