ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 813/6364/13-а
касаційне провадження № К/9901/27472/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області)
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року (головуючий суддя - Сподарик Н.І.)
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ніколін В.В.; судді - Гінда О.М., Качмар В.Я.)
у справі № 813/6364/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - фірми "Улокс ЛТД"
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма "Улокс ЛТД" (далі - ТОВ - фірма "Улокс ЛТД"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Шевченківському районі м. Львова; відповідач; контролюючий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 16 травня 2013 року № 0001222300/7734.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 31 жовтня 2013 року адміністративний позов задовольнив повністю.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ДПІ у Шевченківському районі м. Львова звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що під час проведення перевірки платником не були представлені первинні документи, що підтверджують правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень 2010 року та серпень 2011 року, останні також не були надані контролюючому органу після завершення перевірки і до прийняття податкового повідомлення-рішення, а тому в силу правил пунктів 44.6, 44.7 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) підстави вважати долучені позивачем до матеріалів справи документи належними та достатніми для підтвердження задекларованих сум податкового кредиту відсутні.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09 червня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ у Шевченківському районі м. Львова.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
22 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
03 червня 2019 року ДПІ у Шевченківському районі м. Львова заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - ДПІ у Шевченківському районі м. Львова на Головне управління ДФС у Львівській області у зв`язку з реорганізацією, яке згідно із статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ - фірми "Улокс ЛТД" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 25 квітня 2013 року № 211/77/22-1009/20774591.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України у зв`язку з неправомірним здійсненням коригування податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень 2010 року в сумі 1537452,00 грн та за серпень 2011 року в розмірі 585339,00 грн, пов`язаного із завершенням довгострокових контрактів з будівництва житлових будинків по проспекту Червоної Калини, 7 – 7а , та по вулиці Гвардійській, 18, з підстави ненадання для здійснення контрольного заходу первинних документів, які засвідчують правомірність відповідних коригувань.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 16 травня 2013 року № 0001222300/7734, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 69170,50 грн, у тому числі 55342,00 грн за основним платежем та 13835,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Визнаючи протиправним та скасовуючи названий акт індивідуальної дії, суди виходили з того, що на підтвердження правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень 2010 року в сумі 1537452,00 грн та за серпень 2011 року в розмірі 585339,00 грн позивачем долучено до матеріалів справи договори, податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання виконаних робіт та інші документи щодо господарських правовідносин із Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквафін Україна", Приватним підприємством "Арка-сервіс Будматеріали", Товариством з обмеженою відповідальністю "Бенефіт-ПРО", Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Будмаркет", Приватним підприємством "Електромеханіка", Товариством з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К", Товариством з обмеженою відповідальністю "ІММ", Львівським міським комунальним підприємством "Львівводоканал", Публічним акціонерним товариством "Львівобленерго", Товариством з обмеженою відповідальністю "Ндор", Товариством з обмеженою відповідальністю "Промисловий одяг", Товариством з обмеженою відповідальністю "Технопласт", Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранполіс-плюс", Приватним підприємством "Ярема".
На переконання Верховного Суду, наведений висновок судових інстанцій є передчасним з огляду на таке.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Подібні за правовим регулюванням норми закріплено й у пунктах 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.
За правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.