ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 120/1282/19-а
адміністративне провадження № К/9901/790/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року (головуючий суддя : Шидловський В.Б., судді: Боровицький О. А. Матохнюк Д.Б.)
у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Вінницькій області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (надалі також - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 1 квітня 2019 року № 0009691305
Вважаючи вказане податкове повідомлення рішення таким, що відповідає встановленим частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, позивач послався на те, що з 1 квітня 2018 року у нього, в силу положень підпункту 3 пункту 287.1 статті 297 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), не виник обов`язок нараховувати та сплачувати податок на додану вартість, адже він з того часу є особою, яка зареєстрована як платник єдиного податку третьої групи зі ставкою податку, що становить 5%.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області від 1 квітня 2019 року № 0009691305 в частині визначення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість (надалі також - ПДВ) в сумі 900 763,60 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 225 190,90 грн.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що оскільки ФОП ОСОБА_1 з 1 квітня 2018 року зареєстрований як платник єдиного податку 3 групи зі ставкою податку 5% відсутні підстави для донарахування податку на додану вартість грошового зобов`язання з податку на додану вартість за період з 1 квітня 2018 року на загальну суму 900 763,60 грн. (в т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 225 190,90 грн.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області задоволено. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року скасовано, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції не погодився із висновками суду першої інстанції та зазначив про безпідставність розмежування судом першої інстанції перевіряємого періоду з 11 жовтня 2016 року по 31 грудня 2018 року на окремі періоди 2016, 2017, 2018 років, оскільки позивач, будучи платником єдиного податку та маючи обсяг надходжень, який за 9 місяців 2016 року перевищив 5000000,00 грн., не виконав вимоги підпункту 3 пункту 293.8 статті 293 ПК України і не зареєструвався в платником ПДВ не пізніше 20 числа місяця, наступного за календарним кварталом, у якому допущено перевищення обсягу доходу. Окрім того, і в подальшому на протязі всього перевіряємого періоду позивач ігнорував обов`язкову вимогу про реєстрацію платником податку. Тому вказане порушення є триваючим та стосується всього перевіряємого періоду.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Вважаючи рішення суду апеляційної інстанції такими, що ухвалене без дотримання вимог законності та обґрунтованості позивач в касаційній скарзі просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права позивач посилається на те, що у нього з 1 квітня 2018 року відсутній обов`язок окремо нараховувати та сплачувати ПДВ, оскільки такий податок нараховувався та сплачувався в складі єдиного податку. Визначення податкових зобов`язань з ПДВ згідно з податковим законодавством, як зазначає позивач, можливе виключно у разі відповідності особи вимогам, встановленим статті 180 ПК України за умови її реєстрації платником ПДВ. Також закон визначає вичерпний перелік підстав, за яких особа прирівнюється до платника ПДВ і за яких особа не є платником ПДВ. Зокрема, не є платником ПДВ особа, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування 3 групи із ставкою податку 5%. Отже, з 01 квітня 2018року позивач не був і не міг бути зобов`язаним зареєструватися платником ПДВ, а відтак, як твердить позивач у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку про відсутність необхідності розмежування періодів, в яких у позивача був статус платника різних податків.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить судове рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
В обґрунтування наведеного відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Відповідач, посилаючись на положення ПК України, вказує, що за період з 11 жовтня 2016 року по 31 грудня 2018 року Позивач не вчинив дії з метою реєстрації платником ПДВ, незважаючи на це обов`язок щодо включення коштів в сумі 5 742 320,00 грн., що надійшли на поточний рахунок платника, до бази оподаткування ПДВ та сплатити до бюджету ПДВ, не виконано.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
Відповідачем за результатами проведеної перевірки позивача складено акт перевірки від 12 березня 2019 року № 850/13/ НОМЕР_1, згідно з висновками якого останнім порушено вимоги пункту 181.1 статті 181, пунктів 183.2, 183.10 статті 183 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 148 464 грн, в тому числі за 2016 рік на 217 025 грн., за 2017 рік на 30 675,20 грн., за 2018 рік - 900 763 грн.
Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норм ґрунтуються на тому, що останній, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, за 9 місяців 2016 року отримав обсяг надходжень, що перевищив 5 000 000,00 грн., і склав 6 564 923,39 грн., однак не зареєструвався платником ПДВ.
На підставі акта перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 1 квітня 2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 1 148 464 грн (основний платіж) та застосовано штрафні санкції в розмірі 287 116 грн.
Крім того, за змістом встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, з 1 січня 2016 року позивач здійснював діяльність, як платник єдиного податку (3 група).
Будучи платником єдиного податку, Позивач отримав обсяг надходжень, який за 9 місяців 2016 року перевищив 5 000 000,00 грн.
Позивач не зареєструвався платником ПДВ не пізніше 20 числа місяця, наступного за календарним кварталом, як це передбачено підпунктом 3 пункту 293.8 статті 293 ПК України.
З 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року ФОП ОСОБА_1 перебував на загальній системі оподаткування.
При цьому, в акті перевірки зазначено, що дохід Позивача, отриманий від провадження діяльності на загальній системі оподаткування у 2017 році становив 51 200, 00 грн., доходи, які надходили на розрахунковий рахунок у 2017 році становлять: лютий - 50 000 грн., жовтень 103 376,00 грн.; податок на доходи фізичних осіб з найманих працівників у 2017 році не нараховувався.
Згідно із наявним у матеріалах справи витягом з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 з 1 квітня 2018 року перейшов на спрощену систему оподаткування, обрав третю групу із застосуванням ставки у відсотках доходу, що становить 5%, без реєстрації платником податку на додану вартість.
Як підтверджується матеріалами справи, Позивач не спростовував наявності у нього обов`язку щодо реєстрації платником ПДВ з моменту перевищення 1000000 грн обсягу доходу, однак зазначав, що обов`язок із нарахування та сплати податку на додану вартість з квітня 2018 року у нього, як у особи, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, відсутній.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегулювані положення Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом пункту 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Пунктом 293.3 статті 293 ПК України передбачено, що відсоткова ставка єдиного податку для платників третьої групи встановлюється у розмірі:
- 3% доходу, у разі сплати податку на додану вартість згідно з цим кодексом
- 5% доходу, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Згідно з пунктом 291.4 пункту 291 ПК України суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності відносяться до третьої групи якщо це фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.
Положеннями підпункту 3 пункту 293.8 статті 293 ПК України передбачено, що платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, до суми перевищення застосовують ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків, а також зобов`язані у порядку, встановленому цією главою, перейти на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом.