ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 824/220/19-а
адміністративне провадження № К/9901/26388/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року (головуючий суддя Сапальова Т.В., судді - Франовська К.С., Мацький Є.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС України у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
У С Т А Н О В И В:
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Чернівецькій області (далі - ГУ ДФС у Чернівецькій області), в якому просив визнати протиправною та скасувати Вимогу від 23 листопада 2018 року №Ф-148126-54 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15819,54 грн; зобов`язати ГУ ДФС у Чернівецькій області виключити з інтегрованої автоматизованої системи "Податковий блок" заборгованість зі сплати єдиного внеску.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23 листопада 2018 року № Ф-148126-54 у сумі 15819,54 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Чернівецькій області судові витрати на сплату судового збору у розмірі 768,40 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року залишити в силі.
ГУ ДФС у Чернівецькій області скористалося своїм правом та надіслало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення зазначило, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення першої та апеляційної інстанцій в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 3 серпня 2004 року здійснено запис про державну реєстрацію Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФО-П), № запису: 20390000000000014.
Сокирянською об`єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС у Чернівецькій області з 3 серпня 2004 року ФО-П ОСОБА_1 взято на облік.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 липня 2011 року у справі №2а/2470/1430/11 позов Сокирянської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернівецькій області до Приватного підприємця ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності задоволено повністю. Припинено підприємницьку діяльність Приватного підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент.номер НОМЕР_1 ). Копію постанови направлено сторонам та державному реєстратору. В даному рішенні судом визначено, що воно підлягає негайному виконанню.
Згідно супровідного листа Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 липня 2011 року у справі №2а/2470/1430/11, сторонам копію вказаної постанови суду направлено 12 липня 2011 року.
ГУ ДФС у Чернівецькій області 23 листопада 2018 року сформовано та направлено позивачу Вимогу №Ф-148126-54 про сплату боргу (недоїмки), згідно якої станом на 31 жовтня 2018 року заборгованість зі сплати єдиного внеску позивача становить 15819,54 грн.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 29 листопада 2018 року здійснено запис про припинення підприємницької діяльності ФО-П ОСОБА_1 , номер запису: 20390100011000014.
21 грудня 2018 року позивачем до ДФС України було подано скаргу, в якій останній просив скасувати оскаржувану Вимогу від 23 листопада 2018 року № Ф-148126-54.
ДФС України 28 січня 2019 року прийнято рішення № 4196/6/99-99-11-05-02-25, яким скаргу залишено без розгляду.
Вважаючи, прийняту ГУ ДФС у Чернівецькій області 23 листопада 2018 року Вимогу №Ф-148126-54 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15819,54 грн протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про її скасування.
Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що прийняте податковим органом рішення не узгоджується з принципом верховенства права та підлягає скасуванню, оскільки підприємницьку діяльність позивача припинено за судовим рішенням у справі №2а/2470/1430/11, яке набрало законної сили 25 липня 2011 року, а тому у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваної Вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2018 роки.
Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про відмову у задоволенні позову вказував на те, що постановою суду Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 липня 2011 року у справі №2а/2470/1430/11 підприємницьку діяльність позивача припинено. Водночас, запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФО-П ОСОБА_1 здійснено лише 29 листопада 2018 року. Таким чином, оскільки позивач протягом 2017-2018 років перебував на обліку як фізична особа - підприємець і його діяльність не була припинена, Сьомий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про правомірність прийняття ГУ ДФС у Чернівецькій області оскаржуваної Вимоги.
Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій; далі - КАС України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.
Колегія суддів касаційної інстанції, вивчивши матеріали справи, дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та, як наслідок, надано помилкову оцінку обставинам справи, у результаті чого скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно із частинами другою-третьою статті 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до абзацу першого частини восьмої статті 9 вказаного Закону, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Частиною першою статті 51 Господарського кодексу України визначено, що підприємницька діяльність припиняється, зокрема, на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, врегульовано Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV).