ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 813/1797/18
адміністративне провадження № К/9901/31801/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року (головуючий суддя Качур Р.П.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року (головуючий суддя Шавель Р.М., судді - Кузьмич С.М., Улицький В.З.) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску,
У С Т А Н О В И В:
28 квітня 2018 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФО-П ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області) від 2 грудня 2016 року №0018821300 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувала про безпідставність нарахування їй оскаржуваним рішенням штрафу та пені за несплату єдиного внеску за 2013 рік, оскільки такі кошти були сплачені нею ще у 2015 році у межах виконавчого провадження ВП №47406200.
Водночас, як в позовній заяві, так і в клопотанні про поновлення строку звернення до суду ФО-П ОСОБА_1 зазначала, що вимога контролюючого органу від 6 лютого 2018 року №Ф-299-25 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 9025,75 грн була оскаржена нею в адміністративному порядку. Рішення Державної фіскальної служби України від 16 квітня 2018 року про залишення скарги позивача без задоволення, а вимоги - без змін одержано нею 19 квітня 2018 року.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року, у задоволені заяви позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено, а позовну заяву ФО-П ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на момент подання позовної заяви; далі - КАС України).
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ФО-П ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, постановити нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати рішення від 2 грудня 2016 року №0018821300 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
ГУ ДФС у Львівській області скористалося своїм правом та надіслало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Постановляючи ухвалу про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено встановлений частиною чотирнадцятою статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" десятиденний строк оскарження рішення про нарахування пені та застосування штрафів за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Що стосується посилань ФО-П ОСОБА_1 на пропуск строку звернення до суду з позовом внаслідок вжиття заходів досудового врегулювання спору, то останні не прийняті судом до уваги, оскільки подані позивачем докази свідчать про вжиття нею таких заходів щодо вимоги контролюючого органу від 6 лютого 2018 року №Ф-299-25, тоді як предметом оскарження у даній справі є рішення від 2 грудня 2016 року №0018821300.
Зазначена позиція підтримана Восьмим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним законом шляхом.
При цьому за змістом частини третьої статті 2 вказаного Кодексу основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною четвертою цієї ж статті встановлено, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
Приписами частини четвертої статті 123 КАС України встановлено якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частиною першою статті 121 КАС України передбачена можливість поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, за заявою учасника справи, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).