РІШЕННЯ
Іменем України
10 листопада 2020 року
Київ
справа №9901/979/18
адміністративне провадження №П/9901/979/18
Верховний Суд у складі суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Кашпур О. В., Уханенка С. А., Шевцової Н. В.,
за участі:
секретаря судового засідання Лещенко Т. П.,
представниці позивача (в режимі відеоконференції) Філатової-Білоус Н. Ю.,
представниці відповідача (в режимі відеоконференції) Цуцкірідзе І. Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
1. У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) та Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якій просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення колегії ВККС № 1279/ко-18 від 20 липня 2018 року (далі - Рішення ВККС);
2) зобов`язати Комісію допустити ОСОБА_1 до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання, а саме - "Дослідження досьє і проведення співбесіди";
3) визнати протиправним і скасувати рішення ВРП № 3539/0/15-18 від 20 листопада 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Московського районного суду м. Харкова на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України" (далі - Рішення ВРП).
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що оскаржені рішення ВККС та ВРП, у розумінні правозастосовної практики Європейського суду з прав людини, порушили його право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже внаслідок їх ухвалення його позбавлено можливості працювати та отримувати матеріальне забезпечення, що своєю чергою позначилося на його взаємовідносинах професійного характеру з іншими людьми, а також вплинуло на професійну репутацію.
Позивач зауважив також, що втручання у приватне життя з боку держави може здійснюватися лише на підставі закону і таке втручання має бути необхідним у демократичному суспільстві. У цьому зв`язку додав, що закон, на підставі якого його звільнили, не відповідав критерію якості в інтерпретації Європейського суду з прав людини (суть якого розкрито, приміром, у рішеннях по справах "Олександр Волков проти України", "C.G. та інші проти Болгарії", "Копп проти Швейцарії").
З посиланням на підпункт 4 пункту 161 Перехідних положень Конституції України, пункт 20 розділу ХІІ Перехідних і прикінцевих положень, частину першу, п`яту статті 83, частину другу статті 85 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), позивач зазначив, що фактично зазначений Закон не визначає/не регулює порядку кваліфікаційного оцінювання, зокрема іспиту як одного з його етапів. Цей порядок визначила ВККС, затвердивши своїми рішеннями Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання (рішення Комісії від 04 листопада 2016 року № 144/зп-16 (у редакції рішення ВККС від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18; далі - Порядок № 144/зп-16) та Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (рішення ВККС від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення ВККС від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18; далі - Положення № 143/зп-16). Отже, ствердив позивач, порушено вимогу Конституції України про те, що порядок оцінювання має бути визначений саме законом, а не будь-яким іншим (підзаконним) нормативно-правовим актом.
З приводу звільнення з посади судді позивач зазначив, що стаття 56 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII), до якої відсилають положення підпункту 4 пункту 161 Перехідних положень Конституції України, не містить норм, які б передбачали/пов`язували звільнення з посади судді за наслідками кваліфікаційного оцінювання, проведеного на підставі підпункту 4 пункту 161 Перехідних положень Конституції України. Тобто чіткого й зрозумілого порядку звільнення особи з посади судді з цієї підстави згаданий Закон не передбачає.
Позивач зауважив також, що зі змісту чинного законодавства однозначно не зрозуміло у якому складі має вноситися подання до ВРП про звільнення судді - колегією членів ВККС (не менше трьох) чи усім складом ВККС, а також які строки встановлено для ухвалення Комісією рішення про невідповідність судді займаній посаді та внесення подання про звільнення.
На думку позивача, у правовідносинах, що виникають у зв`язку з ухваленням рішення про звільнення суддів, як-от у тих, з яких виник цей спір, ВККС та ВРП, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, виконують функцію "суду" у матеріально-правовому значенні, тому ці органи повинні відповідати критеріям незалежності і безсторонності при ухваленні рішень. Втім, на думку позивача, спірні рішення ВККС і ВРП вказаним критеріям не відповідають, свідченням чого є те, що: під час кваліфікаційного оцінювання ВККС допустила очевидну маніпуляцію з визначенням мінімального бала для допуску до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання, що проявилося у рішенні Комісії від 02 березня 2018 року № 33/зп-18 (за яким умовою проходження етапу іспит є набрання 50 і більше відсотків балів як за виконання анонімного тестування, так і за виконання практичного завдання); ВККС безпідставно і передчасно встановила невідповідність позивача займаній посаді за критерієм професійної компетентності, позаяк цей критерій оцінюється за чотирма показниками, з яких тільки "рівень знань у сфері права, у тому числі рівень практичних навичок та умінь у сфері правозастосуванні" оцінюється на етапі "Іспит", а решта - за наслідками дослідження досьє та співбесіди, тобто самого лише результату виконання практичного завдання недостатньо для висновку про відповідність критерію професійної компетентності загалом; спірні Рішення ВККС і ВРП невмотивовані, адже у них зазначено лише загальні посилання на положення нормативно-правових актів без жодних аргументів, на яких основуються ці рішення; Рішення ВККС ухвалено без участі позивача і без належного його повідомлення про дату і місце розгляду питання щодо його подальшого проходження кваліфікаційного оцінювання; не забезпечено права на належний перегляд рішення ВККС за наслідками оцінювання практичного завдання. З приводу останнього позивач зауважив, що переглянути рішення ВККС може тільки ВККС, яка, утім, ухваливши рішення від 05 листопада 2018 року № 1937/ко-19 (за результатами оскарження позивачем результатів оцінки виконаного ним практичного завдання) обмежилася лише формальними питаннями, не вдаючись до розгляду по суті порушених у скарзі питань.
Позивач звернув також увагу на те, що оскаржене Рішення ВРП ухвалено під час його (позивача) перебування у відпустці по догляду за дитиною, що є порушенням частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
2. У додатково наданих письмових поясненнях від 29 вересня 2020 року представник позивача виокремила процедурні аспекти ухвалення Радою рішення про звільнення судді з посади на підставі підпункту 4 пункту 161 Перехідних положень Конституції України. Зокрема її аргументи стосуються складу ВККС, у якому цей орган повинен звертатися до ВРП з поданням про звільнення судді з посади (на переконання представника позивача, Комісія тут має діяти як колегіальний орган, а не делегувати свої повноваження (в цій частині) голові Комісії). Окрім того, представник позивача висловила низку аргументів у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин в аспекті власне порядку проведення засідання та ухвалення Радою спірного Рішення, маючи на меті звернути увагу та переконати в тому, що нормами законодавства не передбачено вирішення питання про звільнення судді з вказаної нормативної підстави саме у нарадчій кімнаті.
3. Ухвалою від 26 грудня 2018 року Верховний Суд відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 і призначив його до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
ВККС подала відзив на позовну заяву, в якому, серед іншого, зазначила, що кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів проводиться на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України в рамках судової реформи, запровадженої з метою відновлення довіри суспільства до судової влади шляхом очищення судового корпусу від непрофесійних і недоброчесних суддів та впровадження європейських стандартів судочинства.
Особливості кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді визначені розділом V Положення № 143/зп-16 "Особливості проведення кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді", пунктом 9 якого встановлено, що мінімально допустимий бал іспиту під час кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді - 50 відсотків від максимально можливого бала, встановленого в межах цього іспиту.
Рішенням від 02 березня 2018 року № 33/зп-18 ВККС визначила мінімально допустимий бал іспиту та умови його отримання. Позаяк на етапі "Іспит" за результатами виконаного практичного завдання ОСОБА_1 отримав менше 50 відсотків від максимально можливого бала за виконання цього завдання, ВККС визнала його таким, що не підтвердив відповідності займаній посаді за критерієм професійної компетентності, що відповідно до пункту 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII та пункту 37 розділу ІІІ Положення № 143/зп-16 є підставою для внесення подання до ВРП про звільнення судді з посади.
Комісія наголосила, що визначення конкретної кількості балів та оцінка відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання, з урахуванням вимог Закону № 1402-VIII, Положення № 143/зп-16 та Порядку № 144/зп-16, належить до її дискреційних повноважень як постійно діючого органу у системі правосуддя України. Додала також, що не обмежувала права ОСОБА_1 на участь 20 липня 2018 року у засіданні Комісії, на якому розглядалося питання щодо його допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди". Повідомлення про порядок денний засідання Комісії на 20 липня 2018 року щодо розгляду питання про визначення результатів кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 за результатами іспиту та вирішення питання допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди" було розміщено на офіційному веб-сайті Комісії 10 липня 2018 року, що підтверджується довідкою в.о. начальника управління інформаційних технологій Коровки С.О. від 8 січня 2019 року.
Наостанок відповідач зазначив, що визначених у статті 88 Закону № 1402-VIII підстав для оскарження і скасування оспореного Рішення ВККС у цій справі немає. З урахуванням наведеного просить відмовити у задоволенні позову.
4. ОСОБА_1 подав відповідь на відзив ВККС, у якому, з-поміж іншого, зазначив, що посилання відповідача на Висновок КРЄС № 17 (2014) є вибірковим і не враховує багатьох важливих положень цього Висновку та інших міжнародних актів у сфері гарантування незалежності суддів. Звернув увагу на те, що усупереч вимог КРЄС про недостатність визначення результатів оцінювання суддів лише цифрами, балами, відсотками і необхідність наведення мотивів і пояснень результатів оцінювання, ВККС не зазначила мотивованих пояснень чому саме рівень його професійної компетентності визнано недостатнім для заняття ним посади судді, яким саме рівням професійної компетентності не відповідає виконане ним практичне завдання і чому саме такою кількістю балів її оцінили.
Позивач підкреслив, що йому не надали можливості бути присутнім на засіданні, коли вирішувалося питання про його допуск до другого етапу кваліфікаційного оцінювання, а повідомлення на офіційному сайті не може вважатися належним повідомленням про таке засідання ВККС. Вважає, що Комісія не забезпечила можливості ефективного перегляду свого Рішення, право на яке передбачено абзацом 4 частини другої статті 85 Закону № 1402-VIII. На його думку, рішення за наслідками розгляду заяви щодо перегляду результатів практичного завдання ВККС ухвалила з численним порушеннями, без повідомлення про дату засідання, відмовивши йому в такому перегляді з формальних підстав і без з`ясування суті викладених в заяві порушень.
5. ВРП теж подала відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що спірне Рішення прийнято на підставі подання ВККС від 22 серпня 2018 року № 21-4664/18 з рекомендацією від 20 липня 2018 року № 1279/ко-18 звільнити ОСОБА_1 з посади судді Московського районного суду м. Харкова.
Згаданим рішенням від 20 липня 2018 року № 1279/ко-18 Комісія визначила, що суддя Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 не склав іспиту, у зв`язку з чим відмовила йому у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди"; визнала суддю ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді та внесла ВРП подання про його звільнення з посади судді Московського районного суду міста Харкова.
Суддя ОСОБА_1 був повідомлений про дату, час і місце розгляду питання про його звільнення з посади судді. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті ВРП.
ВРП неодноразово (11 вересня, 27 вересня та 08 листопада 2018 року) відкладала розгляд питання про звільнення судді ОСОБА_1 у зв`язку з його неявкою. У підсумку, 20 листопада 2018 року ВРП ухвалила спірне Рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
З приводу доводів позивача про порушення положень КЗпП ВРП зауважила, що порядок та підстави звільнення судді з посади регламентовано спеціальним законодавством (законами №№ 1798-VIII, 1402-VIII) і норми трудового законодавства до цих правовідносин не застосовуються.
6. Від позивача надійшла відповідь на відзив ВРП, у якій її автор висловив незгоду з позицією ВРП, наголосивши, з-поміж іншого, на суперечливості та невизначеності процедури звільнення з посади судді з підстави, визначеної пунктом 161 Перехідних положень Конституції України, що в такій площині становить неправомірне втручання в особисте і приватне життя.
Зазначив, що Рішення ВРП ухвалено на підставі рекомендації ВККС. З приводу останнього пояснив, що мотивованим Рішення ВККС можна було б вважати, якщо б у ньому були: вказівки на помилки, які допустив позивач при написанні вироку; визначення кількості балів з урахуванням кожної з помилок та водночас з роз`ясненням причин виставлення певної кількості балів з огляду на допущену помилку. ВРП своєю чергою мала б зважити на такі аспекти подання ВККС щодо звільнення судді та ретельно проаналізувати їх, утім не зробила цього, обмежившись формальною констатацією результату кваліфікаційного оцінювання судді та дотримання процедури його проходження.
З приводу того, що до спірних правовідносин не застосовуються загальні положення трудового законодавства зауважив, що такі доводи безпідставні, адже спеціальним для цих правовідносин законодавством не врегульовано таких питань, а отже можуть застосовуватися норми КЗпП, які є загальними. Принаймні такий підхід неодноразово застосовував Верховний Суд у своїй практиці.
7. На судовому засіданні представниця позивача - адвокат Філатова-Білоус Н. Ю. підтримала позовні вимоги повністю з підстав, викладених у позовній заяві, відповідях на відзиви, а також у додаткових поясненнях від 29 вересня 2020 року. Зокрема наголосила на тому, що звільнення ОСОБА_1 з посади судді є неправомірним, відповідач не навів ніяких мотивів для такого рішення, окрім посилання на нормативні підстави його ухвалення. Зауважила також, що підрахунок кількості балів, які набрав позивач на етапі кваліфікаційного оцінювання "Іспит" ґрунтується на помилковому трактуванні Положення № 143/16-зп, а підхід Комісії до оцінювання не має пояснення, адже з рішення Комісії теж не зрозуміло чим зумовлена виставлена позивачу кількість балів за виконання практичного завдання.
Представник позивача звернула увагу також і на те, що з відкритих джерел інформації стало відомо, що член ВККС Козлов А.Г. на час свого призначення в цей орган не мав достатнього стажу в галузі права, а крім того, він порушив вимоги щодо несумісності з адвокатською діяльністю. Інший член ВККС - Лукаш Т.В., який теж брав участь в ухваленні рішень стосовно позивача, продовжував здійснювати адвокатську діяльність в той час, коли здійснював повноваження члена ВККС, що поряд з повідомленими обставинами стосовно Козлова А.Г. доводить те, що склад ВККС був неповноважним.
8. Представник ВРП на судовому засіданні теж надала свої пояснення по суті спору, аналогічні тим, які викладені у відзиві на позовну заяву. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог. З-поміж іншого зазначила, що ВРП, ухвалюючи спірне Рішення, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Додала, що Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи аналогічні спори, неодноразово висловлювала позицію про правомірність рішень ВРП щодо звільнення судді з підстави, встановленої підпунктом 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
9. Представник ВККС у судове засідання (10 листопада 2020 року) знову не з`явився, однак про місце, дату і час розгляду справи ВККС повідомлена належним чином. Заслухавши думку представників сторін з приводу участі представника ВККС, беручи до уваги також те, що в матеріалах справи є (письмовий) відзив ВККС на позовну заяву, в якому відповідач висловив свою позицію по суті спору, колегія суддів дійшла висновку за можливе продовжити розгляд справи без участі представника Комісії, але з урахуванням її письмових пояснень (відзиву).
10. Суд заслухав пояснення представників позивача та ВРП, з`ясував обставини, на які вони покликаються, обґрунтовуючи кожен свою позицію, дослідив надані ними докази на підтвердження заявлених вимог та заперечень і встановив таке.
Указом Президента України від 11 травня 2004 року № 514/2004 ОСОБА_1 призначено суддею Московського районного суду м. Харкова строком на п`ять років.
Постановою Верховної Ради України від 19 листопада 2009 року № 1735-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді цього суду безстроково.
Рішенням від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді ОСОБА_1
ВККС рішенням від 02 березня 2018 року № 33/зп-18 визначила графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, призначеного згідно з рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 та визначила, що мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання (пункт 2 рішення).
28 березня 2018 року ОСОБА_1 склав анонімне письмове тестування та виконав практичне завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.
Рішенням від 17 травня 2018 року № 107/зп-18 ВККС затвердила кодовані та декодовані результати складеного суддями 28 березня 2018 року анонімного письмового тестування та письмового практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, в тому числі судді ОСОБА_1 . За результатами анонімного письмового тестування суддя ОСОБА_1 отримав 75,375 балів, за результатами виконання практичного завдання - 43,5 бала.
Відтак ВККС рішенням від 20 липня 2018 року № 1279/ко-18 визначила, що суддя Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів. Тим самим рішенням Комісія відмовила судді ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди", визнала його таким, що не відповідає займаній посаді та вирішила внести подання до ВРП про звільнення з посади судді Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 .
У спірному Рішенні Комісія зазначила, що відповідно до вимог підпунктів 5.1.1.1 та 5.1.1.2 пункту 5 глави 6 розділу ІІ "Методологія кваліфікаційного оцінювання" Положення № 143/зп-16 максимально можливий бал за показником рівня знань у сфері права становить 90 балів, за показником рівня практичних навичок та умінь у правозастосуванні - 120 балів. Суддя Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 отримав менше 50 відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання, отже не склав іспиту і не може бути допущеним до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди".
На підставі зазначеного Комісія дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді за критерієм професійної компетентності, у зв`язку з чим потрібно рекомендувати ВРП розглянути питання про звільнення цього судді із займаної посади.
11. Не погодившись з цим Рішенням ОСОБА_1, на підставі абзацу 4 частини другої статті 85 Закону № 1402-VIII, у вересні 2018 року звернувся до ВККС із заявою про перегляд рішення Комісії від 17 травня 2018 року № 107/зп-18 щодо результатів виконаного ним 28 березня 2018 року практичного завдання в межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів.
За наслідками розгляду цієї заяви ВККС ухвалила рішення від 05 листопада 2018 року № 1937/ко-18, яким відмовила судді Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 у перегляді рішення Комісії від 17 травня 2018 року № 107/зп-18. Зазначене рішення ВККС суддя ОСОБА_1 оскаржив в судовому порядку. Тим часом, 22 серпня 2018 року до ВРП надійшло подання ВККС від 22 серпня 2018 року № 21-4664/18 з рекомендацією від 20 липня 2018 року № 1279/ко-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Московського районного суду міста Харкова.
12. За наслідками розгляду цього подання ВРП, з покликанням на статтю 131, підпункт 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, пункт 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, пункт 12 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-ХІІ, ухвалила спірне Рішення, яким звільнила ОСОБА_1 з посади судді Московського районного суду міста Харкова.
За текстом Рішення ВРП, суддя ОСОБА_1 повідомлений про дату, час і місце розгляду питання про його звільнення з посади судді; зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті ВРП. На засідання ВРП 20 листопада 2018 року суддя Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 не з`явився, однак за правилами статті 56 Закону № 1798-ХІІ це не перешкоджало розгляду питання щодо його звільнення з посади судді. У цьому зв`язку в Рішенні зазначено, що 11 вересня, 27 вересня та 08 листопада 2018 року ВРП уже відкладала розгляд питання про звільнення судді ОСОБА_1 через його неявку.
Не погодившись з правомірністю рішень ВККС та ВРП, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
13. Проаналізувавши обставини справи і з`ясувавши предмет позову колегія суддів при ухваленні цього рішення керувалася такими нормами законодавства.
Згідно з підпунктом 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (у редакції Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)"; далі - Закон № 1401-VIII) з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Відповідно до пункту 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Відповідно до частини першої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
За частиною другою цієї статті критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 83 Закону № 1402-VIII підставою для призначення кваліфікаційного оцінювання є рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.
Згідно з частиною п`ятою статті 83 Закону № 1402-VIII порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
Відповідно до частини першої статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює Вища кваліфікаційна комісія суддів України.
Згідно з частиною другою статті 85 Закону № 1402-VIII іспит є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією.
Порядок проведення іспиту та методика встановлення його результатів затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Тестові та практичні завдання іспиту складаються з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Вища кваліфікаційна комісія суддів України зобов`язана забезпечити прозорість іспиту. На кожному етапі та під час оцінювання результатів можуть бути присутніми будь-які заінтересовані особи.
Законом України від 12 липня 2018 року № 2509-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" частину другу статті 85 зазначеного Закону доповнено новим абзацом, відповідно до якого Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі може переглядати рішення, прийняті палатою чи колегією, щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання.
Згідно з частиною першою статті 92 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII порядок роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначається цим Законом.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України більшістю голосів від її складу, визначеного законом, затверджує регламент, що визначає порядок роботи Комісії в межах, установлених цим Законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі ухвалюється більшістю від установленого цим Законом складу Комісії. Голосування проводиться за відсутності особи, щодо якої вирішується питання, та інших осіб, які не є членами Комісії.
Рішення палати Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалюється більшістю від складу палати з урахуванням членів іншої палати в разі їх залучення до участі в розгляді відповідного питання.
За частинами третьою, четвертою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалюється більшістю голосів. Палати та колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалюють свої рішення від імені Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, зазначаючи склад палати чи колегії, який розглядав конкретну справу. Вища кваліфікаційна комісія суддів України може переглядати рішення, прийняті палатою чи колегією, щодо допуску до конкурсу або добору.
Згідно з частинами п`ятою, сьомою, восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні.
Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом.
Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Відповідно до частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Згідно з частиною другою статті 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
Відповідно до частин першої та другої статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України "Про Вищу раду правосуддя".
Водночас, за текстом пункту 40 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, положення цього Закону застосовуються з урахуванням норм розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
Відповідно до пункту 12 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, розглядаються на засіданні Вищої ради правосуддя в пленарному складі на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання відбувається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.
Стаття 56 Закону № 1798-VIII, яка має назву "Звільнення судді з посади за особливими обставинами", визначає порядок розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України.
За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення (частина шоста статті 56 Закону № 1798-VIII).
Відповідно до частини першої статті 57 Закону № 1798-VIII рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1, 2 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване з підстав, визначених законом.
Рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків (частина друга статті 57 Закону № 1798-VIII).
На виконання положень частини п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII Комісія рішенням від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 затвердила згадане Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення.
Відповідно до пунктів 4-6 розділу І "Загальні положення" Положення № 143/зп-16 кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.
Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює Комісія. Якщо не ухвалене інше рішення, першим етапом кваліфікаційного оцінювання є складення іспиту. У разі ухвалення рішення Комісії про зміну черговості етапів кваліфікаційного оцінювання порядок допуску до наступного етапу та застосування мінімально допустимих балів визначається зазначеним рішенням.
За результатами одного етапу кваліфікаційного оцінювання Комісія ухвалює рішення щодо допуску судді (кандидата на посаду судді) до іншого етапу кваліфікаційного оцінювання.
Згідно з пунктами 1, 2 Порядку № 144/зп-16 іспит - це встановлений Законом етап кваліфікаційного оцінювання, який є основним засобом виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону судді та/ або кандидата на посаду судді (далі - учасник іспиту). Іспит проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності учасника іспиту здійснювати правосуддя у відповідному суді або для оцінювання відповідності учасника іспиту займаній посаді судді за критерієм професійної компетентності. Іспит відбувається шляхом складення учасником іспиту анонімного письмового тестування та виконання письмового практичного завдання.
Відповідно до пункту 1 глави 1 розділу ІІ "Методологія кваліфікаційного оцінювання" Положення № 143/зп-16 критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Відповідно до пункту 1 глави 2 розділу ІІ "Методологія кваліфікаційного оцінювання" Положення № 143/зп-16 відповідність судді критерію професійної компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рівень знань у сфері права; рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні; ефективність здійснення правосуддя; діяльність щодо підвищення фахового рівня (підпункти 1.1. - 1.4).
За змістом пунктів 2 і 3 глави 2 розділу ІІ "Методологія кваліфікаційного оцінювання" Положення № 143/зп-16 показники "рівень знань у сфері права" та "рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні" оцінюються під час іспиту на підставі відповідно анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання.
Відповідно до пунктів 1-4 глави 6 розділу ІІ "Методологія кваліфікаційного оцінювання" Положення № 143/зп-16 встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності. Усі статистичні дані є допоміжними показниками у процесі кваліфікаційного оцінювання та мають бути досліджені у сукупності з якісними показниками.