Постанова
Іменем України
10 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 691/341/16-к
провадження № 51-3788км20
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Могильного О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
представника потерпілої Глущенка О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 14 березня 2019 року й ухвалу Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016250000000001 за обвинуваченням
ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого у АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Городищенського районного суду Черкаської області від 14 березня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді арешту строком на 5 місяців.
На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним в тому, що він 20 грудня 2015 року, приблизно о 12:40, перебував біля домоволодіння на АДРЕСА_3, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, наніс удар рукою в обличчя ОСОБА_2 внаслідок чого остання отримала тілесне ушкодження у вигляді перелому першого зуба верхньої щелепи зліва, крововилив слизової оболонки лівої губи, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2020 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на неповноту та однобічність судового розгляду. Вважає, що вирок побудований на припущеннях та показання потерпілої і свідків не підтверджують його вини у нанесенні ним потерпілій легких тілесних ушкоджень. Вказує на те, що судом безпідставно були відхиленні його клопотання про призначення повторної судово-медичної експертизи ОСОБА_2 . Вказує, що апеляційний суд при залишенні його апеляційної скарги без задоволення, належним чином своїх висновків не мотивував та не дав відповіді на всі доводи, які були викладені у його апеляційній скарзі, безпідставно відмовив у задоволенні його клопотань про допит свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, а тому вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченнях на касаційну скаргу засудженого представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат Глущенко О.С. просить залишити її без задоволення як безпідставну.
В судовому засіданні прокурор та представник потерпілої заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 даної статті суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу. Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
У поданій касаційній скарзі засуджений стверджує, що в цьому кримінальному провадженні відсутні достатні та допустимі докази, які б доводили його винуватість у вчиненні інкримінованого злочину.
Однак, такі доводи засудженого ОСОБА_1, наведені в касаційній скарзі, є безпідставними з огляду на таке.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у зазначеній статті, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Оцінка доказів має здійснитись судом за критеріями належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винність засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.
Зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд, відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України,у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, мотив та спосіб вчинення злочину, його наслідки, зазначив дії засудженого.
Так, із матеріалів кримінального провадження слідує, що засуджений ОСОБА_1 не визнав свою винуватість у заподіянні легкого тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_2, що спричинило короткочасний розлад здоров`я останньої. Проте, суд, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні інкримінованого йому злочину обґрунтовано послався у вироку на послідовні показання потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, а також ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_3, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та інших свідків по справі.