Постанова
Іменем України
09 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 369/7143/15-ц
провадження № 61-1181св20
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 липня 2016 року у складі судді Усатова Д. Д., постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., та ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного договору № SAMDN3000033969330 від 20 травня 2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 26,4 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://www.http://vip.рrivatbank.ua/cards/price, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві.
Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, натомість відповідач свої обов`язки належним чином не виконує, у зв`язку із чим станом на 28 травня 2015 року утворилась заборгованість по кредитному договору в розмірі 556 625,57 грн, з яких 393 620,71 грн - заборгованість за кредитом, 136 022,69 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 500 грн - штраф (фіксована частина), 26 482,17 грн - штраф (процентна складова).
З урахуванням викладеного ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 556 625,57 грн.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа слухалась судами неодноразово.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що ПАТ КБ "ПриватБанк" пропустило строк позовної давності, оскільки за умовами, укладеного між сторонами договору, строк повного погашення кредиту визначено до 31 травня 2012 року, а до суду з даним позовом позивач звернувся 01 липня 2015 року, тобто із пропуском встановленого статтею 257 ЦК України строку, про застосування якого стороною відповідача було заявлено відповідне клопотання до ухвалення судового рішення.
Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 липня 2016 року скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість по тілу кредиту в розмірі 393 620,71 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ПАТ КБ "ПриватБанк", звернувшись до суду з даним позовом у липні 2015 року, не пропустило трирічний строк позовної давності, оскільки умовами кредитного договору визначено, що строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки, а останнім днем дії перевипущеної 23 травня 2012 року картки є 30 травня 2014 року, отже відповідач зобов`язаний був повернути отриманий кредит, відсотки за ним та інші передбачені договором платежі до 30 травня 2014 року. Крім того, відповідач здійснював платежі на погашення кредиту до лютого 2015 року. З урахуванням того, що боржник ОСОБА_1 не заперечує факт отримання кредиту та користування кредитними коштами, на користь банку підлягає стягненню заборгованість по тілу кредиту, відповідно до наданого позивачем розрахунку, який не спростовано стороною відповідача.
Відмовляючи у задоволенні вимог банку про стягнення заборгованості по процентах, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заборгованість по процентам за користування кредитом у межах строку дії кредитного договору в розмірі 17 498,86 грн сплачена ОСОБА_1 12 вересня 2014 року та 01 лютого 2015 року. Заборгованість за відсотками, яка нарахована поза межами строку кредитування не підлягає стягненню оскільки в силу вимог частини другої статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, проте таких вимог банк не заявляв.
Залишаючи без задоволення вимоги про стягнення штрафів (фіксована частина, процентна складова), апеляційний суд керувався тим, що матеріали справи не містять підтверджень того, що відповідача було ознайомлено саме с тими Умовами та правилами надання банківських послуг, якими передбачено сплату штрафів, а в договорі відсутня домовленість сторін щодо сплати штрафів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо дотримання позивачем строку позовної давності, не надавши оцінки відсутності належних доказів на підтвердження того, що саме відповідач після травня 2012 року здійснював виплати на погашення кредиту, а також взяв до уваги довідку банку, яка не є належним доказом, на підтвердження перевипуску нової картки, строком дії до травня 2014 року.
Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" ( далі - АТ КБ "ПриватБанк", після зміни типу банку та найменування) у поданій 03 лютого 2020 року касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом скасувати і направити справу у вказаній частині на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що банком не доведено факту укладення між сторонами кредитного договору та досягнення згоди щодо істотних умов цього договору, оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про приєднання, які регулюються положеннями статті 634 ЦК України. Укладення вказаного виду договору підтверджується змістом заяви, за умовами якої позичальник своїм підписом приєднується і погоджується виконувати Умови та правила банківських послуг, Тарифи банку, що в цілому складають договір банківського обслуговування. Відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, а також відсутності між сторонами договірних правовідносин та наявності заборгованості за кредитом. З матеріалів справи убачається, що позичальник отримав кредитні кошти, користувався ними, йому збільшувався кредитний ліміт, проте у зв`язку з порушенням своїх зобов`язань за кредитним договором допустив заборгованість, чим порушив права банку. Крім того, відповідач підписав разом з договором і довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки. Докази того, що цей підпис у вказаній довідці відповідачу не належить у матеріалах справи відсутні. Таким чином, сторони погодили усі істотні умови договору, що залишилося поза увагою як суду першої інстанції, який взагалі не досліджував договір та умови кредитування, та апеляційного суду. Не враховано судами, що основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактом при наданні кредитних коштів. Отже, установивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суди не мали жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, суд апеляційної інстанції допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку. З урахуванням викладеного, висновок судів про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту є помилковим.
Ухвалами Верховного Суду від 24 січня 2020 року та від 27 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданому 04 березня 2020 року відзиві, АТ КБ "ПриватБанк" просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги щодо пропуску банком строку позовної давності є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, які свідчать про те, що відповідач свідомо поповнював свою кредитну картку з метою подальшого користування кредитним лімітом. Оскільки поповнення кредитної картки можливо за обов`язкової ідентифікації платника та кредитної картки отримувача коштів, помилкове зарахування коштів виключається.
ОСОБА_1 у поданому 07 квітня 2020 року відзиві просить залишити касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" без задоволення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що для доведення своєї правової позиції щодо ознайомлення відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг, на підставі яких заявлено позовні вимоги, у касаційній скарзі позивач керується документами, які не містяться у матеріалах справи та не відносяться до предмету доказування. Матеріали справи не містять доказів, які доводять обізнаність та визнання відповідачем Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, на які посилається позивач. Крім того, після 31 травня 2012 року, відповідач особисто або з його згоди інша уповноважена особа не сплачували грошові кошти, отже позовна заява банку подана поза строком позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційних скарг АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що 20 травня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 був укладений договір № SAMDN3000033969330, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 26,4 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Пунктом 1.3 вказаного договору визначено, що строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки.
Згідно довідки ПАТ КБ "ПриватБанк" про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_1 було випущено та видано наступні картки: 19 травня 2010 року - старт карткового рахунку по договору №SAMDN НОМЕР_1 ; 21 травня 2010 року - перевипуск карти та переоформлення на універсальну карту; 10 червня 2010 року - зміна кредитного ліміту на 200 000 грн; 22 жовтня 2010 року - зміна кредитного ліміту на 400 000 грн; 23 травня 2012 року - перевипуск карти та переоформлення на універсальну карту зі строком дії 05/2014 року.
У договорі № SAMDN3000033969330 від 20 травня 2010 року міститься інформація про те, що відповідач ознайомився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, а також з Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді та погодився з ними.
Відповідно до виписки банку по рахунку за період з 20 травня 2010 року по 12 березня 2016 року відповідачем на виконання договору № SAMDN3000033969330 здійснювалися платежі: 25 вересня 2012 року у розмірі 2 574,27 грн, 25 жовтня 2012 року у розмірі 2 358,63 грн, 25 листопада 2012 року у розмірі 2 994,85 грн, 25 грудня 2012 року у розмірі 2 922,17 грн, 25 січня 2013 року у розмірі 3 499,50 грн; 25 лютого 2013 року у розмірі 3 793,68 грн; 25 березня 2013 року у розмірі 4 488,70 грн, 25 квітня 2013 року у розмірі 6 919,09 грн, 25 травня 2013 року у розмірі 7 744,43 грн; 25 червня 2013 року у розмірі 7 674,07 грн, 25 липня 2013 року у розмірі 7 097,63 грн, 25 вересня 2013 року у розмірі 8 169,97 грн, 25 жовтня 2013 року у розмірі 8 227,22 грн, 25 лютого 2014 року у розмірі 7 975,76 грн, 25 березня 2014 року у розмірі 6 990,12 грн, 25 травня 2014 року у розмірі 8 114,82 грн, 12 вересня 2014 року у розмірі 14 500,72 грн та 01 лютого 2015 року у розмірі 2 453,30 грн.
Згідно наданого ПАТ КБ "ПриватБанк" розрахунку, у зв`язку з невиконанням умов договору у відповідача станом на 28 травня 2015 року виникла заборгованість у загальному розмірі 556 625,57 грн, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 393 620,71 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 136 022,69 грн, та штрафів 500 грн (фіксована частина), 26 482,17 грн. (процентна складова).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначав, що банк виконав свої зобов`язання належним чином, надавши ОСОБА_1 кредит у повному обсязі, натомість останній умови кредитного договору не виконує, кредитні кошти не повертає.
ОСОБА_1 не заперечував факту видання йому кредитної картки та використання ним кредитних коштів.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).