Постанова
Іменем України
04 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 203/4534/16
провадження № 61-5175св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Усика Г. І. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рябих Вероніка Михайлівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Барабаш Юлія Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду
від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т.Р., Макарова М.О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 .
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що вона є особою похилого віку, проживає одна, постійно хворіє. Маючи потребу у сторонньому догляді, вона прийняла пропозицію ОСОБА_6 укласти з нею договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_6 зобовʼязувалася щомісячно надавати їй допомогу у догляді за квартирою, придбавати продукти харчування та надавати іншу необхідну допомогу.
16 червня 2014 року ОСОБА_6 відвезла її до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Рябих В. М., де, як вона вважала, між ними був укладений договір довічного утримання. Однак, з моменту поїздки до нотаріуса, ОСОБА_6 жодного разу не відвідувала її і не надавала ніякої допомоги, а згодом пригрозила виселити її з помешкання у разі заявлення будь-яких претензій щодо неналежного виконання нею умов договору.
Звернувшись за консультацією до спеціаліста та отримавши довідку Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна
від 08 вересня 2016 року, їй стало відомо, що насправді 16 червня 2014 року вона видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_2 розпорядитися належною їй квартирою, наслідком чого стало укладення 18 червня 2014 року договору дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідно до якого вона подарувала дочці відповідача - ОСОБА_3 належну їй квартиру.
Оспорюваний договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рябих В. М., зареєстрований у реєстрі за № 2576, з боку дарувальника договір підписаний ОСОБА_2, яка діяла від її імені за довіреністю від 16 червня 2014 року.
У подальшому, ОСОБА_3 відчужила подаровану їй квартиру на користь ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Барабаш Ю. В., зареєстрованого у реєстрі за № 1839. Вважала зазначений договір фіктивним, оскільки він був укладений винятково з метою унеможливлення повернення належного їй майна.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2017 року до участі у справі як правонаступника позивача було залучено її спадкоємця за заповітом -
ОСОБА_1 .
Посилаючись на те, що ОСОБА_5, будучи людиною похилого віку, помилялася щодо правової природи вчинених нею правочинів, а тому вони є незаконними, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати недійсною з моменту її посвідчення довіреність від 16 червня 2014 року на право розпорядження майном, посвідчену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рябих В. М. та зареєстровану у реєстрі за № 2463;
- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 18 червня
2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рябих В. М., зареєстрований у реєстрі за № 2576;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу
Барабаш Ю. В., зареєстрований у реєстрі за № 1839; скасувати його державну реєстрацію;
- витребувати від ОСОБА_4 на його користь, як спадкоємця за заповітом, квартиру АДРЕСА_1, та визнати за ним право власності на вказану квартиру;
- визнати за ним у порядку спадкування право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 01 червня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рябих В. М., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Барабаш Ю. В., задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування квартири від 18 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_5, від імені якої діяла ОСОБА_2, та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рябих В. М., зареєстрований у реєстрі за
№ 2576.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_4 квартиру
АДРЕСА_1 , шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на вказану квартиру.
У задоволенні позовних вимог про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на майно у порядку спадкування за заповітом відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог мотивовано тим, що ОСОБА_5, як людина похилого віку та як особа, що за станом здоров`я потребувала стороннього догляду і матеріальної допомоги, погодилася на передачу квартири, яка є її єдиним житлом та у якій вона продовжувала проживати після укладення договору дарування, у власність ОСОБА_3 лише на умовах її довічного утримання, а тому укладаючи оспорюваний договір, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачкою, що є підставою для визнання договору дарування недійсним (аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі
№ 6-372цс16).
Спірний об`єкт нерухомості вибув з володіння ОСОБА_5 поза її волею, а тому пред`явлення позову до добросовісного набувача про витребування цього майна на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є обгрунтованим та підлягає задоволенню шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на вказану квартиру.
Рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним довіреності, договору купівлі-продажу, визнання права власності на майно у порядку спадкування за заповітом мотивовано тим, що закон не передбачає можливості визнання недійсними усіх правочинів, що були укладені без участі як сторони правочину особи, поза волею якої майно вибуло, а тому вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28 вересня 2016 року є безпідставною. Форма і зміст довіреності від 16 червня 2014 року відповідають вимогам статей 244, 245 ЦК України, а отже відсутні підстави для визнання її недійсною. ОСОБА_1 у визначені законом строки звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а отже в установленому законом порядку прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5, а тому має право оформити право власності на спадкове майно у позасудовому порядку.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено, рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 01 червня
2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову
ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рябих В. М., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Барабаш Ю. В., про визнання недійсними довіреності, договору дарування та договору купівлі-продажу квартири, витребування квартири з чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом відмовлено.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що видаючи на ім`я ОСОБА_2 нотаріально посвідчену довіреність від 16 червня 2014 року, ОСОБА_5 усвідомлювала та розуміла, що вона уповноважує
ОСОБА_2 бути її представником з усіх питань відчуження належної їй квартири (обмін, продаж, дарування). Матеріали справи не містять відомостей про наявність помилки або неправильного сприйняття ОСОБА_5 фактичних обставин оспорюваних правочинів (довіреності та договору дарування квартири), що вплинуло на її дійсне волевиявлення, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи касаційних скарг та аргументів інших учасників справи
У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій він просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду
від 05 лютого 2019 року, залишити без змін рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 01 червня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що вирішуючи питання про наявність чи відсутність помилки дарувальника, зокрема неправильного сприйняття ОСОБА_5 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення на укладення договору дарування замість договору довічного утримання, апеляційний суд не врахував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, та не на надав належної оцінки тим обставинам, що спірна квартира була єдиним житлом ОСОБА_5, будь-якого іншого житла вона не мала, до самої своєї смерті вона проживала у спірній квартирі, а отже не відбулося фактичної передачі дарунку ОСОБА_3. , як не відбулося і фактичної передачі квартири
ОСОБА_4 , після укладення договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_3. та ОСОБА_4 . Апеляційний суд також не взяв до уваги, що ОСОБА_5 не лише фактично проживала, а й була зареєстрована у спірному помешканні, тоді як ОСОБА_3., ОСОБА_4 у зазначеній квартирі ніколи не проживали, а ОСОБА_4 навіть не зʼявлялася і не несла тягар утримання зазначеного житла.
Видана ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 довіреність на право розпорядження її майном від 16 червня 2014 року містила декілька варіантів дій повіреного щодо розпорядження майном, у який спосіб мала бути погоджена дійсна воля власника майна на його розпорядження, довіреність не містить. Суд не взяв до уваги пояснення ОСОБА_9 про те, що вона не мала наміру відчувати свою квартиру, вважала ОСОБА_3. своїм опікуном, оскільки вона деякий час надавала їй допомогу, а тому була згодна на передачу квартири у власність ОСОБА_3 лише на умовах договору довічного утримання.
У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на дану касаційну скаргу від ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, у якому відповідачі просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що текст довіреності прямо передбачає право повіреного здійснити відчуження квартири шляхом дарування на користь ОСОБА_3, матеріали справи містять відомості, що підтверджують наявність волевиявлення ОСОБА_5 на таке дарування, а також спростовують її помилку щодо правової природи оспорюваного нею договору та його наслідків для сторін. ОСОБА_3, будучи власником квартири за договором дарування, самостійно утримувала майно, сплачувала комунальні послуги, дозволила ОСОБА_9 продовжувати проживати у квартирі та допомагала їй. Зазначили також, що наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача, даний висновок зазначений у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року (справа № 3090цс15) та від 17 лютого 2016 року (справа № 6-2407цс15).
Вказували також на те, що суди не надали належної оцінки їх доводам про пропуск позивачем спеціальної позовної давності в один рік до позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування, про застосування якої вони заявили у суді першої інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Рішення суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на майно у порядку спадкування за заповітом залишених без задоволення у касаційному порядку не оскаржується, тому Верховним Судом не переглядається.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_5, на підставі договору купівлі-продажу від 14 жовтня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуніною В. І., зареєстрованого у реєстрі за №2428, належала квартира АДРЕСА_1, у якій вона мешкала сама.
16 червня 2014 року ОСОБА_5 видала на ім`я ОСОБА_2 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рябих В. М., зареєстрована у реєстрі за № 2463, якою доручила ОСОБА_2 бути її представником з питань відчуження належного їй майна (обміняти, продати) або подарувати на ім`я ОСОБА_3, належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 .
18 червня 2014 року між ОСОБА_5, від імені якої за довіреністю
від 16 червня 2014 року діяла ОСОБА_2, та ОСОБА_3 (обдаровувана) укладений договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рябих В. М., зареєстрований у реєстрі за № 2576, за умовами якого обдаровувана прийняла у дарунок квартиру АДРЕСА_1 .
02 вересня 2016 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., зареєстрований у реєстрі за № 2004, яким усе належне їй майно заповіла ОСОБА_1