Постанова
Іменем України
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 1316/995/12
провадження № 61-9754св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подавала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 травня 2012 року у складі судді Данилів Є. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування за законом.
На обгрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Батько на випадок своєї смерті заповіту не складав, спадкоємцями першої черги за законом є він та дружина померлого - ОСОБА_2, яка пропустила встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини. Він у встановлений законом строк подав заяву про прийняття спадщини, за якою приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Віблого Л. З. відкрито спадкову справу № 33/2010.
Неможливість оформлення права власності на спадкове майно у нотаріальному порядку обгрунтовував невизнанням відповідачем його права на спадкування за законом після смерті батька та відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно.
Посилаючись на наведене, позивач просив визнати за ним у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Пустомитівського районного судуЛьвівської області від 03 травня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, що належав ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позивачем того, що він, як спадкоємець першої черги за законом, прийняв спадщину, у порядку визначеному частиною першою статті 1269 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та у строки, передбачені частиною першою статті 1270 ЦК України, однак позбавлений можливості оформити право на спадкове майно у нотаріальному порядку, оскільки спадкодавець за життя не встиг оформити усіх правовстановлюючих документів на майно. Інші спадкоємці, які б оспорювали право позивача на спадкове майно, відсутні. ОСОБА_2 відмовилася від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1, що підтверджується її письмовою заявою від 05 квітня 2012 року.
У квітні 2018 року ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що зазначеним судовим рішення вирішені питання про її права та законні інтереси.
Постановою Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 травня 2012 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Суд визнав необгрунтованими доводи заявника про недоведеність належності спірного житлового будинку на праві власності ОСОБА_4, та про те, що зазначений житловий будинок фізично не існує. Відсутність правовстановлюючого документа на спірне нерухоме майно унеможливлювало оформлення нотаріусом права власності нього за позивачем у порядку спадкування за законом, а тому вважав безпідставними твердження ОСОБА_3 про те, що зазначений спір не підлягає розгляду у судовому порядку. Установивши, що оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалися питання про права та законні інтереси заявника, апеляційний суд відмовив у задоволенні її апеляційної скарги.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_3 , у якій вона просила скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 травня 2012 року і постанову Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом, суди не урахували, що рішення суду у цій справі стосується її прав, як власника житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій він розташований. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не перевірив чи була на час розгляду справи ОСОБА_2 належним відповідачем до заявлених вимог, яка на момент відкриття спадщини не була дружиною спадкодавця, а отже не була спадкоємцем першої черги, і не могла оспорювати право позивача на спадкування після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суди не взяли до уваги відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження відмови нотаріуса у видачі позивачеві свідоцтва про прав на спадщину, що є підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 . Перевіряючи її доводи про фізичну відсутність спадкового майна (житловий будинок АДРЕСА_1 ), апеляційний суд не надав належної оцінки наданим нею доказам, зокрема довідкам Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області
від 03 листопада 2017 року № 1448 і від 23 квітня 2018 року № 305 та записам погосподарської книги сільської ради, відповідно до яких житловий будинок
АДРЕСА_1 не обліковується. Суди попередні інстанцій, крім іншого, не зʼясували правовий режим земельної ділянки, на якій розташований спірний житловий будинок; чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджувався проєкт на спорудження будинку, коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку, чи дотримані при його будівництві вимоги державних будівельних, протипожежних, санітарних норм; чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.
У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від ОСОБА_1, у якому він просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, правильно застосували норми матеріального права. Вказував на те, що рішенням суду першої інстанції
від 03 травня 2012 року не порушені права та законні інтереси ОСОБА_3, оскільки право власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1, вона набула лише 04 квітня 2014 року, тобто після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного заявником рішення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з місцевого суду .
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.