Постанова
Іменем України
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 310/5228/17
провадження № 61-8202св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.
учасники справи:
позивач - територіальна громада міста Бердянська в особі Бердянської міської ради,
відповідачі: Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Запорізького апеляційного суду від 27 березня 2019 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року територіальна громада міста Бердянська в особі Бердянської міської ради звернулася до суду з позовом до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження про передачу у приватну власність квартири, зобовʼязання повернути квартиру.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що розпорядженням Управління комунального благоустрою виконавчого комітету Бердянської міської ради
від 06 листопада 1998 року № 8654 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у порядку приватизації передано у спільну сумісну власність трикімнатну квартиру
АДРЕСА_1 . Вказане розпорядження було видане на підставі заяви ОСОБА_3 від 14 жовтня 1998 року № 768 про передачу йому та членам його сім`ї, до яких він відніс ОСОБА_2, у приватну власність зазначеної квартири, наймачем якої він є.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області
від 22 травня 2012 року, у справі № 2-4287/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права спільної сумісної власності, визнання права спільної часткової власності, визнання права власності на частину нерухомого майна, у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по 1/2 частині за кожним на квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2012 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 22 травня
2012 року залишено без змін.
26 липня 2013 року між ОСОБА_2 та її сином ОСОБА_1 укладений договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Енергодарського міського нотаріального округу Запорізької області Кошкіною В. В., зареєстрований у реєстрі за № 4692.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 березня 2014 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Запорізької області
від 18 червня 2014 року шляхом виключення з його мотивувальної частини посилань на пропуск позовної давності, у справі № 310/6823/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_1, про визнання незаконним набуття права власності на нерухоме майно унаслідок приватизації державного майна та майна, що є у комунальній власності, встановлено, що під час приватизації квартири АДРЕСА_1 були допущені порушення діючого на той час законодавства у частині безоплатої передачі частини житла, оскільки не
була урахована участь відповідача ОСОБА_2 у приватизації житла у місті Енергодарі, унаслідок чого були перевищені норми безоплатної передачі частини спірної квартири. Встановлено, що зазначене порушення було допущено як відповідачем ( ОСОБА_2 ), так і позивачем ОСОБА_3 .
Крім того, рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області
від 28 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 08 жовтня 2015 року, у справі № 310/5053/14-ц за
позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради, треті особи:
ОСОБА_1 , Реєстраційна служба Бердянського міськрайонного управління юстиції, про визнання незаконним набуття права власності на житло унаслідок приватизації державного майна та майна, що є у комунальній власності,
визнання незаконним та скасування розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради і свідоцтва про право власності на житло, встановлено факт порушення порядку приватизації квартири АДРЕСА_1, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" кожний громадянин має право на приватизацію займаного ним житла безоплатно лише один раз. Судом також встановлено порушення порядку приватизації квартири АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_3, який у 1998 році достовірно знаючи про те, що
ОСОБА_2 та її діти ніколи не мешкали у місті Бердянську, зареєстрував їх
місце проживання як членів своєї сім`ї у місті Бердянську, хоча на той час не перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, отримав з урахуванням їх як членів сім`ї на 4 особи, трикімнатну квартиру, яку у тому ж році приватизував на себе і ОСОБА_2 . На момент приватизації ОСОБА_2 не проживала у місті Бердянську, а проживала і працювала у місті Енергодарі, тобто ОСОБА_3, достовірно знаючи про цей факт, протиправно включив її до приватизації квартири. Суд також встановив порушення порядку приватизації з боку
ОСОБА_2 , яка на момент приватизації спірної квартири вже приймала
участь у приватизації іншої квартири, вдруге використала частину вже використаних нею житлових чеків, і не мала права на оплату за надлишки житлової площі.
Наведені обставини, встановлені рішеннями, що набрали законної сили щодо Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а тому мають преюдиційне значення при вирішенні зазначеної справи, і дають підстави стверджувати, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2, яка у свою чергу незаконно подарувала належну їй частку квартири ОСОБА_1, незаконно набули у власність спірну квартиру, у зв`язку з чим вона підлягає поверненню територіальній громаді міста Бердянська в особі Бердянської міської ради.
Посилаючись на наведене, позивач просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Управління комунального благоустрою виконавчого комітету Бердянської міської ради від 06 листопада 1998 року № 8654 про передачу у приватну власність ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 06 листопада 1998 року Управлінням комунального благоустрою виконавчого комітету Бердянської міської ради ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та передати Бердянській міській раді квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 січня 2019 року у задоволенні позову територіальної громади міста Бердянська в особі Бердянської міської ради відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розпорядження Управління комунального благоустрою виконавчого комітету Бердянської міської ради
від 06 листопада 1998 року № 8654 за своїм змістом та формою повністю відповідає вимогам чинного законодавства, прийнято органом місцевого самоврядування у межах своєї компетенції, визначеної законом. Під час приватизації житла у місті Енергодарі ОСОБА_2 не використала повністю житлові чеки, а тому на законних підставах приймала участь у приватизації квартири АДРЕСА_1 . За таких умов відсутні підстави для визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірне житло, виданого ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а також витребування у відповідачів та передачі його Бердянській міській раді.
Суд також зазначив, що обставини правомірного набуття ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності кожним на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 встановлені рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області
від 20 грудня 2011 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 22 травня 2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2012 року, а тому відповідно до положень частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) мають преюдиційне значення при вирішенні зазначеної справи і доказуванню не підлягають. Крім того, заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 26 березня 2014 року, у справі № 310/10855/13-ц
ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Енергодарського міського нотаріального округу Кошкіна В. В. про визнання недійсним договору дарування, застосування наслідків недійсності правочину, скасування реєстрації права власності, що не спростовує правомірності укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору дарування 1/2 частини квартири.
Одночасно суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна давність щодо оспорювання приватизації квартири АДРЕСА_1 сплила 06 листопада 2001 року, а тому до спірних правовідносин має бути застосовано положення про позовну давність Цивільного кодексу Української РСР, що також встановлено ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 08 жовтня 2015 року у справі
№ 310/5053/14-ц, з посиланням на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 27 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог територіальної громади міста Бердянська в особі Бердянської міської ради відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з наявності визначених пунктом 3 частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав для обов`язкового скасування рішення суду першої інстанції, оскільки справу було розглянуто судом за відсутності відповідача ОСОБА_3, який не був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, і на зазначене порушення судом норм процесуального права заявник посилається у апеляційній скарзі.
Відмовляючи у задоволенні вимог територіальної громади міста Бердянська в особі Бердянської міської ради про визнання недійсним розпорядження про передачу у приватну власність квартири, зобов`язання повернути квартиру, апеляційний суд зазначив про невідповідність висновків суду першої інстанції про те, що приватизація спірної квартири відбулася відповідно до вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", фактичним обставинам справи та нормам матеріального права. Таких висновків суд першої інстанції дійшов не урахувавши, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 квітня 2015 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 08 жовтня 2015 року, у справі
№ 310/5053/14-ц яким встановлені преюдиційні при вирішенні зазначеної
справи обставини порушення при приватизації спірного житла приписів Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" як ОСОБА_2,
яка під час приватизації квартири у місті Енергодарі частково використала житлові чеки, і мала право на приватизацію лише 8 кв. м у спірній квартирі, так і ОСОБА_3, який у 1998 році, достовірно знаючи, що ОСОБА_2 та її діти ніколи не проживали у місті Бердянську, зареєстрував їх місце проживання як членів своєї сім`ї, хоча на той час не перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, та отримав з урахуванням кількості членів сім`ї, зокрема
ОСОБА_2 як дружини та її дітей, трикімнатну квартиру, яку у тому ж році приватизував на себе та ОСОБА_2 . Зазначеним судовим рішенням також встановлено, що згідно з розрахунком надлишкової вартості загальної площі квартири, що приватизувалася, розмір загальної площі, що підлягала передачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 становив 52,00 кв. м, решта - 12,5 кв. м підлягала доплаті, унаслідок непроведення якої територіальна громада недоотримала кошти у розмірі 2,19 грн.
Водночас, оскільки приватизація житла відбулася у листопаді 1998 році, а з позовом про визнання недійсним розпорядження про передачу у приватну власність квартири, зобов`язання повернути квартиру, Бердянська міська рада в інтересах територіальної громади звернулася лише у серпні 2017 року, апеляційний суд вважав обгрунтованим висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем позовної давності до заявлених вимог, вказавши, що встановлені судом обставини справи та належним оцінені докази спростовують доводи ОСОБА_3 про те, що про своє порушене право територіальній
громаді стало відомо лише у 2017 році, коли він звернувся з відповідною
скаргою до міського голови міста Бердянська.
Апеляційний суд також зауважив, що звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_3 переслідує як кінцеву мету не захист прав територіальної громади, яка погодилася з рішенням суду першої інстанції, і не оскаржувала його в апеляційному порядку, а захист свого права користування житлом і права його одноособової приватизації, тоді як таке його право не підлягає захисту в
обраний ним спосіб, оскільки надаючи у 1998 році житловим органам недостовірну інформацію про склад своєї сім`ї з метою отримання трикімнатної квартир, та у подальшому приховавши відомості про участь члена своєї сім`ї у приватизації іншого житла, ОСОБА_3 фактично зловживав своїми правами на шкоду інтересам територіальної громади.
Узагальнені доводи касаційної скарги та позицій інших учасників справи
У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_3 , у якій він просив скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 27 березня 2019 року у частині застосування апеляційним судом
позовної давності та ухвалити нове судове рішення, яким позов територіальної громади міста Бердянська в особі Бердянської міської ради задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що відмовляючи у
задоволенні позову територіальної громади міста Бердянська в особі Бердянської міської ради з підстав пропуску позовної давності, апеляційний суд не урахував, що право на позов у територіальної громади міста Бердянська виникло у липні 2017 року, коли він звернувся до Бердянської міської ради з відповідною заявою, і з вказаного часу і розпочався перебіг позовної давності
до заявлених вимог. На час винесення оспорюваного розпорядження
Управління комунального благоустрою виконавчого комітету Бердянської міської ради та Бердянська міська рада були самостійними юридичними особам, виконували різні функції, діяли самостійно і несли відповідальність за свою діяльність кожен окремо, а тому не могли і не повинні були автоматично знати про наявність тих чи інших актів один одного. Апеляційний суд на зазначене
увагу не звернув, не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи,
та зазначаючи, що позивачем пропущено позовну давність, не вказав з якої
саме дати розпочався її перебіг, не урахував відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що Бердянська міська рада до липня 2017 року знала про наявність розпорядження Управління комунального благоустрою виконавчого комітету Бердянської міської ради від 06 листопада 1998 року № 8654, і не спростував доводи його апеляційної скарги про те, що про наявність зазначеного розпорядження позивачеві стало відомо лише з моменту надходження його заяви у липні 2017 року. Крім того, вказуючи про фактичну згоду позивача з висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою заяву Бердянської міської ради про підтримання його апеляційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з місцевого суду .
Матеріали справи надійшли до Верховного Суду у травні 2019 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність
або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.