Постанова
Іменем України
04 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 761/20966/17
провадження № 61-17262св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Служба безпеки України, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Служби безпеки України на постанову Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року у складі судді: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що кримінальне провадження по розслідуванню вбивства його брата ОСОБА_2 триває понад 14 років. За дворічний умисний саботаж слідчих дій і заходів, який призвів до втрати (продажу) речового доказу, він повідомив Службу безпеки України про груповий злочин заявою від 22 листопада 2013 року № 197.
Вказував, що ухвалою Шевченківського суду м. Києва від 12 грудня 2013 року у справі № 761/31102/13-к структуру ГСУ Служби безпеки України зобов`язано відомості із заяви № 197 внести в ЄРДР і розпочати досудове розслідування.
22 листопада 2013 року Служба безпеки України повідомила його про те, що документи скеровано до Генеральної прокуратури України без попереднього внесення відомостей в ЄРДР.
16 грудня 2013 року він подав заяву-вимогу про виконання ухвали Шевченківського суду м. Києва від 12 грудня 2013 року, але дана ухвала Службою безпеки України виконана не була.
26 грудня 2013 року прокуратура м. Києва повідомила, що в допуску до продажу речового доказу (квартири, в якій скоєно умисне вбивство) ознак складу злочину слідчий ОСОБА_3 не вбачає.
Стверджував, що після вимог повернути матеріали заяви № 197 про скоєння групового злочину до ГСУ Служби безпеки України для виконання судового рішення, прокурори Генеральної прокуратури України і м. Києва постійно створювали йому перешкоди. Отож, уповноважені особи Служби безпеки України судове рішення не виконали, відомості із заяви про злочин № 197 не внесли, при цьому ніякого генерального доручення чи інших документів на передоручення виконання судового рішення від уповноважених осіб ГСУ Служби безпеки України на уповноважених прокурорів чи слідчих прокуратури м. Києва у матеріалах кримінального провадження не існує.
Зазначав, що 22 липня 2013 року він вимагав від слідчого накласти арешт на квартиру, а вже 22 серпня 2013 року речовий доказ було продано чи фіктивно переоформлено на ОСОБА_4 .
Посилався на те, що ухвалами судів, зокрема Солом`янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2013 року, визнавалися факти протиправної бездіяльності слідчого, за фактом шахрайського переоформлення квартири.
Вважав, що покриття структурою Службою безпеки України спільно з Генеральною прокуратурою України і прокуратурою м. Києва службового злочину слідчого ОСОБА_5, який два роки не проводив слідчі дії по тяжкому злочину, при допуску до продажу квартири у стані речового доказу, в якій знаходилося успадковане ним майно, завдало йому матеріальної шкоди по вартості недоотриманого майна, яка становить 130 000 грн, та душевних страждань йому, його дружині та трьом його дітям, яких вони всі зазнали у зв`язку з протизаконними діями Служби безпеки України.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати протизаконною бездіяльність Служби безпеки України по довготривалому невиконанню судового рішення - ухвали Шевченківського суду м. Києва від 12 грудня 2013 року, що призвело до втрати речового доказу (квартири) і спричинило фактично подальшу повну відсутність досудового розслідування по вбивству, унеможливило доступ до квартири, переоформленої на фіктивного власника ОСОБА_4 ; стягнути з Державного казначейства України за бездіяльність Служби безпеки України суму моральної шкоди за невиконання ухвали Шевченківського суду м. Києва від 12 грудня 2013 року в сумі 60 000 грн та вартість втраченого спадкового майна вартістю орієнтовно 130 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2019 року у складі судді Притули Н. Г. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи не встановлено невиконання ухвали, оскільки вона була виконана 30 квітня 2014 року після надходження матеріалів заяви.
Районний суд вказав, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач.
При цьому обставини справи свідчать, що оскарження ОСОБА_1 бездіяльності Служби безпеки України щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР на підставі його заяви про кримінальне правопорушення від 22 листопада 2013 року підтверджують реалізацію останнім оспорювання процесуальної діяльності Служби безпеки України і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦПК України.
Сам факт зобов`язання ухвалою суду внести відповідні відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій відповідача та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені.
Також суд першої інстанції зазначив, що незгода позивача з прийнятими працівниками органів безпеки процесуальними рішеннями, які були ним оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження.
Отже, судом не встановлено дій з боку Служби безпеки України, які давали б правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди на підставі статей 1173, 1174, 1176 ЦК України.
Районний суд зазначив, що під час розгляду справи також не встановлено, що невиконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року призвело до втрати спадкового майна, враховуючи, що квартира була продана 22 серпня 2013 року, тобто до звернення із заявою-повідомленням та постановленням судом ухвали від 12 грудня 2013 року.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нову постанову.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України по невиконанню судового рішення, а саме ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року у справі № 761/31102/13-к.
Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) грн та судові витрати в розмірі 953 грн.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки відповідальні особи Служби безпеки України були зобов`язані ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року внести заяву ОСОБА_1 від 22 листопада 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, але ними у встановлені законом порядку та строки цих дій зроблено не було, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності Служби безпеки України по невиконанню судового рішення знайшли своє підтвердження і підлягають задоволенню.
При цьому апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на державу не покладається відповідальність за шкоду, заподіяну Службою безпеки України.
Апеляційний суд вважав, що є підстави для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки невиконанням ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року йому було спричинено моральну шкоду, що також підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 26 грудня 2018 року № 1450/18-61.
Проте підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди немає, оскільки доказами, наявними в матеріалах справи, не підтверджено, що невиконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року призвело до відчуження квартири, враховуючи, що квартира була продана 22 серпня 2013 року, тобто до звернення із заявою про груповий злочин № 107 від 22 листопада 2013 року та до постановлення судом ухвали від 12 грудня 2013 року. Отож, причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача і шкодою, заподіяною позивачу, відсутній.
Апеляційний суд вважав, що позивачем не доведений розмір заподіяної майнової шкоди, оскільки у позовних вимогах цей розмір зазначений ним орієнтовно 130 000 грн, а ці обставини не підтверджуються будь-якими доказами.
Також не є доведеним і сам факт заподіяння позивачу шкоди відчуженням квартири, оскільки у матеріалах справи немає доказів, що дане майно перебувало у власності ОСОБА_2, отже, що позивач міг претендувати на дану квартиру в порядку спадкування (том 1, а. с. 42).
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі Служба безпеки України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про стягнення з Держави Україна на його користь 130 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 60 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, понесені судові витрати або передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга Служби безпеки України мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .
Вказує, що враховуючи наявність у матеріалах справи пояснень Служби безпеки України та доказів на підтвердження факту внесення 30 квітня 2014 року інформації до ЄРДР на підставі повернутої прокуратурою м. Києва заяви № 197, суд апеляційної інстанції не зрозуміло з яких міркувань встановив, що відомості до ЄРДР було внесено зі змісту ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року.
Вважає, що апеляційним судом не досліджено факт наявності моральної шкоди, яку нібито нанесено несвоєчасним виконанням ухвали суду, оскільки у висновку експерта від 26 грудня 2018 року зазначено, що виокремити страждання по кожному невиконаному рішенню неможливо (на думку позивача їх є понад 500).
При цьому у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач.
Стверджує, що оскарження бездіяльності посадових осіб Служби безпеки України свідчить про реалізацію позивачем процесуального права на оскарження дій та бездіяльності відповідних органів. Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував частину першу статті 141 ЦПК України, тоді як витрати за проведену судову експертизу підлягають стягненню на підставі пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України.
Зазначає, що ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не вмотивували підстави незгоди із визначеним експертом розміром відшкодування, не вказали причини такої незгоди.
Вважає, що апеляційним судом не обґрунтовано розмір стягнутої на його користь моральної шкоди саме у 10 000 грн.
Стверджує, що апеляційним судом не повно оцінено наявні у матеріалах справи докази та не надано оцінку кваліфікації діяльності винних осіб Служби безпеки України.
При цьому апеляційним судом не постановлено окрему ухвалу.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2019 року Служба безпеки України подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому зазначає, що зазначені в касаційній скарзі доводи та мотиви є безпідставними і фактично зводяться до переоцінки наявних обставин справи та незгоди з ухваленими судовими рішеннями.
Вказує, що судом апеляційної інстанції не досліджувався факт наявності моральної шкоду, яку нібито нанесено несвоєчасним виконанням судового рішення. При цьому матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач.
Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив Служби безпеки України на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому зазначає, що доводи відзиву на його касаційну скаргу фактично відповідають змісту касаційної скарги Служби безпеки України та не містять обґрунтованих посилань, які б давали підстави для задоволення касаційної скарги Служби безпеки України. При цьому вважає посилання у відзиві на його касаційну скаргу такими, що не відповідають обставинам справи.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
У вересні 2019 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду.
У вересні 2019 року касаційна скарга Служби безпеки України надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою судді Верховного Суду Сердюка В. В. від 25 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою судді Верховного Суду Сердюка В. В. від 22 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Служби безпеки України та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 10 вересня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду.
ʼ
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 грудня 2012 року до ЄРДР внесено заяву ОСОБА_1 від 18 квітня 2003 року (дата надходження заяви 18 квітня 2003 року) про те, що в період часу з 23 год 16 квітня 2003 року до 12 год 17 квітня 2003 року з квартири АДРЕСА_1, вийшов на вулицю ОСОБА_2 та додому не повернувся, місце його знаходження невідоме; правова кваліфікація: частина перша статті 115 КК України (том 1, а. с. 120).
Постановою слідчого СВ Солом`янського РУ ГУ МВС України в м. Києві Довгуна В. В. від 31 липня 2013 року квартиру за адресою АДРЕСА_1 визнано речовим доказом (том 1, а. с. 39).
Постановою слідчого СВ Солом`янського РУ ГУ МВС України в м. Києві Довгуна В. В. від 01 серпня 2013 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, відмовлено, у зв`язку з тим, що ОСОБА_6, якому належить дана квартира, у статусі підозрюваного по кримінальному провадженні № 12012110090000771 не перебуває (том 1, а. с. 41).
22 серпня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбенко Ю. Е. на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 серпня 2013 року зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_4 (том 1, а. с. 42).
22 листопада 2013 року ОСОБА_1 подав на ім`я голови Служби безпеки України, із копіями до комітетів Верховної Ради України, заяву № 197 про груповий злочин групи слідчих і прокурорів у справі вбивства брата по допуску до продажу головного речового доказу - квартири за адресою: АДРЕСА_1, до завершення досудового слідства у кримінальній справі.
У заяві просив уповноважених осіб ГСУ Служби безпеки України внести в ЄРДР відомості про факт групового службового злочину № 197 слідчих і прокурорів, перелічених у заяві про злочин № 197 у кримінальному провадженні № 12012110090000771 (том 1, а. с. 37).
Листом від 22 листопада 2013 року Головне слідче управління Служби безпеки України повідомило ОСОБА_1 про те, що у зв`язку з відсутністю у його заяві № 197 відомостей про обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінальних правопорушень, які підслідні слідчим органів безпеки, відповідно до статей 216, 218 КПК України її направлено до Генеральної прокуратури України (том 1, а. с. 186).
Листом від 28 листопада 2013 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 22 листопада 2013 року про неправомірні дії співробітників Солом`янського РУ ГУМВС України в м. Києві та прокуратури Солом`янського району м. Києва прокуратура м. Києва повідомила ОСОБА_1 про те, що його звернення за своїм змістом та суттю не є повідомленням про злочин, оскільки не містить жодних конкретних даних про час, місце, обставини вчинення кримінального правопорушення (том 1, а. с. 46).
25 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Шевченківського районного суду на бездіяльність службових осіб Головного слідчого управління Служби Безпеки України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року у справі № 761/31102/13-к частково задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано Головне слідче управління Служби Безпеки України внести до ЄРДР заяву ОСОБА_1 від 22 листопада 2013 року, зареєстровану за № 1682 (том 1, а. с. 44).
16 грудня 2013 року ОСОБА_1 подав на ім`я голови Служби Безпеки України, із копіями до комітетів Верховної Ради України, заяву-вимогу-попередження № 1 про негайне виконання уповноваженими особами ГСУ Служби Безпеки України судового рішення від 12 грудня 2013 року про внесення до ЄРДР відомостей про груповий службовий злочин на підставі його заяви-повідомлення про злочин № 197 від 22 листопада 2013 року (том 1, а. с. 45).
Листом прокуратури м. Києва від 26 грудня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено, що його заява по суті є скаргою на бездіяльність слідчих та процесуальних керівників у кримінальному провадженні № 12012110090000771 за фактом умисного вбивства ОСОБА_2, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України. Роз`яснено, що рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора відповідно до глави 26 КПК України оскаржуються у судовому порядку (том 1, а. с. 47).
Листом від 13 червня 2014 року слідчий в ОВС слідчого відділу прокуратури м. Києва Смітюх О. Ф. повідомив ОСОБА_1, що відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною п`ятою статті 214 КПК України, внесено 30 квітня 2014 року Головним слідчим управлінням Служби Безпеки України на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва. В листі міститься витяг з кримінального провадження № 22014000000000143 за заявою ОСОБА_1, дата внесення до ЄРДР - 30 квітня 2014 року, правова кваліфікація - частина перша статті 365 КК України, фабула: до Головного слідчого управління Служби Безпеки України з прокуратури м. Києва надійшла ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року у справі № 761/31101/13-к, якою відповідальну особу ГСУ Служби Безпеки України зобов`язано внести відомості до ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_1 № 197 від 22 листопада 2013 року (вх. № 1682 від 22 листопада 2013 року) про вчинений злочин. Так, на підставі заяви громадянина України ОСОБА_1 від 22 листопада 2013 року № 197 службові особи органів досудового розслідування та прокуратури 22 серпня 2013 року у м. Києві під час розслідування кримінального провадження № 12012110090000771 перевищили службові повноваження, а саме реалізували квартиру, яка у зазначеному кримінальному провадженні була визнана речовим доказом, чим завдали шкоди охоронюваним правам та інтересам окремих громадян (том 2, а. с. 203).
У протоколі допиту свідка ОСОБА_7 від 02 вересня 2014 року у кримінальному провадженні № 42014000000000130, який працює заступником начальника ГСУ Служби Безпеки України, зазначено, що ухвалами від 28 жовтня 2013 року, 17 грудня 2013 року, 12 грудня 2013 року слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва ГСУ Служби Безпеки України зобов`язано внести відомості до ЄРДР по заявах ОСОБА_1, зареєстрованих за № 1485 від 21 жовтня 2013 року, № 1744 від 02 грудня 2013 року, № 1682 від 22 листопада 2013 року, вищенаведені рішення справді не були виконані. (том 1, а. с. 135, 136).
Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 26 грудня 2018 року № 1450/18-61, ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що сталась під час виконання судових рішень Службою безпеки України. Орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої ОСОБА_1 моральної шкоди в результаті ситуації, що досліджується за справою, складатиме 27 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом. Виокремити страждання по кожному невиконаному рішенню або по діям уповноважених осіб неможливо, так як події мають тривалий період, свою динаміку зростання і взаємопов`язані з вбивством рідного брата, що є значущим для ОСОБА_1 (том 1, а. с. 214).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Слюсар проти України" від 17 січня 2013 року, Європейський суд визнав наявність порушення статті 2 Конвенції у її процесуальному аспекті у зв`язку з недотриманням державою обов`язку провести ефективне розслідування смерті брата заявника, оскільки період від моменту повідомлення заявника про зникнення його брата до порушення кримінальної справи був занадто тривалим; після порушення кримінальної справи за фактом вбивства не було здійснено спланованого розслідування (том 1, а. с. 85).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.