ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 805/5762/14
адміністративне провадження № К/9901/31870/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.06.2014 року (суддя Аканов О.О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017 року (головуючий суддя Геращенко І.В., судді: Арабей Т.Г., Миронова Г.М.) у справі №805/5762/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю торгівельна промислова компанія "Мегабуд" до Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю торгівельно-промислова компанія "Мегабуд" (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.03.2014 року №0000272201, яким підприємству збільшено податкові зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 202 514 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 162 123 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 40 391 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю підстав для донарахування підприємству податку на прибуток. Вважає, що у підприємства були всі правові підстави для формування валових витрат у відповідності до вимог діючого законодавства за господарськими операціями з контрагентами. З приводу не включення вартості безоплатно отриманих послуг з оренди офісного приміщення по взаємовідносинам іншим суб`єктом господарювання, позивач зазначає, що ним укладені додаткові угоди з суб`єктом господарювання, якими встановлено новий строк сплати заборгованості за договорами оренди. Зазначає, що вказані операції відображені у бухгалтерському обліку про що свідчать журнали-ордерів і відомості по рахунку 6851 розрахунки з іншими кредиторами, факт отримання послуг оренди підтверджується наявністю первинних документів - актів виконаних робіт, а тому операції з отримання послуг оренди приміщення не можуть бути визнані безоплатно наданими як такі, що надані без висування вимоги щодо компенсації їх вартості.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27.06.2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 05.03.2014 року №0000272201.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.06.2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017 року і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у неврахуванні судами недоліків у первинних документах. Вважає, що відображені підприємством витрати не підтверджуються відповідними розрахунками та платіжними дорученнями. Посилається на те, що попередніми судами не враховані вимоги статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Зазначає, що в бухгалтерському обліку підприємства не відображено виникнення заборгованості за отримані послуги оренди офісного приміщення.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 06.12.2013 року №1723/05-64-22-01-11/35559497 (надалі - акт перевірки).
Актом перевірки встановлено порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року №334/94-ВР, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, що призвело до заниження сум скоригованих валових доходів та доходів, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування; підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в наслідок чого підприємством завищено витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, що призвело до заниження податку на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 175 088 грн.
На підставі акту перевірки податковим органом прийняте спірне податкове повідомлення - рішення від 05.03.2014 року №0000272201, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 202514 грн., з яких за основним платежем у сумі 162123 грн. та за фінансовими санкціями у розмірі 40 391 грн.
Вважаючи, що рішення податкового органу прийнято всупереч вимогам чинного законодавства та порушує права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.
Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України.
За приписами підпункту 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 Податкового кодексу України платниками податку з числа резидентів є суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV).
За приписами статті 1 Закону №996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність являє собою бухгалтерську звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
За змістом статті 3 Закону №996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.11.2011 року між позивачем (далі Покупець) -та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мега торг" (далі - Продавець) укладено договір поставки №1110-7, за умовами якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця вугільну продукцію, а Покупець прийняти, сплатити продукцію у кількості, за номенклатурою, цінам та строки постачання згідно умов, які зазначені в додатках до договору та специфікаціях.
За змістом пункту 3.1. договору поставка товару здійснюється в міру потреби Покупця згідно з його письмовою заявкою в асортименті, запропонованому Постачальником з узгодження з Покупцем на час дії договору.
Судами встановлено, що за договором у період лютий - березень 2012 року на адресу позивача було відвантажено вугільної продукції на загальну суму 11055709,76 грн.
Виконання умов договору підтверджується видатковими накладними, специфікаціями до договору, актами прийому-передачі вугільної продукції, які підписані обома сторонами та скріплені печатками підприємств, виписками з банку по особовому рахунку, податковими накладними, які внесені до складу податкового кредиту та відображені в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, про що свідчать декларації з податку на додану вартість.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що подальша реалізація придбаного товару здійснювалась підприємством залізничним транспортом на адресу кінцевого одержувача. Оскільки позивач не має акредитацію на Українській залізниці, позивач уклав ряд договорів з іншими підприємствами - контрагентами. До цих послуг відносяться послуги зі зберігання, хімічного аналізу, завантаження вугільної продукції та відправка її до станції призначення.
Судами встановлено, що 16.11.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Гірничо-збагачувальна фабрика "Центральна" та позивачем укладений договір про надання послуг №24/1, предметом якого визначено, що Замовник (позивач) доручає, а Виконавець (Товариство з обмеженою відповідальністю Гірничо-Збагачувальна фабрика "Центральна") приймає на себе зобов`язання з надання інспекційних послуг, за заявкою Замовника у вказаному місці, види яких вказані в Додатках до договору. Факт виконання "Виконавцем" взятих на себе зобов`язань фіксується в двосторонньому акті виконаних робіт (наданих послуг).