ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 826/23843/15
адміністративне провадження № К/9901/29107/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2016 року (суддя Калеберда В.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2017 року (головуючий суддя Василенко Я.М., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі №826/23843/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут радіовимірювальної апаратури" до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Кепітал Маркет Груп" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут радіовимірювальної апаратури" (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.06.2015 року №0003332202, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 192 113 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 128 075 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 64 038 грн.; №0003352202, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 317 076 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 158 538 грн.; №0002931702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток фізичних осіб на загальну суму 510 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані реальністю господарських операцій позивача з його контрагентами. Зазначає, що усі господарські операції, здійснені підприємством є правомірними та дійсними, належним чином відображені у документах бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вважає, що будь-яка інформація щодо інших платників податків не встановлює наявність порушення у позивача. Конституцією України закріплено виключно індивідуальну відповідальність.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2017 року адміністративний позов було задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 25.06.2015 року №0003332202, №0003352202 та №0002931702.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2017 року і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності господарських операцій, які не підтверджується відповідними первинними документами. Посилається на недобросовісність контрагентів позивача, відсутність ресурсів. Зазначає, що відповідно до податкової інформації правочини, вчинені з контрагентами позивача, є нікчемними і правочини, вчинені цими підприємствами, є нікчемними та угоди, укладені цими підприємствами із покупцями та постачальниками, не причиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт від 09.06.2015 року № 305/26-58-22-02-17-1431310 (надалі - акт перевірки).
Актом перевірки встановлено порушення підприємством підпункту 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 137.1 статті 137, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 податкового кодексу України, в результаті чого товариством занижено податок на прибуток на загальну суму 128 075 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6, статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 525 978 грн. та завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на загальну суму 317 076, 00 грн.; пункту 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, і сум утриманого з них податку" від 24.12.2010 року №1020 та від 21.01.2014 року №49 щодо недостовірних даних податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку за 1 квартал 2013 року - 4 квартал 2013 року та 1 квартал 2014 року - 4 квартал 2014 року.
На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.06.2015 року №0003332202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 192 113 грн. (за основним платежем 128 075 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 64 038 грн.); №0003352202, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 317 076 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 158 538 грн.; №0002931702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток фізичних осіб на загальну суму 510 грн.
Вважаючи, що перелічені рішення податкового органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.
Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України.
Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За змістом пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України у разі, якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.