ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 815/5571/16
адміністративне провадження № К/9901/35734/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2016 року (суддя Кравченко М.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 року (головуючий суддя Бойко А.В., судді: Танасогло Т.М., Яковлєв О.В.) у справі №815/5571/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Контакт" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Контакт" (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.09.2016 року №0008361401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 921 378 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 811 767 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 109 611 грн.; №0008371401, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 930 221 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 744 177 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 186 044 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані реальністю господарських операцій підприємства з його контрагентами. Посилається на безпідставність висновків податкового органу стосовно безтоварності операцій, оскільки всі операції підтверджуються належним чином оформленими первинними документами. На думку позивача, акти про неможливість проведення перевірок контрагентів не є свідченням відсутності господарських відносин між позивачем та його контрагентами. Зазначає, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів. Вважає, що право на податковий кредит виникає незалежно від використання таких товарів, основних фондів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Зауважує, що для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 року, адміністративний позов задоволено, скасовані податкові повідомлення-рішення від 28.09.2016 року №0008361401 та №0008371401.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи, оскільки судом не враховано, що факт здійснення підприємством господарської діяльності не підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, оскільки таки документи складені особами, які фігурують в кримінальних справах, що підтверджує фіктивність контрагентів. Посилається на відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів, фізичної, технічної та технологічної можливості до вчинення задекларованих господарських операцій. Зазначає про неможливість проведення перевірки по де-яким контрагентам позивача у зв`язку з їх відсутністю за місцем реєстрації.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі ухвали Приморського районного суду м.Одеси від 21.06.2016 року у справі № 522/552/5458/16-к та наказу від 18.08.2016 року №1291, у період з 22.08.2016 року по 26.08.2016 року податковим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.06.2013 року по 30.04.2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 02.09.2016 року №275/15-32-14-01/30390413 (надалі - акт перевірки).
Актом перевірки встановлено порушення позивачем пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 1344, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, статті 1, підпунктів 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що призвело до заниження податку на прибуток в загальному розмірі 811 767 грн. (у тому числі за 2013 рік у сумі 245 883 грн., за 2015 рік на суму 373325 грн., перший квартал 2016 року на суму 192 559 грн.); пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в загальному розмірі 843 142 грн.
В акті перевірки контролюючий орган не визнав правомірність формування товариством податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних постачальниками - контрагентами позивача з посиланням на ненадання товариством до перевірки в повному обсязі первинних документів, оформлених за наслідками вказаних господарських операцій, а також у зв`язку з наявною податковою інформацією щодо діяльності контрагентів.
На підставі вказаного акту перевірки 28.09.2016 року контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення №0008361401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 921 378 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 811 767 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 109 611 грн.; №0008371401, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 930 221 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 744 177 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 186 044 грн.
Вважаючи, що перелічені рішення податкового органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.
Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України.
Статтею 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.
Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
За змістом пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ Податкового кодексу України. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Відповідно до пункту 138.4 цієї статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Згідно з підпунктом 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну); до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.
З аналізу наведених норм вбачається, що до складу валових можуть бути віднесені будь-які витрати, здійснені (нараховані) як компенсація за отримані платником товари (послуги), пов`язані з його господарською діяльністю.
За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Положеннями пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у чому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.