ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 826/13680/15
адміністративне провадження № К/9901/39582/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2015 року (суддя Федорчук А.Б.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 року (головуючий суддя Глущенко Я.Б., судді: Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.) у справі №826/13680/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Формат ЛТД" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Формат ЛТД" (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.06.2015 року №0003672205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 1 534 695,66 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 383 673,92 грн. та №0003652205, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 596 826,08 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 149 206,52 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані реальністю господарських операцій підприємства з його контрагентами та підтвердження таких операцій належними первинними документами. Зазначає, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів. Вважає, що відсутність товарно-транспортних накладних не може свідчити про безтоварність господарських операцій та нереальність вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, відсутні підстави для висновків щодо правомірності спірних податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 23.06.2015 року №0003672205 та №0003652205.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у неврахуванні судом, що первинними документами не підтверджується здійснення підприємством господарської діяльності. Посилається на відсутність чисельності, відповідних виробничих активів, обладнання, власного чи орендованого нерухомого майна, земельних ділянок, транспортних засобів у контрагентів позивача. Зазначає про відсутність податкових накладних та товарно-транспортних накладних.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства по взаємовідносинам з контрагентами з питань дотримання вимог податкового законодавства за грудень 2014 року, за результатами якої складено акт від 09.06.2015 року №3477/26-51-22-05/38419214 (надалі - акт перевірки).
Актом перевірки встановлено порушення пункту 201.4, 201.6, 201.10 статті 10 Податкового кодексу України, внаслідок чого товариством завищено суму податкового кредиту та занижено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість за грудень 2014 року на суму 596 826,08грн.; пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством завищено валові витрати та занижено податкове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за грудень 2014 року у сумі 1 534 695,60грн.
Не погодившись з висновками акту перевірки, платник податків подав заперечення до податкового органу, за результатами розгляду яких контролюючий орган повідомив, що порушення, викладені в акті перевірки відповідають вимогам чинного законодавства.
На підставі акту перевірки, 23.06.2015 року податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення №0003672205, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 1534 695,66 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 383 673,92грн. та №0003652205, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 596 826,08грн. та нараховано штрафні санкції на суму 149 206,52грн.
Вважаючи, що перелічені рішення податкового органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.
Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для донарахування платнику податків зобов`язань з податку на прибуток, слугувало встановлення формування позивачем у перевіряємий період валових витрат з урахуванням взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАНЯ ФАРМ"", при цьому правочин укладений позивачем із вказаним контрагентом, на переконання скаржника, не носить реального характеру, оскільки у позивача відсутні товарно-транспортні накладні.
Верховний Суд не погоджується з такими твердженнями, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАНЯ ФАРМ" укладено Договір від 14.07.2014 року №2014/07/14, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАНЯ ФАРМ" зобов`язувалось передати у власність позивачу (поставляти) лікарські засоби, біологічно активні добавки та вироби медичного призначення. Найменування, кількість та ціна такого товару визначається кожному окремому випадку відповідно до видаткових накладних.
Умовами пункту 2 Договору сторони визначили, що товар поставляється транспортом Продавця на склад Покупця на умовах поставки СРТ м. Київ Інкотермс -2000. Якість товару, що поставляється повинна бути підтверджена сертифікатом якості заводу - виробника та іншими документами, якщо цього вимагає законодавство (п.3 Договору).
Виконання умов договору підтверджується видатковими накладними, розрахунками коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, податковими накладними, сертифікатами відповідності на поставлений товар, довіреностями та іншими документами.
Судами встановлено, що поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАНЯ ФАРМ" товар, позивачем в подальшому реалізовано своїм контрагентам-покупцям, при цьому, поставку таким товарів від позивача податковим органом за результатами проведеної перевірки підтверджено.
Враховуючи, що судами попередніх інстанцій підтверджено здійснення господарських взаємовідносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАНЯ ФАРМ", Верховний Суд приходить до висновку, що позивач мав всі правові підстави для формування валових витрат.
Стосовно визначення платнику податків зобов`язань з податку на додану вартість, Касаційний Суд зазначає наступне.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За змістом пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.