ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 826/9673/18
адміністративне провадження № К/9901/10216/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Шейко Т.І. від 09 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Файдюка В.В., суддів Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В. від 26 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник - Головне управління ДПС у м. Києві; далі - відповідач, Управління), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 березня 2018 року №765653-1305-2656, яким нараховано суму грошового зобов`язання зі сплати земельного податку в розмірі 377766,10 грн. за 2018 рік.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначав, що позивач не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки під будівлею заготівельного відділення, яка знаходиться у по АДРЕСА_1, а тому вважає протиправним нарахування йому податкового зобов`язання зі сплати земельного податку за таку земельну ділянку. Крім того стверджував, що доданий до податкового повідомлення-рішення розрахунок не містить адреси земельної ділянки, її кадастрового номеру та ставки земельного податку, що у сукупності позбавляє можливості перевірити чи дійсно земельна ділянка належить ОСОБА_1 та правильність нарахування податку; до того ж відповідачем порушено форму та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 січня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили із того, що податкове законодавство пов`язує виникнення в особи обов`язку зі сплати податку на землю одночасно з моментом проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, на якій воно розміщене, тому дійшли висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах та у спосіб, що визначені чинним законодавством. При цьому суди встановили, що до податкового повідомлення - рішення додано розрахунок, який містить адресу земельної ділянки, її тип, назву зони, в якій розміщена остання, її площу, а також податковий період й така інформація дозволяє ідентифікувати земельну ділянку, що є об`єктом оподаткування.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість позиції судів першої та апеляційної інстанцій, адже земельна ділянка, за користування якою позивачу нараховано земельний податок, не переходила у володіння чи користування ОСОБА_1, державної реєстрації права власності не проводилось, а тому обов`язку сплачувати земельний податок за користування зазначеною земельної ділянкою немає. Вважає, що нарахування йому податкового зобов`язання зі сплати податку за землю є протиправним та суперечить вимогам Податкового кодексу України (далі - ПК України), у тому числі пункту 287.6 статті 287 цього Кодексу (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року), у відповідності до якого податок за земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди (їх частини), сплачується з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Управління у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 червня 2008 року належить будівля заготівельного відділення (літера "ж") площею 1083,80 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно бази даних ІС "Податковий блок" за ОСОБА_1 обліковується земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, площею 1636 кв.м, право користування по якій не оформлено.
Згідно довідки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №Н-01520/2018 про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки (85:096:0016) за результатами розрахунку у відповідності до рішення Київської міської ради від 03 липня 2014 року №23/23 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва" нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 1636 кв.м за адресою: м. Київ, Подільський р-н, вул. Фрунзе, 69, літ. "ж" складає 7556291,86 грн.
Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 ПК України відповідач провів розрахунок сплати земельного податку та визначив позивачу податкове зобов`язання по вказаному платежу за 2018 рік на суму 377766,10 грн., про що 14 березня 2018 року виніс відповідне податкове повідомлення-рішення №765653-1305-2656.
Незгода із вказаним рішенням контролюючого органу стала підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на наступне.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.