ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 808/8596/14
адміністративне провадження № К/9901/26735/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Запорізькій області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Ясенової Т.І., суддів Головко О.В., Суховарова А.В. від 24 листопада 2015 року у справі за позовом Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Запорізькій області до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління ДФС про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2014 року Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Запорізькій області (далі - позивач, УДСО) звернулось до суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі - відповідач, СДПІ) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 21 листопада 2014 року №0000324200, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 1020 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що шляхом подання уточнюючої звітності до податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, за перший та третій квартали 2013 року УДСО виправило допущену раніше помилку у правильності зазначення ідентифікаційних номерів найманих працівників, яка, до того ж, не призвела до заниження позивачем, як податковим агентом, зобов`язань зі сплати податку на доходи фізичних осіб, а тому підстави для накладення штрафних санкцій у відповідності до пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України (далі - ПК України) відсутні.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 січня 2015 року позов задоволено; скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем без достатніх правових підстав, оскільки позивачем у порядку та строки, визначені податковим законодавством, подано уточнюючі розрахунки до податкової звітності за формою 1-ДФ, в яких самостійно виправлені помилки, які не стосуються сумарних показників сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, та сум утриманого з них податку, у зв`язку з чим бюджет не зазнав втрат, що свідчить про відсутність податкового правопорушення й підстав для застосування штрафних санкцій.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 листопада 2015 року постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційний суд, постановляючи рішення, виходив з того, що позивач, діючи як податковий агент, на якого в силу приписів пункту 176.2 статті 176 ПК України покладено обов`язок подавати податковий розрахунок про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, подавши до СДПІ податкову звітність з неправильним зазначенням ідентифікаційного коду осіб, на користь яких такий дохід виплачено, фактично змінив платника податку й, як наслідок, вчинив податкове порушення, передбачене пунктом 119.2 статті 119 ПК України, що є самостійною підставою для застосування штрафних санкцій.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, по суті посилається на неправильне застосування апеляційним судом положень статей 50, 119 ПК України, які надають податковому агенту при виконанні ним вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу право на виправлення помилок, що містяться у раніше поданій ним податковій звітності, у тому числі у податковому розрахунку про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку (форма 1-ДФ), які не пов`язані із заниженням податкового зобов`язання минулих періодів, й у такому разі (самостійному виявленні та виправленні помилки) підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 119.2 статті 119 ПК України, у контролюючого органу відсутні.
СДПІ у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 листопада 2014 року СДПІ проведено камеральну перевірку УДСО щодо подання податкової звітності за формою 1-ДФ "Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку" за перший та третій квартал 2013 року, за результатами якої складено акт №164/28-04-42/08596891, у якому контролюючим органом зроблено висновок, що в порушення пункту 70.16 статті 70, підпункту "б", "г", "ґ" пункту 176.2 статті 176 ПК України, пункту 3.1 розділу 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2010 року №1020, позивачем подано податкову звітність (форма 1-ДФ) за перший та третій квартал 2013 року з недостовірними відомостями та помилками (відображення недостовірних відомостей щодо реєстраційних номерів облікової картки платників податків - працівників), які призвели до зміни платника податку, за що пунктом 119.2 статті 119 ПК України передбачена відповідальність.
Зокрема, в акті перевірки встановлено, що в першому кварталі 2013 року в податковому розрахунку позивачем було відображено ідентифікаційний номер НОМЕР_1 по ознакам 101 "дохід у вигляді заробітної плати" та 127 "інші доходи", а 31 жовтня 2014 року УДСО подано уточнюючий податковий розрахунок з внесенням змін до реєстраційного номеру облікової картки платника податків (виправлено на ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ); в третьому кварталі 2013 року в податковому розрахунку позивачем було відображено ідентифікаційний номер НОМЕР_3 по ознаці 157 "дохід, виплачений самозайнятій особі", а 31 жовтня 2014 року УДСО подано уточнюючий податковий розрахунок з внесенням змін до реєстраційного номеру облікової картки платника податків (виправлено на ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ).
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким до позивача на підставі пункту 119.2 статті 119 ПК України застосовані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 1020 грн.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.
Відповідно до підпунктів 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов`язаний: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Пунктом 46.1 статті 46 ПК України визначено, що податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (пункт 49.1 статті 49 ПК України).
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.