ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 826/16956/17
адміністративне провадження № К/9901/52621/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шевцової Н. В.,
суддів: Кашпур О. В., Уханенко С. А.
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 826/16956/17
за позовом ОСОБА_1
до Керівника Секретаріату Конституційного Суду України Василькевича Ярослава Івановича
про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року, ухвалене в складі головуючого судді Маруліної Л. О.,
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Ісаєнко Ю. А., суддів Лічевецького І. О., Губської Л. В.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Керівника Секретаріату Конституційного Суду України Василькевича Ярослава Івановича (далі - відповідач), в якому просив:
1.1. визнати протиправними дії Керівника Секретаріату Конституційного Суду України Василькевича Ярослава Івановича, які полягають у поверненні листом від 13 листопада 2017 року № 4-12-18/3052 конституційної скарги до Конституційного Суду України від 01 листопада 2017 року, зареєстрованої Конституційним Судом України 06 листопада 2017 року за вх. № 18/4723 щодо неконституційності частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в частині положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України про право працівника звернутися із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що, за доводами позивача, відповідач порушив приписи частини третьої статті 57 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі - Закон № 2136-VIII), відповідно до вимог якої керівника Секретаріату Конституційного Суду України не наділено повноваженнями повертати конституційну скаргу суб`єкту права на конституційну скаргу. Позивач уважає, що ним дотримано вимоги до форми конституційної скарги, встановлені частиною другою статті 55 Закону № 2136-VIII.
3. ОСОБА_1 стверджував, що питання порушення чи не порушення рішеннями права на звернення до суду, гарантованого Позивачу статтею 55 Конституції України, вирішується судом за результатами розгляду справи по суті, а не на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, тобто позивач вважає, що повноваженнями повернути конституційну скаргу наділений суддя, а не керівник Секретаріату Конституційного Суду України.
4. Відповідач проти задоволення позову заперечував та у відзиві на позовну заяву зазначив, що відповідно до частини другої статті 57 Закону № 2136-VIII Секретаріат Конституційного Суду України здійснює попередню перевірку звернень до Конституційного Суду України. У разі, якщо конституційна скарга за формою не відповідає вимогам Закону № 2136-VIII, керівник Секретаріату Конституційного Суду України повертає її суб`єкту права на конституційну скаргу, тому вважає що твердження ОСОБА_1 щодо порушення відповідачем частини третьої статті 57 Закону № 2136-VIII є помилковим.
5. Відповідач у відзиві на позовну заяву звертає увагу, що конституційну скаргу від 01 листопада 2017 року повернуто позивачу через встановлену за результатами попередньої перевірки невідповідність за формою вимогам Закону № 2136-VIII, а саме, громадянином ОСОБА_1 всупереч вимогам частини другої статті 57 Закону № 2136-VIII оскаржується положення закону України (частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України), яке в судових рішеннях у справах позивача, в тому числі й остаточному, не застосовано.
6. Позивачем у відповіді на відзив від 05 лютого 2018 року зауважено, що відзив на позовну заяву від 22.01.2018 року не є відзивом відповідача в адміністративній справі № 826/16956/17 в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки цей відзив подано представником Конституційного Суду України, коли відповідачем у справі є керівник Секретаріату Конституційного Суду України.
7. Також, позивач вважав, що наведені у відзиві від 22.01.2018 року заперечення проти позову незаконними, необґрунтованими та такими, що підлягають відхиленню, оскільки він впевнений, що подана ним конституційна скарга від 01.11.2017 року (06.11.2017 року за вх. № 18/4723) відповідає формі, встановленій Законом № 2136-VIII.
8. У запереченнях на відповідь на відзив від 16.02.2018 року, відповідач зазначив, що враховуючи те, що керівник Секретаріату Конституційного Суду України в цих правовідносинах виступає суб`єктом владних повноважень, який не є юридичною особою, однак є керівником апарату Конституційного Суду України, тобто, посадовою особою Конституційного Суду України та відповідно до статей 55, 59, 60 Кодексу адміністративного судочинства України, представляти інтереси якої має уповноважена особа Конституційного Суду України.
9. Щодо решти тверджень Позивача, викладених у відповіді на відзив до позовної заяви, Відповідачем зазначено, що позиція не змінилася та відповідає позиції, викладеній у відзиві на позовну заяву від 22 січня 2018 року.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
10. ОСОБА_1 звернувся до Конституційного Суду України із конституційною скаргою від 01.11.2017 (06.11.2017 року за вх. № 18/4723) щодо перевірки на відповідність положенням частини другої статті 55 Конституції України (конституційності) положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в частині права працівника звернутися із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.
11. Листом Секретаріату Конституційного Суду України від 13.11.2017 року № 4-12-18/3052 за підписом керівника Секретаріату Я. І. Василькевича повернуто конституційну скаргу ОСОБА_1 як таку, що за формою не відповідає вимогам Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 № 2136- VIII.
12. У листі Секретаріату Конституційного Суду України зазначено, що позивачем оскаржується положення закону України (частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України), яке у судових рішеннях у справах позивача, в тому числі й остаточному, не застосовано.
13. У конституційній скарзі не зазначено обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини є порушеним, на думку позивача.
14. Судами попередніх інстанцій установлено, що остаточним судовим рішенням, долученим до конституційної скарги, є ухвала Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2016 року в адміністративній справі №К/800/32792/16. Проте, як встановлено судом та не спростовано позивачем, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2016 року норму частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка оскаржується позивачем у конституційній скарзі від 06 листопада 2017 року, не застосовано.
15. Судами попередніх інстанцій також установлено та підтверджено матеріалами справи, що конституційна скарга від 06 листопада 2017 року не містить обґрунтування саме неконституційності оскаржуваних положень закону (в цьому випадку - положень частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України), а також про визначення норми Конституції України, яка проголошує конкретне право людини, яке зазнало порушення внаслідок застосування оскаржуваних положень закону.
16. У тексті конституційної скарги від 06 листопада 2017 року, як установлено судами першої та апеляційної інстанції, позивачем зазначено про неправомірність дій та рішень Служби безпеки України, Інституту підготовки юридичних кадрів для Служби безпеки України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Зокрема, позивач намагається дати оцінку застосування судами, якими розглядалася адміністративна справа № 820/3347/16, норм матеріального та процесуального права, дій та рішень посадових осіб.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
17. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
18. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з правомірності дій відповідача, оскільки конституційна скарга не відповідає за формою вимогам Закону № 2136-VIII, а саме, громадянином ОСОБА_1 всупереч вимог частини другої статті 57 Закону № 2136-VIII оскаржується положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, яке в судових рішеннях у справах позивача, в тому числі й остаточному, не застосовано.
19. Крім того, за висновком судів попередніх інстанцій, конституційна скарга від 06 листопада 2017 року не містить обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (окремих його положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб`єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону в розумінні пункту шостого частини першої статті 55 Закону № 2136-VIII, а тому в цій частині конституційна скарга ОСОБА_1 не відповідає формі, в частині передбаченій пунктом 6 частини першої статті 55 Закону № 2136-VIII.
ІV. Касаційне оскарження
20. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 07 червня 2018 року.
21. У касаційній скарзі позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що підстави для подання конституційної скарги визначені не Законом України, а Конституцією України, отже вирішення питання, яке є предметом позовних вимог має фундаментальне значення для правозастосовної практики.
22. За доводами касаційної скарги, позивач в ній ставив питання щодо конституційності встановлення строку звернення до суду (стаття 233 Кодексу Законів про працю України) і вирішення цього питання не належить до компетенції Керівника Секретаріату Конституційного Суду України.
23. За доводами позивача, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2016 року в справі № К/800/32792/16 йшла мова про його звільнення, а отже, застосовувався строк, визначений статтею 233 Кодексу Законів про працю.
24. Крім того, у касаційній скарзі позивач наголошує на тому, що його конституційну скаргу мали розглядати судді Конституційного Суду України, а не Секретаріат Конституційного Суду України.
25. Порушення норм процесуального права позивач вбачає у тому, що ця справа могла розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження, а не за правилами спрощеного позовного провадження.
26. У зв`язку із зазначеним позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
27. Касаційна скарга позивача містить клопотання про розгляд справи за його особистої участі.
28. Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Окружного адміністративного суду міста Києва справу № 826/16956/17 (суддя-доповідач Стрелець Т. Г., судді Бевзенко В. М., Смокович М. І.).
29. 21 червня 2018 року справа № 826/16956/17 надійшла до Верховного Суду.
30. 06 липня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник відповідача спростовував доводи касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
31. Відзив на касаційну скаргу не містить клопотання про розгляд справи за участі представника відповідача.
32. 06 червня 2019 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 627/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г., що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг.
33. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 06 червня 2019 року визначено склад суду: головуючого суддю Шевцову Н. В., суддів Кашпур О. В., Уханенка С. А.
V. Релевантні джерела права та акти їхнього застосування
34. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
35. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
36. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
37. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
38. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
39. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
40. За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
41. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-VІІІ), Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.