ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 161/16132/16-а
адміністративне провадження № К/9901/18899/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.
суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №161/16132/16-а
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Луцької міської ради, Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради про визнання рішення та дій протиправними, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.02.2017, ухвалену судом у складі судді Рудської С.М.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017, постановлену судом у складі колегії суддів: головуючого судді Сеника Р.П., суддів: Хобор Р.Б., Попка Я.С.,-
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
1. 01.12.2016 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Луцької міської ради, Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 07.10.2016 №620-12 "Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 ";
- визнати протиправними дії Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради щодо демонтажу тимчасової споруди (кіоску), що знаходився за адресою: АДРЕСА_1, вчинені 28.10.2016.
2. Позов мотивовано, зокрема тим, що тимчасова споруда, яка належить йому на праві власності була розмішена за адресою: АДРЕСА_1 на законних підставах, зважаючи на що її демонтаж є протиправним, оскільки такий торговий кіоск не є самовільно встановленою спорудою, а перебуває у власності позивача та встановлений у відповідності до вимог законодавства, на підставі відповідного дозволу.
3. Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.02.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
4. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
5. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17.07.2017 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
6. 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
7. Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
8. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України).
9. Протоколом розподілу справи від 08.02.2018 визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Гімон М.М. - головуючий суддя, судді: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.
10. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 13.06.2019 №733/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді-доповідача Гімона М.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 №14), що унеможливило його участь у розгляді даної справи.
11. Протоколом розподілу справи від 13.06.2019 визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Рибачук А.І.- головуючий суддя, судді: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.
12. Ухвалою судді Верховного Суду від 18.06.2019 прийнято зазначену касаційну скаргу до провадження.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
13. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем було розміщено на території автостанції №1 у м. Луцьку за адресою: вул. Конякіна,39а малу архітектурну форму, а саме: торговий кіоск НОМЕР_1, який належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 15.03.2005.
Вказаний об`єкт торгівлі розміщений позивачем на підставі дозволу від 01.03.2007 №255, який виданий Департаментом підприємництва відділу розвитку підприємництва Луцької міської ради Волинської області, на підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 01.03.2007 №138-1.
10.02.2005 між Луцькою міською радою (Орендодавець) та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" (Орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування автостанції, яка знаходиться на вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку.
У подальшому між ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" (Власник) та позивачем (Наймач) укладено договір про надання послуг від 20.12.2007 №37-2088, відповідно до якого Власник надає Наймачу послуги по обслуговуванню кіоску, що знаходиться на території АВ Луцьк під НОМЕР_1 (м. Луцьк, вул. Конякіна, 39).
29.12.2014 між ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (правонаступник ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799") та позивачем укладено договір про надання послуг №37-2015, відповідно до якого Власник надає Наймачу послуги по обслуговуванню кіоску, що знаходиться на території АВ Луцьк під НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ).
Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 07.10.2016 №620-12 "Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 " зобов`язано позивача протягом семи днів демонтувати тимчасову споруду, що розташована без відповідних правовстановлюючих та дозвільних документів на АДРЕСА_1 (торговий кіоск на території автостанції №1) та відновити благоустрій території, доручено Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради довести рішення у триденний термін з дати його ухвалення до відома фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, у разі невиконання ним пункту 1 рішення, демонтувати тимчасову споруду в законом встановлений спосіб та метод.
У встановлений рішенням від 07.10.2016 №620-12 строк позивач не здійснив демонтаж тимчасової споруди, у зв`язку з чим Департаментом муніципальної поліції здійснено демонтаж вищевказаної тимчасової споруди.
Не погоджуючись з рішенням від 07.10.2016 №620-12 та вчиненими на його підставі діями Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради щодо демонтажу тимчасової споруди (кіоску), що знаходився за адресою: м.Луцьк, вул. Конякіна, 39а, позивач звернувся з даним позовом до суду.
ІІІ. ВИСНОВКИ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА ДРУГОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивачем не було дотримано порядку розміщення та функціонування тимчасової споруди (кіоску) для провадження підприємницької діяльності на території міста Луцька, зважаючи на відсутність паспорта прив`язки тимчасової споруди, належної йому на праві власності та відсутність документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою на якій розміщена така тимчасова споруда.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
15. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що тимчасова споруда була розміщена на підставі спеціального дозволу від 01.03.2007 №255, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради, який є безстроковим, а отже дійсним на момент виникнення спірних правовідносин, зважаючи на що, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 2.35 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244, відповідно до яких, для провадження підприємницької діяльності документація щодо встановлення тимчасової споруди, видана до набраня чинності цим Порядком, дійсна до закінчення терміну її дії. Крім того, позивач посилається на відсутність повноважень у органу місцевого самоврядування щодо прийняття рішення про демонтаж тимчасової споруди.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
17. Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій, Суд дійшов таких висновків.
18. Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів, заходи створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначено Законом України "Про благоустрій населених пунктів" від 06.09.2005 (далі - Закон №2807-IV).
19. Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2807-IV благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращення мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. В той же час, заходи з благоустрою населених пунктів - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об`єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.
20. Управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень (стаття 5 Закону №2807-IV).
21. Відповідно до частини першої статті 10 Закону №2807-IV до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); 4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою.
22. Згідно з частиною першою статті 34 Закону №2807-IV правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.
23. Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.
24. За змістом пункту 7 частини першої статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997 №280/97-ВР до повноважень виконавчого комітету міської ради в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку належить організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.