ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 826/6647/17
адміністративне провадження № К/9901/62703/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління ДФС у Хмельницькій області
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2018 року (головуючий суддя - Огурцов О.П.)
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя - Бєлова Л.В., судді - Кузьменко В.В., Кучма А.Ю.)
у справі №826/6647/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія"
до Головного управління ДФС у Хмельницькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Еколінія" (далі- позивач, платник, Товариство, ТОВ "Еколінія") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Хмельницькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.
На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що будівлі, які використовуються ним у наданні послуг зі зберігання зерна становлять цілісний майновий комплекс та є промисловими будівлями в силу свого функціонального призначення та безпосереднього використання, а тому не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року, адміністративний позов задоволено повністю:
- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення ГУ ДФС у Хмельницькій області від 01.03.2017 №0001051403 та №0001061403;
- присуджено за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Хмельницькій області на користь ТОВ "Еколінія" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 3723,31 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що належні позивачу нежитлові приміщення мають ознаки будівель промисловості, а тому в силу положень пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України вони не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. З огляду на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідача.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача та вказує про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень пп. 266.2.2 ст. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
12 листопада 2018 року від Товариства надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких позивач зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що основними видами господарської діяльності позивача є: за КВЕД: 01.11 - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.61 - допоміжна діяльність у рослинництві; 10.61 - виробництво продуктів борошномельної-круп`яної промисловості; 46.21 - оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і корами для тварин; 52.10 - складське господарство; 46.33 - оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами.
Згідно з договором купівлі-продажу від 25 квітня 2013 року позивач є власником нежитлової нерухомості - майнових комплексів, крім інших: виробничі будівлі та споруди за адресою; Хмельницька обл. Дунаєвецький район, с. Петрівське, вул. Кутузова, буд. 33.
Головним управлінням ДФС у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2016 року.
За результатом перевірки складено акт від 14 лютого 2017 року за №45/26-15-14-04-02/32013204 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог пп. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, а саме неподання річної декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015, 2016 роки, що призвело до заниження податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 449666,46 грн.
На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення від 01 березня 2017 року:
- №000105403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, на загальну суму 247870,61 грн, зокрема, за основним платежем - 198304,49 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом) - 49576,12 грн;
- №0001061403, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, на суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 340,00 грн.
Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон №71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.
Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України.
Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 ПК України ).
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Отже, встановлення податку на майно, зокрема, в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпункт 12.3.4 п. 12.3 статті 12 ПК України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.