ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 308/11036/16-а
провадження № К/9901/33299/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про скасування рішення органу місцевого самоврядування та зобов`язання вчинення певних дій, за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Онишкевича Т.В., Іщук Л.П., Обрізка І.М. від 29 січня 2018 року,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Ужгородської міської ради про скасування рішення органу місцевого самоврядування та зобов`язання вчинення певних дій, в якому, з урахуванням уточнень, просила:
- визнати нечинним та скасувати п. 7.94 рішення № 182 від 21 квітня 2016 року Ужгородської міської ради "Про надання та відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", яким їй було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0180 га під закладом побутового обслуговування (швейна майстерня) по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 9 листопада 2017 року позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було задоволено.
Визнано протиправним та скасовано пункт 7.94 рішення № 182 Ужгородської міської ради від 21 квітня 2016 року "Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0180 га під закладом побутового обслуговування (швейна майстерня) по АДРЕСА_1 .
3. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Земельний кодекс України визначає чіткий перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Оскаржуване рішення Ужгородської міської ради від 21 квітня 2016 року № 182, зокрема пункт 7.94, не відповідає положенням Земельного кодексу України, оскільки прийнято без його належного мотивування з посиланням на конкретні норми законів чи інших нормативно-правових актів, та не містить жодного формулювання.
4. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 9 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 відмовлено.
5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час прийняття Ужгородською міською радою оспорюваного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 рішення Ужгородської міської ради від 21 квітня 2016 року № 182 строк дії договору оренди нежитлового приміщення від 4 червня 2010 року між позивачем та Департаментом міського господарства Ради закінчився і не був продовжений, а отже позивачка перестала бути орендарем нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 .
Відповідно до частин 1, 3 статті 796 Цивільного кодексу України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.
Якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки.
Отже, право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля (споруда), нерозривно пов`язане із правом на користування самою будівлею (спорудою).
Відтак, з огляду на відсутність у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на час вирішення її заяви від 12 листопада 2015 року права на користування об`єктом комунальної власності по АДРЕСА_1 (літ. А площею 30,5 м2), місце розташування земельної ділянки, на яку претендувала позивач у вказаній заяві, не відповідало вимогам закону, а отже у ради були належні правові підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
При цьому суд апеляційної інстанції, виходячи із принципу перевали суті над формою, вважав, що сам факт недостатнього обґрунтування пункту 7.94 рішення Ради № 182 від 21 квітня 2016 року не дає підстав для визнання його протиправним і скасування лише із цих підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року та залишити в силі постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 9 листопада 2017 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 4 червня 2010 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) та Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (орендодавець) укладено договір № 930 оренди нежитлового приміщення будівлі літ. А за адресом: АДРЕСА_1, загальною площею 30,5 кв.м.
Згідно акту прийому-передачі від 4 червня 2010 року орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення літ. А, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 30,5 кв. м. для використання під майстерню.
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано до Ужгородської міської ради заяву від 12 листопада 2015 року про надання дозволу на підготовку проекту відведення земельної ділянки та необхідні документи.
Рішенням Ужгородської міської ради "Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" від 21 квітня 2016 року № 182 (пункт 7.94) позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0180 га під закладом побутового обслуговування (швейна майстерня) по АДРЕСА_1 .
8. Не погодившись з рішенням відповідача про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
9. Касаційна скарга обґрунтована тим, що 4 червня 2010 року між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди нежитлового приміщення № 943/0.
У відповідності до пункту 3.1 договору строк дії договору встановлено з 4 червня 2010 року по 4 травня 2013 року.
Законом України "Про внесення змін до деяких Законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" 15 грудня 2009 року № 1759-VI частину першу статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" доповнено реченням такого змісту "термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін".
Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення, змін до деяких Законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" передбачено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб`єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, слід вважати продовженим до п`яти років з дня укладання, якщо орендар не пропонує менший термін.