Постанова
Іменем України
3 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 487/2862/19
провадження № 51-3087км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В. та Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Дехтярук О.К.,
в режимі відеоконференції
захисника Ішбулатової С.Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - Ішбулатової С.Р. на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 11 червня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018150030004695, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Новомиколаївка Вітовського району Миколаївської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі частини 4 статті 70 КК ОСОБА_1 за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань за даним вироком та за вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 червня 2019 року остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 визначено обчислювати з 10 грудня 2018 року.
У строк покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 6 серпня 2018 року по 8 серпня 2018 року.
Вирішено питання з речовими доказами.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин.
1 грудня 2018 року близько 22:30, більш точного часу в ході судового розгляду встановити не виявилось можливим, ОСОБА_1 перебуваючи на вул. 8-го Березня в м. Миколаєві, біля будинку №3 побачив автомобіль марки «Mitsubishi Carisma», д.н.з. НОМЕР_1 , та, скориставшись відсутністю уваги з боку потерпілого та інших осіб, шляхом розбиття переднього пасажирського скла автомобіля проник до нього, звідки викрав майно ОСОБА_2 на загальну суму 1400 грн, чим заподіяв потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.
Крім того, 4 грудня 2018 року близько 22:40 ОСОБА_1 , перебуваючи на вул. Правди в м. Миколаєві, біля будинку №12-А побачив автомобіль марки «Opel Vektra», д.н.з. НОМЕР_2 , та, скориставшись відсутністю уваги з боку потерпілого та інших осіб, за допомогою ножиць відімкнув замок багажника автомобіля, проник до нього та викрав набір інструментів у вигляді ключів вартістю 400 грн, чим заподіяв ОСОБА_3 матеріальної шкоди на вказану суму.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 11 червня 2020 року вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційній скарзі захисник, вказуючи на незаконність судових рішень, просить їх скасувати та закрити кримінальне провадження щодо його підзахисного у зв`язку з відсутністю достатніх доказів доведеності його винуватості та вичерпанням можливостей їх отримання.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та, посилаючись на недопустимість та неналежність доказів, отриманих у вказаному кримінальному провадженні, зазначає, що довідки, надані ФОП щодо вартості викраденого майна, є неналежними доказами у кримінальному провадженні, як і протокол слідчого експерименту, який, на думку захисту, містить свідчення його підзахисного, а не відтворює дії, обстановку та обставини певної дії, як це передбачає Кримінальний процесуальний закон.
При цьому, вказуючи про недопустимість доказів у кримінальному провадженні, захисник зазначає, що протокол огляду місця події від 18 грудня 2018 року складено одночасно з проведенням такої слідчої дії, як слідчий експеримент з 15:00 до 15:25, і, як убачається з протоколів слідчих дій, за часом вони не зупинялись.
Також захисник зазначає, що додаток (диск) до протоколу слідчого експерименту, який зафіксовано у самому протоколі, відрізняється за номером, який міститься на самому носії інформації, при цьому диск не є оригіналом, а лише копією відео з оптичного диску, що за відсутності оригіналу не може бути використано як належний доказ.
Між тим, захисник не погоджується і з кваліфікацією дій її підзахисного, оскільки вважає, що відсутня така кваліфікуюча ознака кримінального правопорушення, як повторність, при цьому посилається на висновок, який міститься в постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року (справа 484/3214/17), та зазначає, що станом на 1 - 4 грудня 2018 року ОСОБА_1 не був судимий, оскільки немає відповідного вироку, який би набрав законної сили.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, яка підтримала касаційну скаргу, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Мотиви Суду
Відповідно до частини 1 статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з частиною 1 статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
У касаційній скарзі захисник, вказуючи на незаконність судових рішень, зазначає, що відсутність достатніх доказів доведеності винуватості її підзахисного та відсутність можливості її доведення є підставою для закриття кримінального провадження.
Однак колегія суддів не погоджується з позицією захисника, виходячи з наступного.
Так, суд першої інстанції, ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 , поклав у його основу показання потерпілих, які в судовому засіданні вказали, які саме речі зникли з їхніх автомобілів, показання свідка ОСОБА_4 , який в судовому засіданні підтвердив, що саме ОСОБА_1 здавав йому металеві речі та на досудовому розслідуванні за фотознімками впізнавав останнього.
Крім того, судом повно та всебічно досліджено протоколи прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 2 грудня 2018 року від ОСОБА_2 та від 5 грудня 2018 року від ОСОБА_3 , де останні повідомили про викрадення майна з їхніх автомобілів марки «Mitsubishi Carisma» та «Opel Vektra»; протоколи огляду місця події від 02 грудня 2018 року та 05 грудня 2018 року, за даними яких оглянуто автомобіль марки «Mitsubishi Carisma», в якому виявлено розбите скло правої передньої двері, на підлозі осип скла та краплі речовини бурого кольору, і автомобіль «Opel Vektra», що мав пошкодження вхідного отвору замка багажника, на водійському сидінні лежали ножиці, кінці лез яких мають злами; протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 11 грудня 2018 року, відповідно до яким, свідок ОСОБА_4 в обох випадках на пред`явлених для впізнання фотознімках осіб впізнав ОСОБА_1 , як особу, яка 5 або 6 грудня 2018 року, здала йому метал, у тому числі інструменти у вигляді ключів; протокол проведення слідчого експерименту від 18 грудня 2018 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 розповів про обставини вчинених ним злочинів, під час слідчого експерименту здійснювався відеозапис, який було зафіксовано на доданому до протоколу диску; даними відеозапису слідчого експерименту від 18 грудня 2018 року, проведеного за участю ОСОБА_1 , який детально та послідовно розповів про обставини вчинених ним крадіжок, особисто повідомив про місце, час та спосіб проникнення до автомобілів потерпілих, а також те, яким чином розпорядився викраденим майном, показав місце, де його зберігав, при проведенні процесуальної дії, будь-яких зауважень з приводу її законності не надходило; протокол огляду місця події від 18 грудня 2018 року зруйнованої будівлі, на яку в ході слідчого експерименту вказав ОСОБА_1 як на місце зберігання викраденого ним майна з автомобілів, звідки вилучено майно, зокрема інструменти, ключі, болти, викрутки та інше.
Тобто, установивши в порядку статті 91 КПК обставини, які підлягали доказуванню у кримінальному провадженні, з урахуванням доводів сторони захисту та наведенням мотивів на їх спростування суд дійшов правильного висновку, що в діях ОСОБА_1 є склад злочину, передбаченого частиною 2 статті 185 КК.
Суд першої інстанції також зважив на доводи сторони захисту в частині визначення вартості викраденого майна