Постанова
Іменем України
05 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 536/621/16-к
провадження № 51-3166 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Вараниці В.М.,
захисника Більди В.В.,
засудженого ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 червня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року у кримінальному провадженні № 12015170220000846 від 07 вересня 2015 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Недогарки Кременчуцького району Полтавської області, мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 червня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 194 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 до засудженого ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалено стягнути із засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 29 925 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 грн - моральної шкоди.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 06 вересня 2015 року приблизно о 22:40, перебуваючи на території домоволодіння по АДРЕСА_2 , яке знаходиться на балансі Бондарівської сільської ради, але фактично використовується потерпілою ОСОБА_2 , маючи намір на умисне знищення чужого майна шляхом підпалу, скориставшись відсутністю власника та сторонніх осіб, діючи таємно, підійшов до будинку за вказаною адресою, в якому потерпіла зберігала тюки сіна в кількості 1197 шт по 25 кг кожний, та кинув у лівий віконний отвір невстановлений предмет, унаслідок чого сталася пожежа, яка повністю знищила зазначене майно потерпілої, в результаті чого останній було заподіяно матеріальну шкоду на загальну суму 29 925 грн. Разом з тим унаслідок пожежі було пошкоджено перекриття житлового будинку, що спричинило Бондарівській сільській раді матеріальну шкоду на суму 138 700 грн.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і його особі, просить постановлені щодо нього судові рішення скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує на відсутність належних і допустимих доказів, які підтверджують його винуватість у вчиненні інкримінованого злочину. Разом з тим засуджений посилається на неправильну кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 194 КК України, оскільки відсутня передбачена ч. 1 ст. 194 КК України кваліфікуюча ознака - заподіяння шкоди у великих розмірах.
Також засуджений вказує на відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів щодо кількості та вартості знищеного майна.
Крім того, засуджений зазначає, що місцевий суд не надав належної правової оцінки показанням свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і не врахував, що їх показання суперечать показанням потерпілої та іншим доказам у справі, а самі свідки домовилися про надання однакових показань з метою незаконного звинувачення його у вчиненні злочину. Разом з тим засуджений стверджує, що апеляційний суд, допитавши свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в основу свого рішення поклав інші показання, яких свідки під час апеляційного розгляду не надавали.
Одночасно у своїй касаційній скарзі засуджений вказує, що суд першої інстанції безпідставно не врахував показань свідків сторони захисту ОСОБА_5 та неповнолітньої ОСОБА_6 .
Також засуджений стверджує, що судовий розгляд в апеляційному суді було проведено без участі представника Бондарівської сільської ради, що є суттєвим порушенням норм КПК, оскільки ця особа є потерпілою стороною.
На переконання засудженого, судами попередніх інстанцій, з-поміж іншого, не враховано і того факту, що вказані в обвинуваченні збитки, заподіяні потерпілій ОСОБА_2 , не відповідають дійсності, оскільки остання не є власником будинку, пошкодженого під час пожежі.
Крім того, засуджений вважає протоколи слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 недопустимими доказами, оскільки ці слідчі дії було проведено в інший час та за інших погодних умов.
Одночасно засуджений зазначає, що висновок судової будівельно-технічної експертизи від 09 грудня 2015 року № П-121, за яким було встановлено суму збитків, заподіяних пошкодженням будинку, є недопустимим доказом, адже під час розрахунків фізичного зносу будинку експерт вказав на наявність опалення та енергозабезпечення, що не відповідає дійсності.
У касаційній скарзі засуджений посилається на недопустимість як доказів постанови про залучення речових доказів та диска з відеозаписом, оскільки їх було отримано без відповідної ухвали слідчого судді, що суперечить нормам КПК.
Також, на переконання засудженого, місцевий суд безпідставно не визнав недопустимими доказами висновок експертизи ПМП «Шар» і довідку сільського господарства «Атланта» щодо кількості та вартості знищених тюків сіна.
Разом з тим засуджений зазначає, що місцевий суд призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років без належного обґрунтування своїх висновків.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та захисник Більда В.В. підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити, прокурор Вараниця В.М. заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого та просив відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
У касаційній скарзі засуджений вказує на незаконність вироку місцевого та ухвали апеляційного судів, вважає, що ці рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі об`єктивно з`ясованих усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань потерпілої ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та експерта ОСОБА_9 .
Крім того, місцевий суд дослідив як доказ винуватості ОСОБА_1 фактичні дані, що містяться у протоколі усної заяви про вчинення злочину від 07 вересня 2015 року, протоколі огляду місця події від 07 вересня 2015 року, протоколах слідчих експериментів від 19 листопада 2015 року за участю свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , протоколі додаткового огляду місця події від 09 березня 2016 року та у протоколі огляду від 14 квітня 2016 року, відповідно до якого було здійснено перегляд відеозапису з місця вчинення злочину. Судом також досліджено дані, що містяться у висновку судової пожежно-технічної експертизи від 21 жовтня 2015 року № 134, висновку судової будівельно-технічної експертизи від 09 грудня 2015 року № П-121, висновку судово-товарознавчої експертизи від 23 березня 2017 року № П-45, висновку судово-товарознавчої експертизи від 27 березня 2017 року № П-45/1 й інші докази.
Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, і з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Разом з тим, досліджуючи матеріали кримінального провадження, колегія суддів не встановила, що було порушено процесуальне законодавство під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як не встановила і підстав для визнання доказів недопустимими.
Посилання засудженого на неправильну кваліфікацію за ч. 2 ст. 194 КК України у зв`язку з відсутністю передбаченої ч. 1 ст. 194 КК України кваліфікуючої ознаки - заподіяння шкоди у великих розмірах, на переконання колегії суддів, є безпідставними з огляду на таке.
Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 194 КК України, характеризується діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні майна, наслідками у вигляді шкоди у великих розмірах і причинно-наслідковим зв`язком між вказаними діями і наслідками.
Знищення або пошкодження чужого майна можуть бути здійснені у будь-який спосіб. При цьому умисне знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом утворює кваліфікований склад цього злочину і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 194 КК України.
Так, зазначена норма передбачає відповідальність за «те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки».
Словосполучення «те саме діяння», вжите в диспозиції ч. 2 ст. 194 КК України, вказує на те, що до діяння, передбаченого цією статтею, слід відносити тільки знищення (пошкодження) майна, а шкода у великих розмірах є наслідком, який виступає криміноутворюючою ознакою лише для ч. 1 ст. 194 КК України, і не є необхідною для кваліфікації за ч. 2 цієї статті. При кваліфікації випадків умисного знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом (ч. 2 ст.194 КК України) розмір спричиненої майнової шкоди не має правового значення.
При цьому обов`язковою характеристикою злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, є не наслідки (шкода у великих розмірах), а саме діяння (спосіб вчинення), оскільки воно в цьому випадку має більшу суспільну небезпеку порівняно зі шкодою у великих розмірах.
Наведене узгоджується із судовою практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року (провадження № 51-1581км18).
Як убачається з вироку, ОСОБА_1 свій намір, спрямований на умисне знищення майна потерпілої ОСОБА_2 , реалізував саме шляхом підпалу, що з урахуванням вищезазначеного повністю спростовує доводи засудженого стосовно неправильної кваліфікації його дій.
За таких обставин колегія суддів уважає, що кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 194 КК України з огляду на обсяг висунутого обвинувачення та встановлених судами фактичних обставин є правильною.
З приводу доводів у касаційній скарзі засудженого про ненадання місцевим судом