Постанова
Іменем України
04 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 761/46240/16-ц
провадження № 61-10849св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - керівник Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора міста Києва на рішення Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Юзькової О. Л., від 31 травня
2018 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Волошиної В. М., Мостової Г. І., Слюсар Т. А., від 11 березня 2020 року.
Короткий зміст позову та його обґрунтування
У грудні 2016 року керівник Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про витребування майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у ході досудового розслідування кримінального провадження № 12015100100004637 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою
статті 190 КК України встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , яка належить територіальній громаді міста Києва, вибула з її володіння поза волею власника. Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» будинок АДРЕСА_2 включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, які розташовані
у Шевченківському районі міста Києва. Відповідно до інформації Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» квартира АДРЕСА_1 не приватизована. У той же час встановлено, що державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. 24 березня
2015 року здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 604155780000) на підставі договору купівлі-продажу від 02 червня 2004 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меліховою О. В. за реєстраційним номером 1045 та зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації і реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна 12 червня 2004 року за реєстровим № 2802. З тексту вказаного договору слідує, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_8 виникло на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 2003 року за реєстровим № 5716, нібито посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. і зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 14 жовтня 2003 року в реєстровій книзі за № 503. Водночас, згідно з відповіддю приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванової С. М. від 27 жовтня 2015 року № 553/02-17 28 вересня 2003 року за реєстровим № 5716 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 нею не посвідчувався, а за реєстровим № 5716 вчинено іншу нотаріальну дію 02 жовтня 2003 року. Прокурор вказував, що за даними архівного фонду № 67 Київського державного нотаріального архіву приватним нотаріусом Київського міського округу Меліховою О. В. 02 вересня 2004 року за реєстровим № 1045 засвідчено вірність двох фотокопій, а 02 червня 2004 року нотаріальної дії за реєстровим № 1045 не вчинялось. За інформацією Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна у період з 2001 по 2014 роки інвентаризація спірної квартири не проводилась, вищевказані договори купівлі-продажу не реєструвались. У подальшому право власності на вказану квартиру перейшло до ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 25 березня
2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. (зареєстровано в реєстрі під № 702). Водночас з`ясовано, що Шевченківським районним відділом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві 26 січня
2015 року зареєстровано заяву ОСОБА_7 про втрату ним паспорта громадянина України. Стверджував, що за вказаних обставин зазначена квартира у передбаченому законодавством порядку із комунальної власності територіальної громади міста Києва не вибувала, право власності на неї ані у ОСОБА_8 , ані у ОСОБА_7 не виникало. Прокурор вважав, що оскільки рішення уповноваженого органу щодо відчуження вказаного комунального майна не приймалось, воно вибуло з власності територіальної громади поза її волею у порушення встановленого законодавством порядку та на підставі неіснуючих договорів купівлі-продажу.
Посилаючись на зазначені обставини, прокурор, діючи в інтересах держави в особі Київської міської ради, просив суд витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня
2018 року позов керівника Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником спірної квартири, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня
2018 року скасовано.
Ухвалено нове судове рішення, яким у позові керівнику Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради відмовлено з інших правових підстав.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, прокурор не надав належних та достатніх доказів на підтвердження права власності на спірну квартиру за територіальною громадою міста Києва. Суд апеляційної інстанції зазначив, що поза увагою як прокурора, так і суду першої інстанції залишились права осіб, яким надавалось спірне житло в користування і які в ньому зареєстровані по теперішній час. Апеляційний суд вказав, що районним судом не з`ясовано, яким чином порушено право держави в особі Київської міської ради, у той час, коли спірне житло було надано в користування третім особам і які будуть наслідки для цих осіб в результаті витребування спірної квартири на користь Київської міської ради. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що прокурором не було оскаржено правовстановлюючі документи, які були підставою відчуження спірного майна, у зв`язку з їх невідповідністю вимогам закону, а відразу був пред`явлений позов щодо витребування майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі перший заступник прокурора міста Києва просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва
від 31 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду
від 11 березня 2020 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц та у постановах Верховного Суду
від 22 січня 2020 року у справі № 754/14094/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 754/4108/18-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 754/14094/17,
від 18 грудня 2019 року у справі № 755/9182/17-ц (пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій неправильного застосовано статтю 327 ЦК України, статтю 60 Закону України «Про місцеве самоврядування», відповідно до яких комунальною власністю є майно, яке належить територіальній громаді, і управління цим майном здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Прокурор зазначає, що суди не врахували рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096, на підставі якого будинок АДРЕСА_2 включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва та належить їй. На думку прокурора, суди не надали належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, якими підтверджено, що рішення уповноваженого органу щодо відчуження спірної квартири не приймалось, приватизація спірного майна не проводилась. Особа, яка подала касаційну скаргу, вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про відсутність вжиття заходів збереження житла за третіми особами, оскільки зазначене питання не є предметом доказування у цій справі. Вказує, що треті особи були зареєстровані у спірній квартирі до її відчуження на користь відповідача, отже саме останній порушує права дітей-сиріт, оскільки територіальна громада втратила право розпорядження цією квартирою в їхніх інтересах чи в інтересах територіальної громади іншим шляхом. На думку заявника, витребування спірної квартири не обмежує права осіб, які мають право користування цією квартирою. Посилається прокурор також на помилковість висновку судів попередніх інстанцій про те, що він не оскаржував правовстановлюючі документи, на підставі яких було відчужено спірну квартиру, оскільки права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використання правового механізму, передбаченого
статтями 215, 216 ЦК України. Стверджує, що вимога про витребування квартири є ефективним способом захисту порушеного права, який повністю забезпечує його відновлення.
Відзивів на касаційну скаргу не надходило
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 березня 2015 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 604155780000) на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 02 червня 2004 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меліховою О. В. за реєстраційним номером 1045 та зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна 12 червня 2004 року за
реєстровим № 2802.
З тексту договору купівлі-продажу від 02 червня 2004 року слідує, що право власності на квартиру
АДРЕСА_1 у ОСОБА_8 виникло на підставі договору купівлі-продажу
від 28 вересня 2003 року за реєстровим № 5716, нібито посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу
Івановою С. М. і зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна
14 жовтня 2003 року за № 503.
Згідно з відповіддю приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванової С. М. від 27 жовтня 2015 року № 553/02-17 28 вересня
2003 року за реєстровим № 5716 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 нею не посвідчувався, а за реєстровим № 5716 вчинено іншу нотаріальну дію 02 жовтня 2003 року.
За даними архівного фонду № 67 Київського державного нотаріального архіву приватним нотаріусом Київського міського округу Меліховою О. В.
02 вересня 2004 року за реєстровим № 1045 засвідчено вірність двох фотокопій, а 02 червня 2004 року нотаріальної дії за реєстровим № 1045 не вчинялось.
За інформацією Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна у період з 2001 по 2014 роки інвентаризація спірної квартири не проводилась, вищевказані договори купівлі-продажу не реєструвались.
25 березня 2015 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М., зареєстрованого в реєстрі під № 702.
Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» будинок АДРЕСА_2 включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розташовані у Шевченківському районі міста Києва.
Відповідно до інформації Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» квартира АДРЕСА_1 не приватизована.
За матеріалами переві