У х в а л а
5 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 462/1268/17
Провадження № 14-160зц20
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
ознайомилася зі скаргою та заявою (касаційною скаргою) ОСОБА_1 (далі - відповідачка) про перегляд постанови Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2020 року, а також із клопотанням відповідачки про зупинення виконання цієї постанови
у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - позивачка) до відповідачки про відшкодування матеріальних збитків і
в с т а н о в и л а :
у березні 2017 року позивачка звернулася з позовом, в якому просила стягнути з відповідачки на її користь матеріальні збитки у сумі 38 900,00 грн, з яких: 25 000,00 грн - витрати на правову допомогу; 6 750,00 грн - витрати на явку до суду; 1 500,00 грн - добові витрати; 5 000,00 грн - збитки за відрив від звичайних занять; 500,00 грн - витрати на забезпечення доказів; 150,00 грн - витрати на виготовлення довіреності.
27 листопада 2017 року Залізничний районний суд м. Львова ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову.
9 вересня 2020 року Львівський апеляційний суду прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення Залізничного районного суду м. Львова від 27 листопада 2017 року й ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову: стягнув з відповідачки 19 500,00 грн матеріальних збитків, а у задоволенні решти вимог відмовив.
23 вересня 2020 року відповідачка звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2020 року та залишити в силі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 27 листопада 2017 року.
28 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки. Мотивував ухвалу тим, що відповідачка подала касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
8 жовтня 2020 року відповідачка повторно подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2020 року та залишити в силі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 27 листопада 2017 року.
23 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки. Мотивував ухвалу тим, що відповідачка вже скористалася передбаченим законом правом на касаційне оскарження судового рішення у цій справі, а Верховний Суд уже відмовив у відкритті касаційного провадження.
4 листопада 2020 року відповідачка звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою та заявою (касаційною скаргою), в яких вона просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2020 року та залишити в силі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 27 листопада 2017 року. Мотивує незастосуванням апеляційним судом висновків, сформульованих у подібних правовідносинах у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 1 червня 2020 року у справі № 910/12945/19.
4 листопада 2020 року відповідачка також подала клопотання про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2020 року у справі № 462/1268/17 до завершення перегляду справи в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
Слова «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції стосуються не лише правової основи існування суду, але й дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцієюмежах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
За змістом статей 393 і 394 ЦПК України повноваженнями прийняти касаційну скаргу та відкрити касаційне провадження наділений Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду.
Вичерпний перелік підстав для передання справи на розгл