ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 11-101сап20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Князєва В. С.,
судді-доповідача ГриціваМ. І.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
за участю секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
представників:
скаржниці - адвокатів Ніколенко А. В., Клян А. Ф.
відповідача - Склярук Ю. В. ,
розглянула в судовому засіданні скаргу ОСОБА_2 на рішення Вищої ради правосуддя від 13 лютого 2020 року № 441/0/15-20, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 02 грудня 2019 року № 3276/2дп/15-19 та
ВСТАНОВИЛА:
1. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя (далі - Друга ДП ВРП; ВРП, Рада відповідно) рішенням від 02 грудня 2019 року № 3276/2дп/15-19 притягнула суддю Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору). За вчинення цього проступку застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.
2. Друга ДП ВРП встановила, що з 22 лютого 2019 року у провадженні слідчого судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2 знаходилося на розгляді клопотання прокурора одного (четвертого) з відділів процесуального керівництва Генеральної прокуратури України Паршутіна А. Д. (далі - прокурор) про арешт майна, що на праві власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Восход Солар» (далі - ТОВ «Восход Солар»).
Слідчий суддя цього суду ОСОБА_2 ухвалою від 25 лютого 2019 року задовольнила клопотання прокурора, наклала арешт на таке рухоме та нерухоме майно, що на праві власності належить ТОВ «Восход Солар»: електростанцію на джерелах сонячної енергії загальною площею 1169,94 кв. м, що складається з комплексу будівель та споруд, пристанційного вузла, інверторних станцій у кількості 39 штук, комплектних трансформаторних підстанцій у кількості 5 штук, двох огорож, фотогальванічних елементів CNBM потужністю 245 Вт (CNBM-245P, 2013 рік) у кількості 56 320 штук, та заборонила розпоряджатися, відчужувати, користуватись будь-яким чином цим майном фізичним та юридичним особам, а також будь-яким державним реєстраторам органів державної реєстрації, приватним та державним нотаріусам вчиняти з ним дії, пов`язані з проведенням державної реєстрації (перереєстрації, поділу, виділу тощо) права власності на зазначене нерухоме та рухоме майно ТОВ «Восход Солар».
Прояви дисциплінарного проступку Друга ДП ВРП побачила в тому, що суддя ОСОБА_2 не мотивувала ухвалене нею рішення про накладення арешту на майно та заборону здійснювати щодо нього будь-які дії. Мотивувальна частина ухвали слідчого судді ОСОБА_2 відтворює лише зміст клопотання прокурора, містить цитування положень чинного законодавства, але в ній не наводяться конкретні, казуальні, змістовно-прикладні формулювання, її текст обмежується лише викладом загальних визначень на кшталт таких, що слідчий суддя дослідив у нарадчій кімнаті матеріали, надані органом досудового розслідування, з метою збереження речових доказів у цьому кримінальному провадженні вирішив, що є підстави для задоволення клопотання прокурора і накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, яке на праві власності належить ТОВ «Восход Солар».
Друга ДП ВРП відзначила також, що мотивувальна частина ухвали від 25 лютого 2019 року, постановлена слідчим суддею ОСОБА_2 , не відповідає вимогам статті 372 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), оскільки в ухвалі не наведено жодних встановлених слідчим суддею обставин із посиланням на відповідні докази, а також мотивів, з яких слідчий суддя виходила при постановленні ухвали про накладення арешту на майно. Задовольняючи клопотання про арешт майна, слідчий суддя не врахувала положення частини одинадцятої статті 170, частини першої статті 173 КПК України щодо встановлення необхідності арешту майна, а також існування ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу, та не обґрунтувала в ухвалі того, що незастосування найбільш обтяжливого способу арешту рухомого та нерухомого майна призведе до його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі.
Мотивуючи наявність в діях судді ОСОБА_2 ознак дисциплінарного проступку, Друга ДП ВРП послалася на висновки ухвали Київського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року, який ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2 від 25 лютого 2019 року скасував, постановив нову ухвалу, якою частково задовольнив клопотання прокурора та наклав арешт на фотогальванічні елементи CNBM потужністю 245 Вт (CNBM-245P, 2013 рік) у кількості 56 320 штук, що на праві власності належать ТОВ «Восход Солар», шляхом заборони в будь-який спосіб їх відчужувати.
Дисциплінарний орган надав значення тому, що апеляційний суд, коли скасовував ухвалу суду першої інстанції, визнав, що слідчий суддя неповною мірою дотрималася вимог статей 94, 132, 170 КПК України, вказав на необґрунтованість та помилковість рішення суду в частині накладення арешту на електростанцію на джерелах сонячної енергії, що складається з комплексу будівель та споруд. Відзначив, що вказане майно не було предметом застави, у зв`язку із чим не підтвердилися доводи сторони обвинувачення про відповідність такого майна критеріям, визначеним статтею 98 КПК України. Визнання іншого майна, яке не було предметом застави, речовим доказом не може бути підставою для його арешту, оскільки всупереч положенням частини п`ятої статті 132 КПК України органом досудового розслідування не доведено необхідності вчинення таких дій.
Друга ДП ВРП використала на підтвердження в діях скаржниці ознак дисциплінарного проступку міркування суду апеляційної інстанції про недотримання ініціатором клопотання вимог частини п`ятої статті 132 КПК України, на що слідчий суддя уваги не звернула та постановила рішення, висновки якого не відповідають обставинам справи.
Серед іншого, Друга ДП ВРП погодилася з тим, що процесуальний закон справді надає право слідчому судді розглянути клопотання про арешт майна за відсутності його власника вразі, якщо це є необхідним для забезпечення арешту майна, яке не перебуває в статусі тимчасово вилученого, але попри це визнала, що з ухвали слідчого судді ОСОБА_2 від 25 лютого 2019 року не вбачається встановлення судом такої необхідності, оскільки мотивувальна частина цього судового рішення не містить посилань на будь-які обставини, за яких слідчий суддя визнала розгляд заявленого клопотання можливим та доцільним за відсутності власника майна.
До того ж Друга ДП ВРП у своєму рішенні звернула увагу на те, що поза оцінкою фактичних обставин кримінального провадження та розглянутого слідчим суддею клопотання можна дійти висновку про те, що майно, на яке просив накласти арешт прокурор, не перебувало в статусі тимчасово вилученого майна, тому слідчий суддя відповідно до частини другої статті 172 КПК України вправі була прийняти рішення про розгляд клопотання за відсутності власника майна, але цьому мало передувати обов`язкове обґрунтування такого рішення.
3. Суддя ОСОБА_2 не погодилась із рішенням дисциплінарного органу і, вважаючи його незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, звернулась до ВРП зі скаргою. У скарзі зазначила, що суддя, у діях якого наявний склад дисциплінарного проступку, може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності винятково за умови, що він вчинив такий проступок умисно або через грубу необережність (недбалість). Але суддя не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності в разі встановлення в його діях звичайної недбалості.
Стверджувала, що під час розгляду дисциплінарної скарги не було встановлено умислу в її діях, які привели до порушення, поставленого їй за провину. На думку судді, її притягнули до дисциплінарної відповідальності за порушення, скоєне через недбалість, тоді як притягнення до такої відповідальності можливе тільки у разі, якщо така недбалість за ступенем прояву є грубою недбалістю (необережністю).
На підсилення цієї позиції автор скарги послалася на Висновок Венеціанської комісії від 13 березня 2017 року № 880/2017 про те, що згідно з європейськими стандартами «груба необережність» має місце у випадку, якщо: під час розгляду конкретної справи суддя відступив від послідовності дій, якої зазвичай дотримується він або його колеги під час розгляду подібних справ (об`єктивна складова); суддя не мав вагомої причини для таких дій (суб`єктивна складова).
З посиланням на норми статей 172, 174 КПК України суддя стверджує, що обсяг, фактична та юридична природа встановлених у справі обставин не місять в собі ознак складу дисциплінарного проступку. У клопотанні прокурор просив розглядати питання про арешт майна без повідомлення та виклику власника майна, оскільки це необхідно з метою забезпечення арешту майна - заходу, який за своєю правовою природою є невідкладним і нагальним. У зв`язку із цим закон дає можливість слідчому судді за наявності підстав вирішувати питання про арешт за відсутності власника майна. Відповідно до частини першої статті 174 КПК України особа, яка не була присутня при розгляді питання про арешт майна, має право заявити клопотання про скасування арешту майна. Крім того, ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Зазначала, що з огляду на положення статей 174, 409, 412 КПК України розгляд клопотання про арешт майна без виклику власника майна не є достатньою підставою для скасування накладеного арешту у будь-якому процесуальному порядку, тому брак обґрунтування в ухвалі Печерського районного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року необхідності розгляду клопотання прокурора без участі ТОВ «Восход Солар» не призвів до порушення прав ТОВ «Восход Солар», жодним чином не обмежив можливості останнього встановити підстави накладення арешту та оскаржити ухвалу про накладення арешту.
Суддя ОСОБА_2 критично поставилася до висновку Другої ДП ВРП про відсутність будь-якого належного мотивування ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року про накладення арешту на майно ТОВ «Восход Солар». Вказувала, що ця ухвала, зокрема й зміст її мотивувальної частини, повністю відповідає вимогам частини першої статті 372 КПК України.
Допускає, що обґрунтування підстав постановлення ухвали від 25 лютого 2019 року варто було викласти більш докладно та зазначає, що надалі намагатиметься приділяти цьому більше уваги.
Суддя ОСОБА_2 просила також врахувати об`єктивні обставини, які могли вплинути й стали одним із чинників, через які в ухвалі від 25 лютого 2019 року не був викладений вичерпний перелік мотивів її постановлення.
Із цього приводу зазначила, що рішенням зборів суддів її включено до колегії суддів з розгляду кримінальних проваджень та справ про адміністративні правопорушення, а також обрано слідчим суддею. Через тривале необрання суддів безстроково в Печерському районному суді міста Києва склалася критична ситуація. У зв`язку з відсутністю повноважень у великої кількості суддів виникла реальна загроза незабезпечення якісного та кількісного розгляду справ, оскільки навантаження з розгляду судових справ, яке перекладається на інших суддів, є надмірним. Штатним розписом Печерського районного суду міста Києва передбачено 36 посад суддів, фактично протягом 2019 року здійснювали правосуддя 19 суддів.
Із січня по листопад 2019 року в її провадженні перебувало 5934 судові справи, з них: 474 кримінальні провадження з обвинувальним актом; 2102 скарги і клопотання в порядку КПК України з невідкладними та скороченими строками розгляду (протягом трьох днів) та 3174 справи про адміністративні правопорушення, з яких 117 справ про корупційні діяння.
За вказаний період до її провадження надійшло 3870 судових справ, з них 1989 - це скарги і клопотання в порядку КПК України, строки розгляду яких невідкладні та скорочені (протягом трьох днів).
Наголошує, що її судове навантаження в середньому становить 26 справ на один робочий день, тому протягом робочого дня під її головуванням відбувається в середньому 15 судових засідань. За вказаний період нею було розглянуто 3180 судових справ, що становить майже 54 % розглянутих справ. Зазначає, що належно виконує обов`язки у складних умовах роботи, спричинених надмірним судовим навантаженням.
Беручи до уваги науково обґрунтований та рекомендований мінімальний показник середніх витрат часу на розгляд зазначених категорій справ (за одну годину робочого часу), для розгляду 5934 судових справ, які надійшли їй до розгляду протягом 148 робочих днів (при восьмигодинному робочому дні судді), за умови мінімальних витрат часу необхідно витратити 741 робочий день, тобто більш ніж трирічну кількість робочих днів. У зв`язку із цим описане судове навантаження виключає навіть можливість дотримання норм витрат часу, рекомендованих Радою суддів України на розгляд відповідної категорії судових справ, зводячи час до мінімуму, необхідного для дотримання процесуальних вимог щодо їх розгляду.
На думку судді, є очевидним, що зазначені показники вказують на наявність надмірного, а в певні робочі дні - непосильного судового навантаження, що своєю чергою не могло не призвести до того, що вона як слідчий суддя докладно не навела в ухвалі від 25 лютого 2019 року мотиви та підстави її постановлення.
Окремо звертала увагу, що постановлення ухвали від 25 лютого 2019 року у справі № 757/9093/19 не спричинило серйозних негативних наслідків для ТОВ «Восход Солар», яке реалізувало своє право на перегляд судового рішення та зазнало фактичних наслідків у вигляді обмеження права власності товариства.
Суддя ОСОБА_2 вказувала, що оскаржуване рішення створює негативні наслідки для неї як судді. Зокрема, за наявності непогашених дисциплінарних стягнень до судді має бути застосоване більш суворе дисциплінарне стягнення в разі розгляду інших справ про вчинення нею дисциплінарного проступку; суддя, який має непогашене дисциплінарне стягнення, не може брати участі в конкурсі на зайняття посади в іншому суді; суддя, який вчинив дисциплінарний проступок, маючи непогашене дисциплінарне стягнення, вважається таким, що вчинив грубе нехтування обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді, тощо.
Підсумовуючи, суддя зазначила, що наведені нею обставини у своїй сукупності свідчать про незаконність оскаржуваного рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, у зв`язку із чим воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у притягненні її до дисциплінарної відповідальності.
4. ВРП Спірним рішенням залишила без змін рішення Другої ДП ВРП від 02 грудня 2019 року № 3276/2дп/15-19.
Рада виходила з того, що доводи скарги судді ОСОБА_2 щодо можливості подання скаржником клопотання про скасування в порядку статті 174 КПК України накладеного на майно арешту, яким обмежено права власника майна без його відома, не спростовують незазначення слідчим суддею мотивів відхилення чи прийняття доводів прокурора, наведених у клопотанні щодо здійснення розгляду клопотання за відсутності ТОВ «Восход Солар».
Дисциплінарна палата, не втручаючись у суть постановленого суддею процесуального документа у справі № 757/9093/19, здійснила перевірку саме процесуальних дій судді під час розгляду клопотання та дотримання суддею вимог статті 372 КПК України щодо змісту ухвали, за результатами якої дійшла висновку про невиконання суддею обов`язків, покладених на неї кримінальним процесуальним законодавством.
Твердження судді ОСОБА_2 про те, що тільки суд апеляційної інстанції наділений правом перевірки законності та обґрунтованості постановленої нею ухвали про накладення арешту на майно скаржника, до якого звернувся скаржник, Рада не визнала слушними, оскільки перевірка судом другої інстанції законності судового рішення суду першої інстанції не звільняє суддю від необхідності належного обґрунтування ухваленого судового документа.
На аргументи судді ОСОБА_2 про те, що суд апеляційної інстанції не встановив порушень нею вимог КПК України під час розгляду клопотання про арешт майна, ВРП відповіла, що ці аргументи не спростовують висновків Другої ДП ВРП про наявність у її діях складу поставленого їй за провину дисциплінарного проступку, оскільки встановлення наявності або відсутності в діях судді складу такого діяння належить до дискреційних повноважень Дисциплінарних палат ВРП.
ВРП не погодилася з покликаннями скаржниці про незаконність притягнення її до дисциплінарної відповідальності через невстановлення в її діях ознак грубої недбалості, розцінила їх як безпідставні, позаяк під час розгляду вказаної скарги та перевірки доводів скаржниці Дисциплінарна палата не надавала оцінки доказам та не переглядала судове рішення, а лише встановила факт незазначення нею як слідчим суддею в ухвалі мотивів прийняття рішення під час розгляду клопотання прокурора щодо обґрунтованості його розгляду без участі ТОВ «Восход Солар» та незазначення мотивів прийняття рішення по суті заявленого прокурором клопотання, що свідчить про недбалість, вказує на неналежне виконання обов`язків суддею та є підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
На переконання ВРП, безпідставними і недостатніми для скасування рішення дисциплінарного органу стосовно судді ОСОБА_2 є доводи останньої про її тривалу роботу на посаді судді, значний рівень навантаження, бо вони не завадили їй розглянути справу № 757/9093/19 та ухвалити в ній судове рішення в межах розумних строків.
Подібним чином ВРП розцінила доводи скаржниці про те, що самі по собі результати апеляційного перегляду справи не спричинили настання серйозних негативних наслідків для ТОВ «Восход Солар». Рада вважала, що ці відомості були враховані під час здійснення перевірки та ухвалення рішення за її результатами.
5. Далі ВРП констатувала, що під дисциплінарним проступком судді розуміє винне, протиправне порушення службових обов`язків, що виражається в обмеженні або порушенні законних прав та інтересів осіб, які беруть участь у судочинстві, або перешкоджанні в доступі до правосуддя, порушенні суддівських обмежень і так само загальновизнаних моральних вимог.
Відповідно до пункту 63 Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів «Судова влада на службі суспільства» суддя, який нехтує розглядом справ через ледарство або який є абсолютно некомпетентний при їх вирішенні, повинен притягуватися до дисциплінарної відповідальності.
Притримуючись цього визначення поняття дисциплінарного проступку, ВРП відповідно до фактичних обставин діяння, поставленого за провину скаржниці, навела такі обставини, судження та мотиви, опираючись на які вона погодилася з висновком Другої ДП ВРП про наявність у своїх діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402?VIII - незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.
Зокрема, ВРП зазначила, що вмотивованість - це вимога до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.
Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 34-36, 40) судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, є насамперед гарантією проти свавілля. Суддя зобов`язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність. Підстави прийняття рішення мають бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Право особи на справедливий судовий розгляд при визначенні її цивільних прав і обов`язків забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також знайшло пояснення в прецедентах Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (пункт 24) Суд наголошує, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
У рішенні у справі «Бендерський проти України» (пункт 42) Суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.
Водночас оскільки на суд покладено обов`язок здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Законів України «Про судоустрій і статус суддів» у редакціях від 07 липня 2010 року та 02 червня 2016 року), зазначений обов`язок суду полягає в закладенні у свої мотиви відповідної аргументації з дотриманням принципів верховенства права.
Як неодноразово наголошував ЄСПЛ, вимога щодо мотивування судового рішення - важлива процедурна гарантія від свавільності судових органів (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», пункти 29-30).
Обґрунтування судового рішення, його мотивування та аргументація - це ключовий критерій якості окремого судового рішення, за яким оцінюється ефективність діяльності всієї судової системи.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.
По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув їхні позиції, а не проігнорував їх. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.
ЄСПЛ у своїх рішеннях послідовно констатує, що пункт 1 статті 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях. Хоча ЄСПЛ і наголошує, що ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент, таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи. Така свобода національних судів у сфері оцінки доказів, аргументації й мотивування судових рішень не повинна сприйматися як дозвіл для суду поводитися з доводами свавільно й на власний розсуд та без наведення відповідних мотивів визначати, чи заслуговує будь-який довід сторони конфлікту того, щоб бути окремо прокоментованим у судовому рішенні. Навпаки, така дискреція зобов`язує суд у кожній конкретній справі надзвичайно ретельно підходити до оцінки всіх без винятку доказів і доводів якраз для того, щоб визначити з них ті, що обов`язково потребують особливої уваги та наведення в рішенні відповідних аргументів «за» чи «проти» їх прийняття.
Щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до частини першої статті 372 КПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: суті питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
6. ВРП погодилася з тим, що у рішенні Другої ДП ВРП вказано, що з ухвали від 25 лютого 2019 року (справа № 757/9093/19) вбачається, що суддя ОСОБА_2 (за винятком відтворення змісту клопотання прокурора та цитування положень чинного законодавства) обмежилась лише посиланням на процесуальну норму та загальними фразами, що свідчить про формальний розгляд клопотання.
Суддя ОСОБА_2 постановила ухвалу від 25 люто