Постанова
іменем України
5 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 161/10557/18
провадження № 51-5969км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів Кравченка С.І., Остапука В.І.,
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Матолич М.Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 5 вересня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017030010005986, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Боратин Луцького району Волинської області, проживаючого у АДРЕСА_1 ,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 квітня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.
Цивільний позов прокурора Луцької місцевої прокуратури Смаги І.Є. в інтересах держави в особі Волинської обласної ради задоволено та постановлено стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави 6283,8 грн у рахунок відшкодування витрат, пов`язаних з лікуванням потерпілого ОСОБА_3 .
Цивільний позов ОСОБА_3 задоволений частково та постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого 80 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Прийнято рішення щодо розподілу процесуальних витрат та долі речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 30 грудня 2017 року о 22:40 керуючи технічно справним автомобілем марки «ЗАЗ Ланос» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись по пр. Соборності в м. Луцьку зі сторони вул. Гордіюк, проявив безпечність та неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, при зміні напрямку руху та виконанні маневру повороту ліворуч з проспекту Соборності на проспект Молоді не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, передчасно виїхав на смугу зустрічного руху, не надав переваги в русі автомобілю марки «Фольксваген Гольф» (державний номерний знак « НОМЕР_2 ») під керуванням ОСОБА_2 , який рухався в зустрічному напрямку по пр. Соборності, внаслідок чого відбулося зіткнення вищевказаних транспортних засобів.
У результаті порушення ОСОБА_1 вимог пунктів 2.3 (б), 2.3 (д), 10.1 та 16.13 Правил дорожнього руху відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пасажир автомобіля марки «Фольксваген Гольф» ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, у тому числі тяжке тілесне ушкодження як таке, що знівечило обличчя і є непоправним.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 5 вересня 2019 року вирок місцевого суду змінив, звільнивши ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного йому за ч. 2 ст. 286 КК України покарання з випробуванням, якщо він у період іспитового строку тривалістю 2 роки не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: періодично буде з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання та роботи. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 мінімальний розмір покарання у виді позбавлення волі, передбачений санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, а також не застосувавши додаткове покарання всупереч вимогам ст. 65 КК України не врахував повною мірою ступеня тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення та наслідки, а також дані про особу засудженого, що потягло за собою невиправдану м`якість заходу примусу. Апеляційний суд, на думку прокурора, не зважив на допущені порушення та необґрунтовано залишив без задоволення апеляційну скаргу сторони обвинувачення, та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам ст. 419 КПК України. До того ж, на думку прокурора, апеляційний суд безпідставно застосував щодо ОСОБА_1 положення ст. 75 КК України, пославшись лише на дані про особу останнього та відшкодування шкоди потерпілому, яке мало місце після ухвалення вироку місцевого суду.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Матолич М.Р.підтримала касаційну скаргу у частині наведених у ній доводів про необґрунтоване незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк і просила частково її задовольнити, скасувати ухвалу та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
В касаційній скарзі прокурор порушує питання про недотримання судами визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.
Водночас загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України.
Системне