ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 310/8482/19
провадження № 51-2090км20
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої Григор`євої І. В.,
суддів Крет Г. Р., Стефанів Н. С.,
за участю:
секретаря судового засідання Ширмер О. О.,
захисника Амельченка Д. Д.,
прокурора Костюка О. С.,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника Амельченка Д. Д. на вирок Запорізького апеляційного суду від 1 квітня 2020 року у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст вироку місцевого суду, оскарженого судового рішення та встановлені обставини
За вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 грудня 2019 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, а на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього виконанняобов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 100 000 грн у рахунок відшкодування завданої злочином моральної шкоди.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.
Як установив суд, 28 серпня 2019 року приблизно о 8:00 ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ - 212140 ЗНГ (державний номерний знак НОМЕР_1 ) із причепом (ПГМФ 8304-02, реєстраційний номер НОМЕР_2 ), рухався по вул. Мелітопольське шосе в напрямку вул. Вроцлавської в м. Бердянську. Наближаючись до розташованого на перехресті з вул. Фестивальною нерегульованого пішохідного переходу, позначеного відповідною розміткою, всупереч дорожньому знаку 3.29 «обмеження максимальної швидкості», вимогам пп. «б» п. 12.9, п. 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) засуджений не зменшив швидкості руху транспортного засобу, яка становила 67,3 км/год, і, перевищуючи встановлену максимальну швидкість, не надав переваги в русі пішоходу ОСОБА_3 , унаслідок чого вчинив наїзд на останню. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в лікарні.
Запорізький апеляційний суд 1 квітня 2020 року скасував указаний вирок у частині заходу примусу й ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Крім того, виключив із рішення місцевого суду посилання як на обставини, що пом`якшують покарання, - щире каяття та активне сприяння обвинуваченим розкриттю злочину, надання ним медичної допомоги, придбання необхідних медичних препаратів безпосередньо після вчинення злочину, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційній скарзі з доповненнями до неї захисник просить змінити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вирок апеляційного суду, пом`якшити ОСОБА_1 покарання, застосувавши положення статей 69, 75 КК. Суть доводів скаржника зводиться до того, що при виборі заходу примусу суд апеляційної інстанції не дотримався приписів статей 50, 65 вказаного Кодексу, попри наявні у справі пом`якшуючі обставини, дійшов необґрунтованого протилежного висновку і неправомірно не врахував їх. На думку скаржника, встановлені місцевим судом щире каяття ОСОБА_1 , активне сприяння розкриттю злочину, надання медичної допомоги й придбання ліків у поєднанні з позитивними даними про особу винного, котрий наразі відшкодував потерпілій завдану моральну шкоду, слугують безумовною підставою для призначення засудженому основного покарання за розміром, нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 286 КК, а також для застосування до нього інституту умовного звільнення. Посилаючись на те, що керування транспортним засобом було єдиним джерелом заробітку ОСОБА_1 , позбавлення його цього права сторона захисту також вважає несправедливим.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило. Натомість засуджений поінформував суд про здійснення касаційного провадження без його участі.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції захисник підтримав касаційну скаргу; прокурор заперечив обґрунтованість вимог сторони захисту.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, доведеність цього обвинувачення та юридично-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Згідно зі статтями 50, 65 вказаного Кодексу особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання беруться до уваги обставини, які його