Постанова
Іменем України
06 листопада 2020 року
місто Київ
справа № 727/2484/17
провадження № 61-19360св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівців від 22 липня 2019 року у складі судді Слободян Г. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Владичана А. І., Лисака І. Н., Одинака О. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У березні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_1 звернулися до суду із позовом про визнання у порядку спадкування за законом права власності на 1/6 частину кожному: квартири АДРЕСА_1 ; матеріалів, обладнання тощо, які використанні під час будівництва будинку АДРЕСА_2 .
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 22 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, позов ОСОБА_1 та ОСОБА_1 залишено без розгляду відповідно до частини п`ятої статті 223 та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Суд першої інстанції залишив позов без розгляду, оскільки явка позивачів у судове засідання визнана судом обов`язковою з метою надання особистих пояснень, проте зазначені сторони справи до суду двічі не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності не подано.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін судове рішення суду першої інстанції, зробив висновок, що таку ухвалу постановлено із дотриманням норм процесуального права, оскільки протокольною ухвалою суду від 25 січня 2019 року явку позивачів в судове засідання для надання особистих пояснень визнано обов`язковою, проте вони двічі поспіль до суду не з`явилися, заяв про розгляд справи за їх відсутності до суду не надходило. За наведених обставин суд першої інстанції підставно залишив позов без розгляду.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_1 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просили скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга подана представником заявників ОСОБА_3 .
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального та матеріального права, оскільки 27 листопада 2018 року суд першої інстанції не ухвалював протокольного рішення про визнання явки позивачів у судове засідання обов`язковою. Також ОСОБА_3 зазначає, що відповідно до статті 64 ЦПК України він наділений повноваженнями на представництво інтересів позивачів, тобто наділений усіма правами та обов`язками сторони у справі.
Щодо поважності причин неявки у судове засідання 22 липня 2019 року ОСОБА_3 посилається на частину шосту статті 36 та статтю 47 Закону України «Про вибори народних депутатів України».
На переконання заявників, суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини справи, оскільки судом не перевірено, чи належним чином були повідомлені позивачі про обов`язкову участь у судовому засіданні, яким чином неявка позивачів перешкоджала вирішенню спору за обставин, що сторони у справі надали суду пояснення по суті спору, судом витребувано усі письмові докази.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у жовтні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За правилами частин першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_1 звернулися до Шевченківського районного суду м. Чернівці із позовом у березні 2017 року.
Провадження у справі судом першої інстанції відкрито 22 березня 2017 року, тобто за правилами ЦПК України у редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV (далі - ЦПК України 2004 року), чинними до 15 грудня 2017 року.
Оцінка дотримання судами першої та апеляційної інстанцій положень ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII)
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено у новій редакції (далі - ЦПК України).
У підпункті 9 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України визначено, що справи в судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, подальший розгляд справи відбувається за правилами, що передбачені ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до частини першої, пунктів 1-2 частини другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
За правилом частини першої статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі