Постанова
Іменем України
21жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 487/5423/19
провадження № 61-4788св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 грудня 2019 року у складі судді Сухаревич З. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька.
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі в період з 23 жовтня 2009 року по 07 листопада 2012 року, у яких
є неповнолітній син ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу за рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 листопада 2012 року місце проживання дитини визначено разом із позивачем, з чим відповідач погодився. Одночасно цим рішенням, зміненим рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 29 січня 2013 року, визначено порядок участі відповідача у вихованні та спілкуванні з сином. Разом із тим відповідач ухиляється від побачень з дитиною у визначений час та добровільно не сплачує аліменти на утримання дитини, що стягнуті за судовим наказом, виданим 24 червня 2019 року Центральним районним судом
м. Миколаєва.
Зазначала, що вона з 06 жовтня 2017 року перебуває у зареєстрованому шлюбі
з громадянином Швейцарської Конфедерації - ОСОБА_4 , який добре ставиться до її дитини - ОСОБА_3 , бере участь у його утриманні та вихованні, сплатив внесок за навчання дитини у Міжнародній школі «Zurich North», що гарантуватиме зарахування ОСОБА_3 до школи та його навчання. За висновком психолога ОСОБА_3 бажає навчатися
у Швейцарській Конфедерації.
Крім того, у період з вересня 2018 року по травень 2019 року вона чотири рази виїжджала з сином до Швейцарської Конфедерації на короткий строк та поверталась в Україну, що, на її думку, підтверджує відсутність у неї наміру вивозити дитину за кордон назавжди. Проте відповідач із незрозумілих мотивів відмовляється надати згоду на виїзд неповнолітньої дитини на навчання за кордон до Швейцарської Конфедерації, що є підставою для отримання такого дозволу у судовому порядку. Вважала, що тимчасовий виїзд за кордон
у супроводі одного з батьків відповідатиме найкращим інтересам дитини.
У зв`язку з наведеним просила надати неповнолітньому громадянину України ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозвіл на виїзд з України до Швейцарії (Швейцарської Конфедерації) без згоди другого
з батьків - ОСОБА_2 , на час навчання в Міжнародній школі «Zurich North»
з 28 липня 2019 року по 30 червня 2020 року включно.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Надано неповнолітньому громадянину України ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозвіл на виїзд з України до Швейцарії (Швейцарської Конфедерації) без згоди другого з батьків - ОСОБА_2 , на час навчання в Міжнародній школі «Zurich North» з 28 липня 2019 року по 30 червня 2020 року включно.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції керувався тим, що дитина тривалий час проживає із матір`ю, яка разом із чоловіком забезпечують їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя необхідний для такого розвитку; думку дитини - ОСОБА_3 , висловлену при спілкуванні із психологом, відеозапис якого досліджено в судовому засіданні, його бажання вивчати іноземні мови, неодноразові подорожі до Швейцарії, де він на теперішній час зарахований до Міжнародної школи «Zurich North» та проведено оплати за його навчання, а тому надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини до Швейцарії на навчання із зазначенням певного періоду, на який видається такий дозвіл, відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Апеляційний суд також зазначив, що дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітнього ОСОБА_3 за кордон до Швейцарської Конфедерації без згоди батька - ОСОБА_2 в супроводі його матері може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку та закінчення. Такий виїзд дитини носить тимчасовий характер, має на меті навчання, не пов`язаний з визначенням місця проживання дитини чи її еміграцію.
Аргументи учасників справи
У березні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 грудня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на ту обставину, що позивачем не надано доказів на підтвердження повернення дитини на територію України, що виключає можливість встановити обов`язкові обставини, а саме чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дитини, що є підставою для відмови в позові. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 643/1090/17, та не був врахований судами.У розгляді судом відповідної категорії справ згідно статті 19 СК України є обов`язкова участь органу опіки та піклування.
Відзив на касаційну скаргу іншим учасником справи не подано.
Межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України(суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 643/1090/17 та порушення норм процесуального права).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунках 1, 4 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках:
якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 643/1090/17 вказано, що:
«Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.
Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог закону, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки не зазначення позивачем конкретної адреси місця перебування дитини та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України виключає можливість встановити обов`язкові обставини, а саме: чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дитини.
Сама по собі можливість поїздки за кордон не є безумовним свідченням того, що така поїздка відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки істотне значення має країна поїздки, мета такої поїздки та період поїздки.
Надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості.
Доводи касаційної скарги про те, що при ухвалені оскаржуваних ріше