Постанова
Іменем України
05 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 752/4009/14-ц
провадження № 61-7808св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2018 року в складі судді: Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року в складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2014 року ОСОБА_8 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_8 є власником ј частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 листопада 1996 року. Житловий будинок розташований на земельній ділянці, площею 515 кв. м, яку було відведено у безстрокове користування ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , згідно рішення виконкому Кагановичської районної ради депутатів трудящих № 590 від 18 червня 1956 року. Рішенням Київської міської ради № 179-1/840 від 22 лютого 2007 року земельну ділянку, код 79197022 за адресою: АДРЕСА_1 , було передано у спільну часткову власність ОСОБА_8 (ј частина), ОСОБА_5 (Ѕ частина) та ОСОБА_4 (ј частина).
З метою отримання державного акту про право власності на земельну ділянку 29 серпня 2013 року позивачем було укладено договір № 1532 на виконання проектно-вишукувальних робіт, відповідно до якого КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» взяло на себе зобов`язання по виконанню комплексу робіт зі складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки за вказаною адресою. Кінцевим результатом робіт є встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками. Також було складено акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, відповідно до якого межі земельної ділянки позивача були закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Користувачі суміжних земельних ділянок претензій щодо існуючих меж не пред`являли. У 1990 році позивачем було побудовано гараж, який позначений у технічному паспорті під літ. «Е» як сарай. Гараж позивача був побудований на межі з земельною ділянкою відповідачів, до стіни їх гаражу, побудованого на декілька років раніше.
Позивач вказувала, що у серпні 2013 року гараж відповідачів був знесений разом зі стіною на яку спирався гараж позивача, а межі належної відповідачам земельною ділянки було зміщено в бік земельної ділянки позивача. Тобто, відповідачі здійснили захоплення частини земельної ділянки і наразі займають частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 , без жодних правових підстав. Неправомірність дій відповідачів також підтверджуються висновком експерта Київської незалежної судово-експертної установи отриманим в результаті проведення будівельно-технічного дослідження 30 грудня 2013 року № 0720.
Позивач просила:
зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за власний рахунок звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_1 від частини фундаменту, паркану та цегляного стовпа, а також від будь-яких інших речей або споруд, що перебувають на ній та належать або перебувають у користуванні ОСОБА_2 і ОСОБА_3 або відносяться до землеволодіння по АДРЕСА_2 , а у випадку відмови - звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_1 за допомогою органів державної виконавчої служби за рахунок відповідачів;
стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 16 серпня 2018 року ОСОБА_1 залучена до участі у справі як правонаступник ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_3 за власний рахунок звільнити земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , від частини фундаменту, паркану та цегляного сповпа, а також будь-яких інших речей або споруд, що перебувають на ній та належать або перебувають у його користуванні, або відносяться до домоволодіння по АДРЕСА_2 .
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звертаючись із позовом, позивач посилалася на те, що ОСОБА_8 на межі з земельною ділянкою відповідачів у 1990 році до стіни їх гаражу (збудованого за кілька років раніше) було прибудовано гараж (сарай за літ. «Е» в технічному паспорті на домоволодіння). У серпні 2013 року будівельники за дорученням відповідача ОСОБА_2 знесли гараж відповідачів разом зі стіною, на яку спирався гараж позивача, та змістили межу належної відповідачам земельної ділянки в сторону позивача, тобто, на думку позивача, здійснили захоплення частини земельної ділянки і наразі займають частину земельної ділянки на АДРЕСА_1 без жодних правових підстав. Згідно технічного паспорту БТІ від 10 лютого 2006 року по АДРЕСА_1 зареєстровані земельні поліпшення, зокрема окремо розташований гараж літ. «Е» збудований у 1990 році, що знаходиться поряд з межею земельної ділянки АДРЕСА_2 , та гараж літ. «Ж», прибудований в 2003 році до житлового будинку «А». Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 04 серпня 2016 року у справі призначена судова будівельно-технічна експертиза. Згідно висновку № 1939 від 17 жовтня 2016 року, виготовленого експертом за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, фактичні межі земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідають межам, встановленим (технічною документацією) технічним звітом на земельну ділянку. При цьому фактична межа, яка є спільною між ділянками № 11-А та № 13 , не відповідає межі, зазначеній в технічній документації, а саме: точка «21» зміщена в бік земельної ділянки № 11-а на 0,42 м, та точка «20» зміщена в бік земельної ділянки № 13 на 0,52 м. Тому вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині зобов`язання відповідача ОСОБА_3 за власний рахунок звільнити земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , від частини фундаменту, паркану та цегляного сповпа, а також будь-яких інших речей або споруд, що перебувають на ній та належать або перебувають у його користуванні, або відносяться до домоволодіння по АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року клопотання ОСОБА_3 про призначення експертизи залишено без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у січні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до апеляційного суду із клопотанням про призначення у справі комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи. В обґрунтування заявленого клопотання посилався на те, що не був належним чином повідомлений про залучення його до участі у справі як співвідповідача, судовий експерт у своєму висновку, так само як і суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, оскільки заявлені позовні вимоги дослідження меж суміжного землекористування земельних ділянок не стосуються. За час перебування справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 самостійно клопотання про призначення експертизи не заявляв, із зустрічним позовом до суду не звертався, з будь-якими заявами та/або клопотаннями щодо доповнення ухвали суду першої інстанції питаннями відповідного характеру не звертався. Згідно частини третьої статті 103 ЦПК України у разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу. Відповідно до статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). У цьому випадку в разі доведеності ряду обставин, визначених в статті 113 ЦПК України, ОСОБА_3 повинен був звертатись до суду апеляційної інстанції з клопотаннями про призначення додаткової та/або повторної експертизи. Проте такого клопотання заявлено не було. Підстави для визнання наявного висновку експерта неповним та/або неясним, необґрунтованим та/або таким, що суперечить наявним матеріалам справи, колегією суддів не встановлено. Тому колегія суддів зробила висновок про відсутність правових підстав для задоволення заявленого клопотання.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що як встановлено судовим експертом під час проведення судової земельно-технічної експертизи фактична площа земельної ділянки № 11-а відповідає площі встановленій (технічною документацією) технічним звітом, а її фактичні межі ні. Спільна межа між земельними ділянками № 11а та № 13 не відповідає межі встановленій (технічною документацією) технічним звітом. Окрім того, через не надання доступу до земельної ділянки № 13 , судовий експерт не зміг встановити чи відповідає її фактична площа площі встановленій технічною документацією. Клопотання про допит експерта було заявлено відповідачем ОСОБА_2 лише 14 грудня 2016 року до зупинення провадження у справі у зв`язку зі смертю ОСОБА_8 , та задоволено судом першої інстанції. Повторного клопотання про виклик та допит експерта та/або призначення повторної або додаткової експертизи стороною відповідачів в суді першої інстанції не заявлялось, доказів на підтвердження необґрунтованості висновків експерта або їх суперечності матеріалам справи суду не надавалось. Тому твердження ОСОБА_3 щодо неналежності висновку експерта як доказу по справі, є необґрунтованими та суперечливими, з огляду на ненадання відповідачами доступу до своєї земельної ділянки для визначення відповідності її фактичної площі встановленій технічною документацією.
Колегія суддів не прийняла до уваги твердження ОСОБА_3 щодо відсутності належних і допустимих доказів приналежності позивачу земельної ділянки, за відсутності витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також реєстрації права власності за її правонаступником, оскільки вони спростовуються наявними матеріалами справи. Відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом. Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок. Згідно матеріалів справи ОСОБА_8 набула право власності на ј частину земельної ділянки від 0,05 по АДРЕСА_1 на підставі рішення Київської міської ради № 179-1/840 від 22 лютого 2007 року «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Голосіївському районі м. Києва». Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Оскільки право власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 , належне ОСОБА_8 успадкувала ОСОБА_1 до неї перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщений будинок, в тому обсязі і на тих же умовах, що були у ОСОБА_8 , яка за життя звернулася до суду за захистом свого порушеного права користування земельною ділянкою. Вказана обставина встановлена в ухвалі Апеляційного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року.
Доводи апеляційної скарги про ігнорування судовим експертом під час дослідження координат поворотних точок меж земельної ділянки позивача, належної йому земельної ділянки, колегія суддів відхилила, з огляду на самостійні дії відповідача направлені на недопущення експерта на територію земельної ділянки № 13 .
Аргументи учасників справи
У квітні 2019 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржені рішення: скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ; залишити без змін в частині відмови у задоволених позовних вимог; стягнути з позивача на користь відповідачів судові витрати. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
розпорядженням представника Президента України від 23 травня 1994 року № 307 та витягом із розпорядження представника Президента України від 23 травня 1994 року № 307 підтверджується законність будівництва ОСОБА_11 цегляного гаражу під літ. «Е», побудованого в кінці 80-х років. Проте суди не надали оцінки зазначеним доказам та не врахували чинне на той час законодавство України, яке регламентувало порядок будівництва господарських будівель і споруд індивідуальними забудовниками, в тому числі гаражів на відведених земельних ділянках. Суди не застосували статтю 30 ЗК України 1992 року;
департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві не надавав ОСОБА_8 документів дозвільного характеру, які б давали право на виконання підготовчих або будівельних робіт та не приймав об`єкт до експлуатації за адресою АДРЕСА_1 ;
судовий експерт не врахував наявність у відповідача правовстановлюючого документу - розпорядження представника Президента України від 23 травня 1994 року;
також відповідачем було надано акт встановлення зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 18 вересня 1994 року по АДРЕСА_2 , яким погоджено зовнішні межі земельної ділянки відповідача чотирьома земелкористувачами, в т. ч. ОСОБА_8 та визначено межею суміжного землекористування по стіні збудованого мною цегляного гаражу під літ. «Е». Суди не надали оцінки зазначеному доказу, натомість послалися на акт зберігання межових знаків, який підписаний лише земелекористувачами будинку АДРЕСА_1 ;
резолютивна частина рішення суду першої інстанції містить незрозумілі, нечіткі і нелогічні висновки;
апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання про додаткової судової експертизи, оскільки висновок експерта не містить досліджень питання щодо причин, які призвели до зміщення меж земельної ділянки позивача і чи є такі зміщення меж земельної ділянки позивача результатом самовільного захвату відповідачем частини земельної ділянки позивача;
висновки, зроблені судами, не відповідають матеріалам справи та фактичним обставинам. Посилання позивача на невідповідність фактичних меж та площі земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні не відповідає площі та межам, які визначені в кадастровому плані, та проведення експертного дослідження на предмет відповідності меж та площі цієї ділянки технічному звіту, складеному геодезистами КП «Київський міський цент земельного кадастру та приватизації землі» є доказом того, що суди вийшли за межі позовних вимог;
суди не врахували обставини, які встановлені рішенням Голосіївського райсуду м. Києва у справі № 752/2076/14-ц, яким встановлено, що гараж під літ. «Е», збудований позивачами самовільно, є не узаконеним та розміщеним на межі земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Натомість у цій справі позовні вимоги мотивовані іншими обставинами;
суд першої інстанції посилається на призначення судової будівельно-технічної експертизи, тоді як у висновку експерта зазначено про судову земельно-технічну експертизу. Суд першої інстанції повинен був встановити, що ОСОБА_2 безпідставно вказана відповідачем, що є зловживанням процесуальними правами з боку позивачів;
суд апеляційної інстанції безпідставно посилається на норми матеріального права, що регулюють захист прав власності на земельні ділянки. Також апеляційний суд застосував неправильну редакції статті 126 ЗК України. Проте апеляційний суд безпідставно не застосував до спірних відносин статтю 125 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), та не врахував, що ні ОСОБА_8 , ні ОСОБА_1 на час вирішення спору не можуть вважатися власниками земельної ділянки чи її частини, а ОСОБА_1 є лише співвласником будинку по АДРЕСА_1 у розмірі ј частини;
спори суміжних землекористувачів, земельні ділянки яких не є об`єктом права власності, щодо визначення меж земельних ділянок, дотримання правил добросусідства мають вирішуватись не судом, а органом місцевого самоврядування, до якого позивач не зверталася.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржуються у касаційному порядку лише у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 . В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанції у касаційному порядку не оскаржуються, тому не переглядаються.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судо