ПОСТАНОВА
Іменем України
09 листопада 2020 року
Київ
справа №640/5681/19
адміністративне провадження №К/9901/33907/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №640/5681/19
за позовом ОСОБА_1
до Національного антикорупційного бюро України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Директор Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_2, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини,
про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2019 року (прийняте у складі: головуючого судді Чудак О.М.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Бужак Н.П., суддів Костюк Л.О., Файдюка В.В.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у квітні 2019 року звернувся з адміністративним позовом до Національного антикорупційного бюро України (далі - «НАБУ» «відповідач-1»), Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - «Уповноважений, Обмудсмен», «відповідач-2»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Директор Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_2 (далі - «Директор НАБУ»), Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - «Секретаріат Уповноваженого»), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність НАБУ і Омбудсмена щодо ненадання позивачу інформації, зазначеної у запитах 1, 3, 4 про доступ до публічної інформації від 17 жовтня 2018 року і 24 жовтня 2018 року та невжиття заходів реагування на порушення законодавства про інформацію;
- зобов`язати НАБУ надати протягом п`яти робочих днів з дня набрання чинності рішенням суду ОСОБА_1 інформацію про всіх посадових і службових осіб, які виконуючи свої посадові (службові) обов`язки брали участь в досудовому розслідуванні у кримінальних провадженнях №42017000000000137 від 20 січня 2017 року та №52018000000000070 від 30 січня 2018 року протягом часу, за який була витребувана інформація;
- зобов`язати Омбудсмена у межах повноважень вирішити питання щодо реалізації повноважень, передбачених пунктами 11, 12, 14 частини першої статті 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», а також притягнення до відповідальності «винних працівників НАБУ та Секретаріату Уповноваженого у протиправній бездіяльності, наслідком яких відбулось тривале порушення прав відповідача та їх своєчасне непоновлення».
Позов обґрунтований безпідставністю відмови НАБУ як розпорядника інформації у наданні позивачу інформації, яка є відкритою, щодо осіб, які брали участь у досудовому розслідуванні у вказаних кримінальних провадженнях, що порушує право ОСОБА_1 на доступ до публічної інформації. Також позивач вказує на невжиття Омбудсменом жодних належних заходів реагування на порушення відповідачами законодавства про доступ до публічної інформації.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 23 серпня 2019 року позов задовольнив частково:
- зобов`язав НАБУ надіслати ОСОБА_1 лист-відповідь від 5 листопада 2018 №131-188/41513;
- визнав протиправною бездіяльність Уповноваженого щодо невжиття заходів реагування на порушення законодавства про інформацію;
- зобов`язав Омбудсмена повторно розглянути скаргу позивача від 14 січня 2019 року про незаконну бездіяльність керівника секретаріату Уповноваженого і поновлення порушеного права на належний розгляд скарги, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції виходив із такого:
(1) позивач просив надати інформацію про всіх посадових і службових осіб, які виконуючи свої посадові обов`язки брали участь у досудовому розслідуванні у відповідних кримінальних провадженнях, проте ці відомості не є заздалегідь зафіксованими будь-якими засобами, а тому не підпадають під поняття «публічна інформація». Водночас згідно статті 222 Кримінального процесуального кодексу України (далі - «КПК України») відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Відтак суд дійшов висновку, що з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - «ЄРДР») будь-яка інформація, пов`язана із відповідним кримінальним провадженням надається виключно у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством;
(2) запит від 24 жовтня 2018 року дублює запит від 17 жовтня 2018 року щодо кримінального провадження №52017000000000836, на який відповідач надав відповідь і правомірність якої оскаржується в межах іншої справи №826/17916/18. Так суд враховував, що у відповіді на запит від 24 жовтня 2018 року НАБУ повідомило позивача про надання відповіді на запит від 17 жовтня 2018 року, одночасно саму відповідь на цей запит відповідач-1 не дублював, а додав копію листа-відповіді на запит від 17 жовтня 2018 року із зазначенням відповідальних за його опрацювання осіб, про що просив позивач. З огляду на це суд визнав відповідь НАБУ на запит від 24 жовтня 2018 року правомірною. Водночас звернув увагу на те, що позивач отримав відповідь на цей запит із порушенням строку, встановленого частиною першою статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації»;
(3) НАБУ правомірно переадресувало запит від 17 жовтня 2018 року щодо кримінального провадження №42017000000000137 з повідомленням про те, що матеріали цього провадження направлені для подальшого здійснення досудового розслідування до Головного управління Національної поліції в Харківській області, тобто відповідач-1, окрім посилань на статтю 222 КПК України, не мав у розпорядженні інформації, яку просив ОСОБА_1 . Разом з тим, суд встановив, що відповідь на вказаний запит була надіслана з порушенням строку, встановленого частиною першою статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації»;
(4) позивач не отримував відповіді на запит від 17 жовтня 2018 року щодо кримінального провадження №52018000000000070, доказів направлення такої відповіді НАБУ не надало, а тому, вийшовши за межі позовних вимог, суд зобов`язав відповідача-1 надіслати позивачеві лист-відповідь від 5 листопада 2018 року на вказаний запит. Також суд звернув увагу на те, що ця відповідь з огляду на вказану у ній дату свідчить про порушення строку для її надання, встановленого частиною першою статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Крім того, суд зауважив, що НАБУ у відповіді від 5 листопада 2018 року вказало про розгляд відповідного запиту у порядку Закону України «Про звернення громадян», проте не повідомило про це позивача у п`ятиденний строк;
(5) поза увагою Омбудсмена залишилися описані обставини щодо порушення відповідачем-1 строку надання відповідей за зазначені запити позивача. Крім того, суд дійшов висновків про помилковість твердження Уповноваженого про те, що порядок розгляду запитів позивача не регулюється положеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації». Тому суд першої інстанції, виходячи за межі позовних вимог з метою ефективного захисту порушених прав позивача та враховуючи межі дискреції відповідача-2, зобов`язав Уповноваженого повторно розглянути скаргу позивача від 14 січня 2019 року.
Не погодившись із указаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 (в частині відмови у задоволенні позову), Уповноважений (в частині задоволених позовних вимог до Омбудсмена) і НАБУ (в частині задоволених вимог до нього) оскаржили це рішення в апеляційному порядку.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 жовтня 2019 року апеляційні скарги НАБУ і ОСОБА_1 залишив без задоволення, а скаргу Уповноваженого задовольнив: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2019 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Уповноваженого щодо невжиття заходів реагування і зобов`язання його повторно розглянути скаргу, а також стягнення судових витрат скасував та ухвалив у цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовив.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
(1) запитувана інформація дійсно містить відомості досудового розслідування, а тому може бути надана виключно в порядку, встановленому КПК України. Крім того, апеляційний суд зауважив, що: запитувана інформація є публічною, але має обмежений доступ; в силу статті 21 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро» відомості про проходження служби працівниками НАБУ надаються з дозволу Директора НАБУ або його заступника. Доповнивши свою постанову, зокрема, вказаними мотивами, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині вимог до НАБУ є законним і обґрунтованим;
(2) як вбачається із відповіді Омбудсмена, вона вважає, що запитувана позивачем інформація має обмежений доступ і може бути поширена лише у випадку суспільної необхідності. Сам факт ненадання НАБУ відповіді на запити позивача не є беззаперечною обставиною, яка б зобов`язувала Уповноваженого вживати заходів відповідного втручання чи реагування відповідно до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». У відповіді Омбудсмен виклала свою позицію щодо звернення позивача і його скарга на бездіяльність керівника Секретаріату Уповноваженого була розглянута відповідачем-2. Крім того, апеляційний суд зазначив, що задовольняючи частково позовні вимоги до Омбудсмена, суд першої інстанції зобов`язав Уповноваженого повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 14 січня 2019 року, тоді як таких позовних вимог, зокрема щодо протиправної відповіді на скаргу від 14 січня 2019 року, позивач не заявляв і не просив суд визнати таку відповідь протиправною.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти у цій частині нове рішення, яким:
- визнати протиправною бездіяльність НАБУ щодо ненадання позивачеві інформації, зазначеної у запитах 1, 3, 4 про доступ до публічної інформації від 17 жовтня 2018 року та 24 жовтня 2018 року;
- зобов`язати відповідача-1 надати протягом п`яти робочих днів з дня набрання чинності рішенням суду ОСОБА_1 інформацію про посадових та службових осіб, які виконуючи свої посадові (службові) обов`язки брали участь в досудовому розслідуванні у кримінальних провадженнях №42017000000000137 від 20 січня 2017 року, № 52018000000000070 від 30 січня 2018 року протягом часу, за який була витребувана інформація.
Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року як незаконну в частині скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2019 року щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Уповноваженого стосовно невжиття заходів реагування, зобов`язання повторно розглянути скаргу, стягнення судових витрат і цій частині залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2019 року.
У касаційній скарзі позивач вказує на такі порушення норм матеріального і процесуального права:
(1) оскільки суди встановили порушення НАБУ вимог щодо своєчасності надання відповідей на запити 1, 4, а також факт ненадання відповіді на запит 3, то повинні були визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 стосовно недотримання строків розгляду відповідних запитів. Проте суди відмовили у задоволенні позовних вимог до НАБУ, що, на думку ОСОБА_1 , свідчить про обрання неефективного способу захисту прав позивача та неправильне застосування статей 19, 40 Конституції України, статей 1, 2, 14, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», пунктів 4, 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»);
(2) суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог до Уповноваженого, не застосував вимоги статей 1, 3, 14 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», натомість обмежився посиланням на статтю 13 цього Закону, в якій визначено права Омбудсмена, які, на думку суду, він повинен використовувати в межах власного розсуду, що суперечить статтям 19, 34 Конституції України, частині другій статті 212-3 і пункту 8-1 частини першої статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - «КУпАП»), статтям 5, 7 Закону України «Про інформацію», статтям 3, 5, 17 Закону України «Про доступ до публічної інформації», пунктам 11, 12, 14 частини першої статті 13 та частинам першій і п`ятій статті 14 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»;
(3) скаржник вважає немотивованою відмову НАБУ у наданні інформації на запити 1, 3, 4, оскільки відповідач-1, зробивши висновок про те, що доступ до запитуваної інформації обмежений, не провів «трискладового тесту». Також скаржник наводить аргументи про те, що запитувана інформація не є конфіденційною в силу статті 5 Закону України «Про захист персональних даних», якою передбачено, що персональні дані, які стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, не є конфіденційною інформацією. До того ж відомості щодо відповідних посадових осіб (повне ім`я, місце роботи і посада) уже були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. З огляду на викладене, скаржник посилається на порушення судами відповідних норм Конституції України і Закону України «Про доступ до публічної інформації»;
(4) ОСОБА_1 вказує на те, що НАБУ не надало йому відповіді по суті запиту від 24 жовтня 2018 року (запиту 4), оскільки цей запит стосувався інформації про посадових і службових осіб, які брали участь в досудовому розслідуванні у кримінальних провадженнях №42017000000000137 (тобто запиту 1), тоді як відповідач-1 у відповідь на запит від 24 жовтня 2018 року надав копію відповіді на запит щодо посадових осіб, які брали участь у провадженні №52017000000000836 (тобто копію відповіді на запит 2). Проте суди не звернули уваги на викладене, чим порушили вимоги статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» і зробили неправильний висновок про правомірність дій НАБУ;
(5) позивач вважає, що суди порушили вимоги статті 2 КАС України щодо завдань адміністративного судочинства, оскільки встановили факти щодо несвоєчасного розгляду запитів позивача, ненадання відповіді на один із запитів і надання відповіді не по суті одного із запитів, проте, всупереч вказаному визнали дії НАБУ правомірними.
НАБУ у відзиві на касаційну скаргу вказує, що: (1) запитувана інформація не може вважатися публічною, оскільки не була попередньо зафіксована, оскільки склад слідчої групи, як і групи прокурорів може змінюватися залежно від наявності відповідних на те підстав (наприклад, відсторонення слідчого, зміна складу слідчої групи чи групи прокурорів); (2) в силу статті 21 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» відомості про проходження служби працівниками НАБУ надаються з дозволу його Директора або його заступника, а реалізація цієї функції становить правові межі державно-владної діяльності Директора НАБУ, чим забезпечується охорона від необґрунтованого втручання у сферу діяльності НАБУ. Відтак відповідач-1 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Уповноважений у відзиві на касаційну скаргу повністю погоджується з мотивами суду апеляційної інстанції, вказуючи на дискрецію щодо реалізації Омбудсменом наданих йому повноважень. Також зауважує, що дія Законів України «Про звернення громадян» і «Про доступ до публічної інформації» не поширюється на запити позивача, оскільки надання запитуваної інформації повинно здійснюватися виключно в межах КПК України. Відтак Уповноважений вважає, що будь-яких порушень права позивача на доступ до публічної інформації не було, а тому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Треті особи відзивів на касаційну скаргу не подали, копії ухвали про відкриття касаційного провадження отримали 18 грудня 2019 року.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 17 жовтня 2018 року до НАБУ надійшов запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації, в якому він просив надати інформацію про всіх посадових та службових осіб, які, виконуючи свої посадові (службові) обов`язки, брали участь в досудовому розслідуванні у кримінальному провадженні №42017000000000137 від 20 січня 2017 року із зазначенням посади, прізвища, ініціалів та/або імені, по-батькові за період з 20 січня 2017 року до дати отримання запиту (далі - «Запит 1») (а.с. 61).
За результатами розгляду Запиту 1 НАБУ листом від 30 жовтня 2018 року №0434-190/40661 (а.с. 22, 62) повідомило Головному управлінню Національної поліції в Харківській області та позивачу про те, що листом від 16 жовтня 2018 року №0434-192/38947-ДСК матеріали кримінального провадження №42017000000000137 від 20 січня 2017 року направлені для подальшого здійснення досудового розслідування до Головного управління Національної поліції в Харківській області, з урахуванням чого Запит 1 направлено для розгляду в межах вказаного кримінального провадження. Також у цьому листі НАБУ висловило прохання до органу поліції повідомити заявника про результати розгляду Запиту 1 у передбачений законодавством строк.
Також 17 жовтня 2018 року до НАБУ надійшов запит позивача на отримання публічної інформації (а.с. 53), в якому він просив надати інформацію про всіх посадових та службових осіб, які, виконуючи свої посадові (службові) обов`язки, брали участь в досудовому розслідуванні у кримінальному провадженні №52017000000000836 від 28 листопада 2017 року із зазначенням посади, прізвища, ініціалів та/або імені, по-батькові за період з 28 листопада 2017 року до дати отримання запиту (далі - «Запит 2»).
За результатами розгляду Запиту 2 НАБУ листом від 23 жовтня 2018 року №13-188/39921 (а.с. 17-18, 54-55) повідомило позивача, що важливою ознакою публічної інформації є її попередня фіксація і задоволення запиту не вимагає створення нової інформації. Прохання надати роз`яснення та відповіді на питання не може вважатися запитом на отримання публічної інформації. Запит 2 містить питання, що за своєю суттю потребують підготовки інформації та формування нового документа і, як наслідок, не підпадають під дію статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Крім того, відповідно до частини другої статті 2 такого Закону, він не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регламентуються спеціальним законом. Тобто порушені питання за своїм змістом не є предметом правового регулювання Закону України "Про доступ до публічної інформації". Разом з тим, надання інформації та документів у кримінальному провадженні врегульовано спеціальним законом -КПК України. Інформація стосовно посадових осіб НАБУ, які здійснювали досудове розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000836 від 28 листопада 2017 року, відповідно до частини першої статті 222 КПК України є відомостями досудового розслідування, які можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. З огляду на викладене, відповідач-1 зазначив, що для отримання запитуваної інформації позивачу рекомендовано звернутися до слідчого або прокурора у вказаному кримінальному провадженні у порядку, передбаченому КПК України. Водночас ОСОБА_1 роз`яснено, що у разі незгоди з прийнятим рішенням, він має право згідно зі статтею 17 Закону України "Про звернення громадян" оскаржити його посадовій особі вищого рівня або до суду.
Окрім цього, 17 жовтня 2018 року до НАБУ надійшов запит позивача на отримання публічної інформації (а.с. 58), в якому він просив надати інформацію про всіх посадових та службових осіб, які, виконуючи свої посадові (службові) обов`язки, брали участь в досудовому розслідуванні у кримінальному провадженні №52018000000000070 від 30 січня 2018 року із зазначенням посади, прізвища, ініціалів та/або імені, по-батькові за період з 30 січня 2018 року до 1 травня 2018 року (далі - «Запит 3»).
За результатами розгляду Запиту 3 НАБУ складено лист від 5 листопада 2018 року №131-188/41513 (а.с. 59-60), в якому зазначено те ж саме, що у відповіді на Запит 2, у тому числі підстави відмови у наданні запитуваної інформації.
ОСОБА_1 24 жовтня 2018 року звернувся до НАБУ з інформаційним запитом (а.с. 56), в якому просив: повідомити підстави невиконання вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" щодо надання витребуваної інформації щодо кримінального провадження №42017000000000137 від 20 січня 2017 року або аргументованої відмови у її наданні протягом п`яти днів з дня отримання запиту у формі, яка запитувалася; надати інформацію про посадових осіб, відповідальних за опрацювання направленого запиту від 17 жовтня 2018 року; надати інформацію, запитувану по кримінальному провадженню №42017000000000137 від 20 січня 2017 року (далі - «Запит 4»).
За результатами розгляду вказаного запиту НАБУ листом від 30 жовтня 2018 року №13-188/40694 (а.с. 57) повідомило ОСОБА_1 , що про наслідки розгляду запиту на інформацію від 17 жовтня 2018 року надано відповідь протягом п`яти робочих днів з дня отримання запиту за підписом керівника Управління внутрішнього контролю Осипчука Р.С., виконавець - детектив відділу запобігання корупції та інформаційної безпеки Управління внутрішнього контролю Гайданка А.І., а також додано копію листа-відповіді від 23 жовтня 2018 року №13-188/39921. Крім того, позивачу роз`яснено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників публічної інформації.
Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого та його Секретаріату зі скаргою від 16 листопада 2018 року (а.с. 26-31) про усунення порушень права на доступ до публічної інформації та притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності за статтею 212-3 КУпАП, в якій просив:
- провести перевірку на предмет вчинення адміністративних правопорушень посадовими особами НАБУ, які у межах повноважень зобов`язані забезпечувати додержання законодавства про доступ до публічної інформації, розпорядником якої є НАБУ, та безпосередньо його виконувати;
- притягнути до адміністративної відповідальності осіб, які протиправно обмежили доступ до публічної інформації, а саме: щодо Запитів 1, 3 та 4;
- направити до НАБУ акти реагування на зазначені порушення права на доступ до публічної інформації з метою їх усунення та надання запитуваних позивачем відомостей;
- про результати розгляду скарги у встановленому законодавством порядку поінформувати ОСОБА_1 .
Листом від 20 грудня 2018 року №17/15-Ч330421.18/20-32 (а.с. 32-33) за результатами розгляду вказаної скарги позивача керівник Секретаріату Уповноваженого повідомив позивачу, що інформація, яка міститься в процесуальних документах, зокрема, про хід досудового розслідування, зібрані докази, проведені та заплановані слідчі дії, про учасників провадження (свідки, потерпілі, слідчі працівники тощо) є таємною інформацією. Поширення інформації з обмеженим доступом допускається у випадках, коли така інформація є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України, забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків, свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності/бездіяльності фізичних або юридичних осіб тощо (стаття 29 Закону України "Про інформацію").
У вказаному листі керівника Секретаріату Уповноваженого також зазначено, що ані зі змісту звернення позивача до Уповноваженого, ані зі змісту запиту до НАБУ не вдалося встановити в чому полягає суспільний інтерес в отриманні запитуваної інформації, окрім особистого інтересу позивача. Відтак порушень посадовими особами НАБУ вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" не виявлено. Також зазначено, що порядок ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, зокрема, з інформацією щодо осіб, які беруть участь у досудовому розслідуванні регулюється виключно нормами КПК України, а не нормами Закону України "Про доступ до публічної інформації". Відтак листом від 20 грудня 2018 року позивача повідомлено про відсутність підстав для вжиття Уповноваженим заходів реагування за зверненням ОСОБА_1 , а також вказано на порядок оскарження цієї відповіді згідно зі статтею 16 Закону України "Про звернення громадян".
Не погодившись із висновком керівника Секретаріату Уповноваженого позивач звернувся зі скаргою від 14 січня 2019 року до Омбудсмена (а.с. 35-36) щодо незаконної бездіяльності керівника Секретаріату та поновлення порушеного права ОСОБА_1 на належний розгляд скарги. Так, позивач зазначив, зокрема, що питання порушення строків, встановлених Законом України "Про доступ до публічної інформації", стосовно надання відповідей на запити про доступ до публічної інформації, а також не надання відповідей на запити взагалі залишилися поза увагою.
З огляду на вказане, позивач просив Омбудсмена: (1) вжити передбачених законодавством заходів реагування на порушення вимог Конституції та законів України керівником Секретаріату Уповноваженого; (2) поновити його порушене право на належний, у відповідності до вимог законодавства, розгляд скарги від 16 листопада 2018 року шляхом розгляду її по суті. Про результати розгляду скарги та вжиття відповідних заходів повідомити письмово.
Розглянувши наведену скаргу Уповноважений листом від 18 лютого 2019 року №1589.4/Ч-686.3/19/20/22.4 (а.с. 37-38) повідомив позивача, що порядок отримання інформації про кримінальне провадження, а також ознайомлення з матеріалами кримінального провадження сторін кримінального процесу передбачено виключно КПК України. З огляду на те, що порядок розгляду запитів позивача не регулюється положеннями Закону України "Про доступ до публічної інформації", відсутній обов`язок застосування визначених таким законом строків щодо їх розгляду та надання відповідей. З урахуванням зазначеного Омбудсмен зробив висновок про те, що позиція керівника Секретаріату Уповноваженого, викладена у листі від 20 грудня 2018 року №17/15-Ч330421.18/20-32, є обґрунтованою і аргументи та зауваження, викладені у скарзі, не спростовують її. Також позивачу повідомлено, що у разі незгоди з відповіддю, він може оскаржити її в судовому порядку.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За частиною другою статті 34 Основного Закону України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI.
Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (стаття 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Пунктом 1 частини першої статті 3 вказаного Закону передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Частиною другою цієї ж статті визначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації» таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.
Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.
За пунктом 1 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.
Згідно пункту 6 частини першої статті 14 цього ж Закону розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Приписами частини першої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.
Статтею 22 указаного Закону передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, у випадку якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
2) дату відмови;
3) мотивовану підставу відмови;
4) порядок оскарження відмови;
5) підпис.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Частиною першою статті 221 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор зобов`язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за виключенням матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового розслідування, не допускається.
За частиною першою статті 222 КПК України, відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про доступ до публічної інформації» парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до інформації здійснюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України, народними депутатами України.
Згідно статті 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР Уповноважений має право: 11) направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів; 12) перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, здійснюють виконання судових рішень, вносити в установленому порядку пропозиції щодо поліпшення діяльності таких орг